КВАРЦЯНЫЙ: «С Металлургом закрыл все финансовые вопросы»

Колишній наставник «Волині», «Кривбасу» та запорізького «Металурга» — про себе й свої команди

«Вигулював собаку та займався особистими справами»

— Віталію Володимировичу, в першу чергу, дозвольте поцікавитися, як провели новорічно-різдвяні свята?
— Увесь цей час був у Луцьку — з родиною, внуками. Ніде за кордоном не відпочивав. Не виходить у мене й — все (сміється)! Вигулював собаку та займався особистими справами.

Їздив до запорізького «Металурга», закрив усі фінансові питання. Із цим проблем немає, я — задоволений. Попрощався з керівництвом, подякували один одному за роботу. Жодних негативних спогадів чи вражень про цей клуб у мене немає.

— Чи були з боку керівництва «Металурга» бодай якісь спроби залишити вас у команді?
— Були, коли ще був живий Анатолій Миколайович (Заяєв. — О. К.). Ми тоді з ним ще після останнього матчу осінньої частини чемпіонату відверто поговорили один з одним і дійшли згоди, що більше в Запоріжжі я не працюватиму. Я розповів йому про своє бачення розвитку клубу та як саме потрібно було вчинити з гравцями, котрі були в обоймі.

— І як?
— Звучала пропозиція — розрахуватися з деякими футболістами, які на контрактах, і, домовившись із ними по-людськи, відпустити. А вже надалі будувати команду на перспективу. Але така пропозиція не була підтримана, оскільки клуб мав одразу ж викласти певні кошти. Хоча такий варіант дешевший, аніж зараз платити цим гравцям щомісяця зарплатню, сума якої буде, в підсумку, в п’ять разів більша, ніж якби з ними розлучитися. Однак президент клубу (Андрій Шевчук. — О. К.) сказав, що навряд чи піде на такий крок. А якщо так, то я відразу заявив, що не бачу сенсу надалі працювати з колективом. При цьому я зауважив керівникам ФК, що претензій у мене до них немає. Сподіваюся, що місцеві тренерські кадри вибудують правильну перспективу розвитку клубу.

— Отож, ви йшли з команди, маючи, по суті, на руках програму розвитку самої команди?
— Саме так. І вважаю, що керівникам «Металурга» потрібно було трохи потерпіти. Я бачив найближче майбутнє так: весною награти молодих футболістів, причому не ставити завдання будь-що зберегти прописку в прем’єр-лізі, бо на це потрібно суттєве кадрове підсилення (а витрачати величезні кошти не було сенсу). А вже в першій лізі збудувати такий колектив, який би був готовий до прем’єр-ліги, а не просто так, аби лише ввійти до неї та плентатися в підвалинах турнірної таблиці. При цьому вийти на належний рівень не лише команді, а й клубу, зокрема в організаційному плані. Хотілося, щоб усе було на серйозному рівні. Бо зараз є чимало питань, через які клуб до прем’єр-ліги просто не готовий. Президент клубу — хороша людина, але в мене склалося враження, що в деякі нюанси та вимоги прем’єр-ліги його просто не посвятили його ж помічники.

— Заяєв, наскільки зрозуміло, вас підтримував…
— Так. У нас із Анатолієм Миколайовичем були хороші стосунки. Він не заважав мені працювати й всіляко організаційно мені допомагав (усе-таки ми з ним знайомі більше тридцяти років). Це був дуже цікавий для мене етап співпраці. Збиралися з ним по п’ять-шість разів на день (усміхається). Запам’ятався дуже веселим, активним, весь час бігав, намагався щось вирішити, щось покращити. Постійно кудись поспішав…

— Трагічна подія грудня, напевне, була для вас дуже болісною…
— Знаєте, Анатолій Миколайович був якийсь по життю одержимий прагненнями щось змінити в цьому світі на краще — в команді, клубі, побуті працівників та футболістів. Руйнівником він ніколи не був (так само як і я). Можливо, тому ми й знаходили спільну мову.

До речі, коли раніше приїжджав до Запоріжжя, Заяєв завжди мене зустрічав. Як він дізнавався коли саме, в яку мить я приїду? Виростав тут як тут, немов із-під землі. Останнього ж разу, коли я приїхав, він мене уже не зустрічав, і склалося враження, ніби в клубі якась порожнеча, немає ні динаміки, ні руху (зітхає)…

«Зі мною та помічниками повністю розрахувалися»

— Усі питання, зокрема й фінансові, щодо «Металурга» залишилися позаду?
— Так, зі мною за контрактом повністю розрахувалися. Також і з моїми помічниками.

