Юрий ПАНЬКИВ:«Показали хороший футбол в матче с Металлистом»

— Мабуть, для вболівальників футболу головне в цій грі було те, що вона була достоту цікавою, — починає розмову Паньків. — Адже й ми, й харків’яни демонстрували в принципі атакувальний стиль. Зі свого боку, ми, десь до хвилини 40-ї, зуміли тримати хороший ігровий темп. Однак усе поламала та злосчасна 45+2 хвилина, коли «Металіст» забив: оскільки ми помилилися першими, то й програли. Ось якби все вийшло навпаки, то невідомо, який би був підсумковий рахунок… Тепер нас очікує аналіз: мусимо збагнути, чому допускали такі помилки.

— Про помилки: ви хоч і пропустили три м’ячі, проте вони є, радше, наслідком хаотичних дій захисників «Металурга». Отож, як свій дебют у новій команді оцінили?
— Ні, цього не дочекаєтеся: нехай такими речами займаються наші тренери, журналісти та вболівальники. Мені краще самостійно все проаналізувати, осмислити і зробити висновки. Це по-перше. А по-друге, треба ж дивитися глобально, звертаючи увагу не на персоналії, а на дії команди в цілому. А тут у нас, на жаль, є над чим працювати, бо всі три м’ячі, по суті, «привезли» самі собі… Хоча, з іншого боку, не забувайте, що ми змагалися проти сильної команди, недавнього учасника єврокубків і реального претендента на «срібло» ПЛ!

— Імовірно, саме з цих міркувань і обрали тактику на гру — від оборони на контратаках? Збоку це виглядало так: «Металіст» постійно «пресує», а ви, відбиваючись, організовуєте небезпечні вилазки біля воріт харків’ян…
— Справді. Узагалі вважаю, що ми дуже хороший і цікавий футбол показали! Комбінаційний. Але не виконали установку в усіх планах, часто помилялися, не зажди прикривали зони, своїх гравців, ось і отримали.

— Чи коректно з мого боку буде попрохати вас порівняти двох наставників — Леоніда Кучука та Юрія Максимова?
— Ні, звісно, як можна просити гравця порівнювати його колишнього й теперішнього тренерів?! А що саме вам цікаво?

— Річ у тім, що Кучук уважається прихильником європейської методи, комбінаційного стилю, натомість у Максимова команди сповідують силову гру…
— Не можу з цим погодитися. По-перше, в кожного наставника своє бачення, яке залежить від того, які в нього футболісти в команді. По-друге, в передній лінії ми діємо цілком комбінаційно й технічно, благо, відповідного типажу гравців маємо достатньо. Ось згадайте, як у Харкові грали Мораєш, Бесіліо та Траоре…

Ярослав ОЛЕКСАНДРОВ, «Український футбол»