Валерий ДУШКОВ: «Относительно шансов сборной оптимизма нет»

Новоспечений помічник Михайла Фоменка вважає, що, найперше, все залежатиме від ставлення футболістів до обов’язків

— Валерію Олексійовичу, так розумію, в національній збірній ви креатура Михайла Фоменка?
— Звісно. 15 січня приїхав у Київ на зустріч, де обговорили всі деталі з президентом ФФУ Анатолієм Коньковим, його заступниками. А вже 20 числа перебрався до столиці на, як у нас, тренерів, кажуть, постійно-тимчасове місце проживання.

— Тренерський штаб уже, мабуть, проводив зібрання. Які ваші функції в команді?
— Як такого, поділу немає: є обсяг роботи, яким головний навантажує своїх помічників. Приміром, після матчу з Норвегією, думаю, полечу в Туреччину, щоби на власні очі бачити підготовку наших клубів до відновлення чемпіонату.

— Як вас прийняли в Києві?
— Нормально. Мене всі знають, особливо знайомитися не довелося. …Як казав Руставелі, «кожен вважає себе стратегом, бачачи бій збоку», але я цих «боїв» у футболі стільки наглядівся! Це ж одна справа працювати в клубах рівня «Динамо» чи «Шахтаря», й зовсім інше те, чим займався я, коли за 200–300 доларів треба було або мотивувати гравців, або набирати дітей, формуючи новий колектив. А за два роки їх у тебе банально забирали. До речі, й Михайло Іванович моїх сімох свого часу примітив.

— Кажуть, ви з ним друзі…
— Так, друзі. Багато бачили на своєму віку… Я не забуду, як у 1990-му прийняв важелі правління в Охтирці, йшли в трійці, та потім мене добряче надурили… Ну, наш футбол не без цього… А вже 1991-го без проблем виграли другу лігу чемпіонату СРСР в українській зоні.

— Спілкуючись із Юрієм Сивухою, зарядився його оптимізмом із приводу ситуації у відбірковій групі чемпіонату світу. Ви так само вважаєте, що не все втрачено?
— Не знаю, що там Юрій Петрович думає, однак у мене великого оптимізму немає. Я — реаліст, з’їв пуд лайна у футболі, й тому розумію: чудеса, якщо й бувають, то дуже й дуже рідко. У нас непроста турнірна ситуація. І зі складом теж: Толик Тимощук, найдосвідченіший, за два останні сезони отримує мінімум ігрової практики. Для збірної його простій у «Баварії» — це дуже погано. Було би краще, якби він пограв, приміром, у «Зеніті» чи «Шахтарі»… Але це його особиста справа.

Так, наші клуби — навіть не рівня турецьким, якість вища. Та якщо вже зараз говорити про матч із Польщею, вас не здивую: він буде дуже і дуже складним. Погляньте, де їхні гравці виступають! У тій же «Боруссії» з Дортмунда, яка зараз у хорошій формі. Скажу більше: бачив усі поєдинки поляків на Євро-2012, і, як типовому вболівальнику, їхній ігровий малюнок мені сподобався більше за український. А те, що не вийшли з групи, то це, найперше, провал тренера. Вважаю, в нинішній ситуації все залежить од наших футболістів.

— А від тренерів хіба ні?
— Можу вас запевнити: тренерський штаб працюватиме на максимумі. Але ж пригадайте, як деякі з гравців їздять до табору нацзбірної… А якщо приїжджали не всі, без відповідного налаштування, подеколи траплялося, що й п’яні… У мене такого і в селі, де тренував, не було…

— Ще би нам удачу.
— Без неї ніяк. Правда, щастить тим, кому… щастить.

— І резерви!
— Резерви… Це — в компетенції головного тренера: ми можемо рекомендувати гравця, але остаточний вибір за ним. Помічники — робочі руки Фоменка, зрештою, тому він нас і запросив у свій штаб…

«Український футбол»