Виктор ГРАЧЕВ: «Боруссия нравится больше Барселоны»

— Та хіба цей день можна назвати добрим? — Сумно перебиває моє, традиційне в Україні, побажання пан Грачов. — Треба казати «Здрастуйте», й не більше.

— Розумію, що вам непросто на душі, проте спробуйте все ж прокоментувати те, що сталось у вівторок.
— Кажучи стисло, зустрілися з однією з найкращих команд Європи, яка просто зобов’язана грати у фіналі Ліги чемпіонів, у цьому я цілком погоджуся з Мірчею Луческу… Розумієте, Євроліга — дуже специфічне змагання, яке не пробачає розслаблень, безжально, жорстоко, миттєво караючи за всі помилки. Корінь нашої поразки з’явився на світ ще торік, коли програли останній матч групового турніру «Ювентусу»: нас тоді завзято переконували, що той матч не потрібен «Шахтареві», що нічого страшного в тій поразці немає. А з’ясувалося… Якби ми тоді бодай нічию здобули, посіли б у своїй групі найвищу сходинку, натомість поступилися, відтак відкотилися на другу — й отримали «Боруссію» в суперники 1/8 фіналу. А дортмундці сьогодні на ходу, вони чудово виступають у бундеслізі, натомість ми в цю пору елементарно неготові діяти на таких швидкостях. Спостерігаю за німецькою командою, за її чудовим тренером Юргеном Клоппом усі три роки, що він там працює, тому — вже неодноразово казав про це, «Боруссія» мені подобається навіть більше «Барселони»… Отак!

— Вікторе Олександровичу, я, вважайте, дилетант, отож не можу з вами сперечатися…
— …Ніякий ви не дилетант: кожен футбольний журналіст, який довго працює в цій сфері, рано чи пізно починає дуже добре орієнтуватися в грі. Адже він повсякчас у темі, спілкується з розумними людьми. Тому не прибідняйтеся…

— Так ось… Пам’ятаєте, торік, після гостьової зустрічі з тим же «Ювентусом», ми робили аналогічне інтерв’ю: тоді я висловив думку, що Разван Рац — футболіст учорашнього дня, на що ви гнівно обрушилися на мене, заявивши…, одним словом, що я помиляюся. І що ж?
— По-перше, я не вважаю, що в усьому винен румун. По-друге, визнаю власну помилку: Рац уже відіграв своє. Тим не менше, треба розуміти, що Разван у нас десять років виступає, причому на дуже хорошому рівні. Проте роки беруть своє, ось і йому вже двох значно молодших конкурентів купили. Якщо зосередитися на персоналіях (хоча це й неправильно), я би більше звернув увагу на дії наших центрбеків: і Кучер, і особливо Ракицький провели матч дуже блідо. Якщо Олександр просто відіграв на низькому рівні, то Ярослав глибоко засмутив мене — я був шокований його безволлям. Він же наш, донбасівський, із відповідним характером, а в Дортмунді вже після першого гола знітився.

— Добре, що ви зачепили цент­ральну ланку захисту… Знаєте, я про Раца більшою мірою запитував у тому плані, що є закономірність: усі болячки вилазять назовні тоді, коли виникає критична ситуація. Веду до того, що достоту вже вичерпаний потенціал румуна, не надто високий рівень центрбеків, форварда та ще кількох осіб були очевидні давно…
— Погоджуюся. Той же Містер після гри заявив, що команда потребує оновлення. Однак попри те, що все ви правильно сказали, все ж треба враховувати ще дві речі. Перша: я, повторюю, впевнений, що не можна всіх собак на окремих людей вішати. Друга: на початку весни ми не можемо змагатися з найсильнішим колективом Німеччини, ось якби «Шахтар» був сьогодні в такому стані, як у жовтні-листопаді торішнього зразка, я би послухав, про що сьогодні ми би з вами розмовляли! А так вони нас цілком переграли: був невеличкий відрізок часу в другому таймі, вже за рахунку 0:2, коли ми ніби брикалися, втім, як показав розвиток гри, все це було лише тимчасово.

— Із вашого дозволу, все ж продовжу тему персоналій. Припустімо, дії Андрія П’ятова. Давно помітив, що його кар’єра розвивається за сталою схемою: певний час він виступає добре, чудово, інколи — феноменально, однак якоїсь миті стається раптовий мегаляп… 2011 року я надіявся на Олександра Рибку, вірив, що тепер нарешті в Донецьку є по-справжньому сильний кіпер, але сталася драма, то ж і маємо те, що є.
— Те, що нас очікують великі проб­леми з останнім рубежем, я зрозумів із перших хвилин: річ у тім, що Андрій надто нервував, був нездорово заведений. Знаєте, в чому це проявлялося? Він надто швидко хотів позбутися м’яча, намагався без роздумів вибити його в поле… Розумієте, коли я грав у футбол, то завжди чомусь мешкав у одній кімнаті з воротарями: у Донецьку — зі спочилим, на жаль, Валентином Єлінскасом, у Москві — з Рінатом Дасаєвим, тому добре знаю їхню психологію. Ось згадайте: коли «Боруссія» провела третій гол, П’ятов, ловлячи (й так і не спіймавши…) м’яч, не дивився на нього, бо його погляд був спрямований уперед, він уже думав, коли й кому кинути кулю!!!

— Не набагато кращою ситуація була попереду, в нападі: продали Марко Девича й не розуміли, що Луїс Адріано посередній, за європейськими мірками, форвард.
— Серба краще не згадуватиму: в мене відчуття, що він у нас був приречений, бо «Шахтар» не його команда… Справа в тому, що є дві категорії футболістів, яких найважче знайти: голкіпери та нападники. Ось тому… Ще раз наголошу: програє вся команда. А ще — на такому рівні не може бути так, аби з колективу випадало 3–4 футболісти, натомість у нас Генріх Мхитарян провалив обидва матчі, далі — вже згадувані Рац, Ракицький, Адріано… Можливо, не варто було міняти Тайсона, втім, навіщо тепер про це все балакати?

— Ви назвали кількох хавбеків донеччан: як би ви загалом оцінили дії цієї ланки?
— Вона, наголошую, була повіль­нішою за дортмундський аналог та виявилася неготовою до футболу такого рівня… Попри все, сьогодні треба заспокоїтися: всі ми люди, тому й помиляємося.

Sport.ua