Йожеф Беца: «Свою олімпійську медаль подарував онукові»

Днями виповнюється півстоліття відтоді, як закарпатець Йожеф Беца виборов золоту олімпійську медаль у складі футбольної збірної СРСР, який був одним із кращих футболістів СРСР 50-х років минулого століття.
    
Погравши за львівський ОДО, Беца у 1955 році у складі московського ЦДСА здобув Кубок СРСР, а наступного року став олімпійським чемпіоном у Мельбурні.

Цікаво, що Йожеф Беца виховувався у багатодітній родині і до свого повноліття навіть не знав, що його мати померла під час пологів. Його батько - угорець за національністю, одружився вдруге й мав ще четверо дітей. Та мачуха – німкеня – ніколи не ділила діточок на своїх і чужих. Тому й дізнався Йожеф про це тоді, коли його забрали до військкомату. Угорці й німці тоді вважалися “неблагонадійними” - їх не брали в армію. Але військове начальство клубу ЦДСА робило все, щоб у команді грали найкращі. Відтак Йожефу терміново “змінили” національність, записавши в паспорті - “українець”. До того ж він не знав ні української, ні російської, тому на полі біля нього ставили досвідчених перекладачів...

До свого тріумфу Йожеф ішов через перемоги в юнацькому чемпіонаті України (саме тоді маршал Жуков запримітив талановитого закарпатця на фіналі в Києві й наказав підлеглим стежити за його долею). У складі івано-франківського “Спартака” він переміг московських одноклубників на їхньому майданчику, вигравши відомчу союзну першість (у фіналі Йожеф забив два м’ячі, а преса подала перемогу клубу з “провінції”, як прикре непорозуміння...). Після виступів за армійців Львова Йожефа доправили-таки в Москву. І там він відразу потрапив в “основу” ЦДСА.

- У 1955 році ми здобули Кубок СРСР, - розповідає Йожеф Йожефович. - Щоправда, не обійшлося тоді й без скандалу. У першому таймі ми забили гол, а знаменитий воротар наших суперників Лев Яшин у перерві “зірвався” й висловив претензії до свого захисника, вживши лайливе слово... Начальство відразу ж відреагувало на цей інцидент: мене, як капітана команди ЦДСА, капітана “Динамо” та арбітрів зібрали в суддівській кімнаті. Відтак легенді радянського футболу показали червону картку - на другий тайм він не вийшов, а ми перемогли.

- А вже через рік ви здобули свою найвагомішу перемогу в житті...
- У 1956 р. у складі збірної СРСР я виступив на Олімпіаді в Мельбурні. У нас був чудовий і злагоджений колектив (Яшин, Разинський, Нетто, Стрельцов, Башашкін, Татушин, Симонян, Тищенко, Валентин Іванов), тренер-професіонал Гаврило Качалін... Через чотири роки ця ж команда стала першим чемпіоном Європи. До Олімпіади-56 ми наполегливо готувалися на міжнародних турнірах. Прикрий випадок трапився в Бірмі, коли готель, у якому проживала збірна СРСР, оточила юрба агресивно налаштованих місцевих жителів. Адже саме 56-го радянські танки давили жителів Будапешта... Обурені цим, люди повибивали шибки готельних вікон, пізніше розбили автобусні вікна, поранивши нашого водія. Поліція насилу стримувала натовп. На щастя, водій зміг доправити нас в аеропорт...

На олімпійському турнірі я зіграв лише один матч - проти збірної Індонезії (0:0). Річ у тім, що більшість наших футболістів недооцінили суперника, тому нам довелося зіграти додатковий матч, доклавши ще більше зусиль (4:0). Але у першому поєдинку ми могли й програти: на останніх хвилинах гри суперник пішов уперед, а Яшин, який першим встиг до м’яча, несподівано впав. Індонезієць підхопив м’яча і готовий був забивати в порожні ворота! І лише ціною надзвичайних зусиль я наздогнав суперника й вибив м’яч. А за кілька хвилин до фінального свистка отримав важку травму.

- Як відзначили “золото” в матеріальному плані?
- Ніяк. Тоді влада була суворою й економною, вважаючи, що ми лише виконували свою роботу. Хоча дорогою додому (а ми поверталися через Японію, далі - залізницею через Далекий Схід і Сибір) на кожній станції нас частували та обдаровували цінними подарунками й грішми прості люди. Коли ж футболісти відкрито обурилися відсутністю матеріальної винагороди, то влада пішла нам назустріч: запропонували виступити перед уболівальниками, а частину коштів, зібраних за квитки на стадіонах, виплатили як премію за перемогу...

- Ви виступали поряд з найкращими футболістами світу. Охарактеризуйте, будь ласка, хоча б Лева Яшина та Едуарда Стрельцова...
- Лев Яшин був надзвичайно доброю людиною, але родинні негаразди, на мою думку, довели його до частого вживання алкоголю. Річ у тім, що він дуже любив дітей, а його дружина - відома актриса - не поспішала їх заводити (вони так і не мали діточок). Не оминула гірка чаша й блискучого нападника Едуарда Стрельцова. Тренери змушені були стежити за тим, щоб він не напився. А “зелений змій” довів цього видатного футболіста спочатку до тюремної камери, а потім і до передчасного завершення кар’єри.

Алкоголь і спорт - речі несумісні. Коли я вже став тренером, то нещадно карав своїх підопічних за вживання горілки й куріння грошовими стягненнями. А коли не допомагало, відраховував з команди. Я вигнав з ростовського армійського клубу нашого кращого бомбардира, гравця збірної СРСР!

- Чому ви повернулися у Закарпаття?
- Тут я народився, тут моя мала Батьківщина. У Мукачевому нам з дружиною затишно. Саме на теперішню квартиру ми обміняли наше московське помешкання, яке зараз, мабуть, коштує мільйони. Але я поганий комерсант. Наше спортивне керівництво нещодавно вирішило мої проблеми з пенсійним забезпеченням. Адже мої заощадження, які були дуже солідними, мені не повертають, а пенсія донедавна була дуже маленькою. А щодо престижності нашого міста, то я й зараз маю можливість переїхати в Угорщину й отримати там житло й значно більшу пенсію. Та моє коріння тут... 

Володимир Гаврилів, газета Високий Замок