Андрей БОГДАНОВ: «Никогда не пытался себя куда-то продать»

Цей футболіст ще не має великих досягнень на футбольному полі, але вже заслужив статус унікального. Судіть самі. Існує неписане правило — у «Динамо» двічі не кличуть. Богданов є вихованцем динамівської школи. Пройшов усі щаблі, та коли настав час підписувати повноцінний контракт, просто відмовився це робити. Він утік із «Динамо» в «Арсенал», потім — в «Олександрію». А через три роки йому зателефонував Ігор Суркіс і... знову запропонував контракт у «Динамо». Цього разу Андрій погодився. А вже через півроку після цього отримав запрошення до національної збірної України.

 

— Андрію, як сприйняв виклик до першої команди країни?

— Я завжди ставлю перед собою максимальні завдання. Намагаюся віддавати всі свої сили тому клубові, у якому граю. Так було в динамівській школі, в «Арсеналі», «Олександрії»... Я дуже прискіпливий до себе, намагаюся не дивитися, що я зробив доброго на полі, а шукаю моменти, де діяв не так, як слід. Я їх аналізую і пробую виправляти. Такий підхід дозволяє удосконалюватись і не сидіти на місці. Підтвердженням цьому є друге запрошення у «Динамо» і тепер — виклик до національної збірної. Попри те, мені ще слід дуже багато чого зробити. Я не ідеальний футболіст. Узагалі, ідеальних гравців немає.

 

— Чому ти, вихованець динамівської школи, відмовився підписувати контракт із «Динамо»?

— Тоді була шалена конкуренція. Ні, я її не боявся. Я міг пройти через третю команду, другу, дубль, але... Вирішив знайти якийсь новий шлях угору, захотів щось змінити і спробувати себе у другому клубі. Так потрапив у дубль київського «Арсеналу», який тоді тренував Юрій Бакалов. І я вдячний долі, що тоді вчинив саме так. Бакалов став моїм хрещеним батьком у футболі.

 

— Однак він так і не дав тобі зіграти за основу канонірів?

— Тоді основою керував Заваров, але сам Юрій Михайлович бачив, що мені ще зарано грати в основі, і порадив перейти у першу лігу, щоб набратися досвіду. І він мав рацію. У першій лізі дуже грубий футбол, який дав мені набагато більше досвіду, ніж я міг набути в дублі. Це різні футболи. Там я зміцнів і повернувся в «Арсенал» уже сформованим гравцем.

 

— У 22 роки ти підписав контракт із «Динамо». Кажуть, що в такому віці футболісти, які отримують великі гроші, втрачають мотивацію. Не боїшся?

— Це не про мене. У мене з мотивацією ніколи не було проблем. Я ніколи не намагався себе кудись продати, моя мета — приносити максимальну користь команді, у якій я граю. Зрештою, я і в «Арсеналі» мав добрий контракт, але наявність грошей не збила мене з обраного курсу. Я хочу досягти висот у футболі, щоб потім не було соромно згадувати про свою кар'єру.

Така проблема існує, але це все індивідуальне. Я багато разів спостерігав ситуацію, коли молодий гравець отримував великі гроші, і в нього відразу з'являлися друзі, яких раніше чомусь не було. Вони починають його тягати по клубах. Ті, хто піддаються на такі спокуси, як правило, зникають із футбольної карти.

 

 Галичина спортивна