— І що ж далі?
— (Сміється). Розумію, запитуєте, де я продовжу працювати? Поки що немає якихось планів. Виникли питання особистого характеру, поки що вирішую їх.

— А як поставилися до призначення головним тренером запорізького «Металурга» Сергія Зайцева?
— Це — рішення керівництва клубу. Коли я працював у Запоріжжі, то Анатолій Миколайович запропонував повернути його до тренерського штабу дубля. Я не заперечував.

Зайцев запам’ятався як тренер, який дуже старався, я особисто з ним знаходив спільну мову. Коли я вже писав заяву про відставку, то передбачав, що Сергій Зайцев стане головним тренером — так і сталося. Зараз штаб сформований із фахівців, які свого часу виступали за місцеві «Металург» та «Торпедо», тож, думаю, вони проймуться якимось патріотичним духом, і для них буде за честь працювати на розвиток запорізького футболу.

— Відзначили для себе, що деякі футболісти вже почали залишати Запоріжжя? Ті ж Сергій Сидорчук та Андрій Цуріков…
— Я знав, що когось запрошуватимуть, але в останній час свого офіційного перебування в запорізькому клубі, в трансферні справи не ліз. Перспектив грати наступного сезону в прем’єр-лізі немає, тому логічно, що зараз деякі футболісти йдуть у сильніші команди. Але це вже справи керівництва запоріжців. Можливості цих виконавців добре знаю, так само як і те, що в «Металурзі» є ще кілька гравців, які можуть заграти в провідних клубах України.

«Думаю, Фоменко обійдеться без мене»

— Віталію Володимировичу, Сергій Ковалець, якого призначили головним тренером молодіжної збірної України, свого часу грав під вашим керівництвом. Ви, напевне, добре знаєте можливості свого колишнього підопічного, та й проти тренера Ковальця неодноразово доводилося грати. Що, на ваш погляд, може привнести в роботу цієї команди досвід Сергія Івановича?
— Думаю, що в Сергія Ковальця розгледіли перспективу та ще не реалізований досі потенціал. У нього є постійне бажання працювати. Подивіться: щось не склалося в Україні, спробував свої сили в Словаччині, одне слово, молодець. Згадайте його період роботи в «Олександрії» — хіба та команда була досвідченою? Ні. Але він не побоявся туди йти працювати й зробив там непоганий колектив. Працював там, до речі, з молоддю. Так само, як і в «Оболоні» та «Львові». Він уже вміє і знає, як працювати з молодими футболістами, тож йому, мабуть, уже з ними набагато легше, ніж із досвідченими. Тому зараз робота в молодіжній збірній України для нього по духу ближча, ніж яка-небудь інша.

— Останнім часом було чимало інформації про те, що колишні ваші клуби — «Волинь» і «Кривбас» — можуть знятися зі змагань. Коли ви працювали там, були до чогось подібного передумови?
— Щодо криворіжців, то скажу, що це — серйозний клуб. Там налагоджена чітка система, за якої всі, хто не потрапляє до основи «Дніпра», отримують практику в прем’єр-лізі. Якби «Кривбас» був у першій лізі, то це було би неефективно, оскільки рівень тамтешніх футболістів дуже високий.

Про «Кривбас» хочу говорити лише позитивне. Єдине, що бентежить, — уся спортивна інфраструктура перебуває в оренді. Керівництво ФК не є власником самого клубу. Стадіон «Кривбасу» не належить, транспорт та база — теж. Земля, на якій розташована ця інфраструктура, теж не є клубною власністю. Усе так чи інакше — на орендних та договірних засадах. Треба лише подякувати пану Олександру Лівшицю, що той налагодив організаційний процес.

Щодо «Волині», то її керівник Ігор Петрович Палиця вже розібрався з клубним господарством. Думаю, він зможе утримувати клуб. Тим більше, що в Луцьку тісно налагоджена співпраця з місцевою владою. Наприклад, місцеві органи влади підтримали рішення передати стадіон «Авангард» у власність клубу. Цілком можливо, що й земля, на якій стоїть ця споруда, теж перейде у власність «Волині». Отож лучани однозначно будуть функціонувати.

— До останнього Анатолій Миколайович Заяєв говорив про те, що хоче бачити вас у тренерському штабі національної збірної України, вважаючи вас хорошим мотиватором. Чи є ймовірність того, що, принаймні, на засадах консультанта ви співпрацюватимете з Михайлом Фоменком?
— (Сміється). У цьому питанні жодної конкретики не було. Свого часу я сам виступав за призначення Михайла Івановича наставником національної збірної України. У нього є свої помічники. А я — людина з периферії (сміється). Думаю, він обійдеться без мене.

Олексій КОМАРОВСЬКИЙ, «Український футбол»