Андрей ПЯТОВ: «Ошибаются все, даже Чех, Буффон и Касильяс»

«Шанси з «Боруссією» в нас однакові»

— Андрію, жеребкування Ліги чемпіонів пощастило подивитися?
— Так, ми з дружиною, відпочиваючи на Мальдівах, по «Євроспорту» слідкували за подіями у Ньоні.

— Яка ж була перша реакція, коли «Шахтарю» випала дортмундська «Боруссія»?
— З одного боку, приємно, бо не натрапили на «Барселону», з якою частенько останнім часом грали, та, якщо чесно, й не хотіли зустрічатися на цьому етапі. З іншого — дортмундська «Боруссія», на мій погляд, зараз — найсильніший опонент після «Барси». Так суджу за виступами німців у нинішній Лізі чемпіонів.

— Вам удалося подивитися ігри команди Юргена Клоппа?
— Так, зокрема — з «Реалом». І, треба відзначити, німці справили дуже сильне враження.

— Звістка про такого суперника відпочинок не затьмарила?
— Ні, адже ми теж продемонстрували, що володіємо високим рівнем, поступово завойовуючи в Європі ім’я. «Шахтар» уже давно не хлопчик для биття. Тому, вважаю, шанси на вихід до чвертьфіналу з «Боруссією» в нас однакові. Супернику трохи легше через те, що чемпіонат Німеччини буде в розпалі. Але найголовніше залежить таки від того, наскільки зуміємо набрати форму й увійти в ігровий ритм після зимової паузи.

— Це належить зробити всього за місяць…
— У нас уже є схожий досвід, коли готувалися та, в підсумку, пройшли в 1/8 фіналу Ліги чемпіонів «Рому». Отой приклад яскраво засвідчує, що набрати потрібні кондиції — реально.

— Із ким після жеребкування вже обмінялися думками?
— Із багатьма хлопцями. Але першим есемеску мені написав Саша Кучер, який відпочивав в Арабських Еміратах. Зійшлися на думці, що боротьба буде неабиякою…

— У вас уже є досвід гри проти німецьких команд…
— Натякаєте на «Вердер» у фіналі Кубка УЄФА? Але я би вас застеріг від висновку, що, мовляв, якщо вдало грали з німецькими командами, отже, й зараз обов’язково все складеться для нас добре. Повірте, я не перестраховуюся. Просто не треба велике значення надавати статистиці. Вона у футбол не грає.

— Тим паче, «Боруссія», як відзначають фахівці, в плані ігрового почерку — найменш німецька команда.
— Погоджуся. Німецька дисципліна присутня, але тренер надає своїм підопічним певну свободу, завдяки якій вони не дають грати супернику, а грають самі. У команді багато молодих, креативних футболістів. Самі розумієте, що обіграти «Реал» випадково не можна… 

«Помиляються всі, навіть Чех, Буффон і Касильяс»

— Андрію, ви стали переможцем у референдумі «УФ», завоювавши почесне звання найкращого воротаря 2012 року в Україні. Що це для вас означає?
— Приємно, звичайно… Але, не зрозумійте мене неправильно, я не вважаю себе найкращим. У нас в Україні дуже багато хороших голкіперів, які якісно виконують свою роботу. Повірте, це дуже нелегка праця. Ніхто ж не бачить, як ми тренуємося!..

— Докори сумління з приводу м’ячів, пропущених у Лондоні від «Челсі», не дошкуляють?
— …Тоді мені потрібно було зіграти інакше. Але це легко говорити зараз, після того, як з Мірчею Луческу та тренерами воротарів були розібрані епізоди, відтак зроблені висновки. Містер, до слова, висловив зауваження не тільки мені, а й польовим гравцям, розклавши помилки по поличках — від і до. Однак під час матчу, коли все відбувалося за частки секунди, правильні рішення знайти, на жаль, не вдалося.

— Багато критичних стріл отримали й з боку вболівальників.
— Довелося. Адже в нас як: якщо припустився помилки, є люди, які відразу кричать, що це — поганий воротар, його треба міняти. Але я — реаліст, і мені, перш за все, важлива думка тренерів.

— Помітив, що ви достоту стійкі психологічно…
— Життя вчить (сміється).

— Однак час од часу допускаєте ляпи. Про «Челсі» вже сказали, а ще, пам’ятаєте, була «Барселона» в Донецьку…
— Я все пам’ятаю. «Арсенал» — також… Погоджуся, це — неприємно, але помиляються всі. Навіть такі великі воротарі, як Чех, Буффон, Касильяс… Як кажуть, не помиляється той, хто нічого не робить. Це — життя, а тому, якщо постійно себе гризти, треба закінчувати з футболом.

— Лев Яшин говорив, що клас воротаря, перш за все, визначається вмінням брати свої м’ячі. Ви згодні?
— Природно, згоден із великим голкіпером, яким був Лев Яшин. Хоча зараз футбол прогресує, а м’ячі летять незрозуміло за якою траєкторією…

Спілкуючись якось із Любошем Міхелом, дізнався, що УЄФА свого часу всерйоз розглядала варіант збільшення розмірів воріт. Навіщо? Бо, як казав покійний Віктор Васильович Носов, раніше був романтичний футбол, а нині — комерційний. Любош пояснив, що цією трансформацією хотіли додати футболу видовищності, адже уболівальники хочуть бачити більше забитих у ворота м’ячів.

— Колись надійною грою на останньому рубежі ви допомогли «Ворсклі» залишитися в прем’єр-лізі. Відтоді додали в грі ногами, інших компонентах…
— У чомусь додав, у чомусь утратив… У Полтаві впродовж двох років граючим тренером воротарів був Сергій Долганський. Він багато чого мене навчив, за що йому дуже вдячний. Сьогодні Сергію вже 38 років, але він не втомлюється повторювати: головне — це завжди вчитися, зокрема воротарській майстерності. Попри вік. Зупинятися не можна.

— В інтерв’ю «УФ» Юрій Дегтерьов сказав, що вам треба вдосконалювати гру на виходах. Згодні?
— Звичайно. Повірте, на тренуваннях відпрацьовуємо й цей елемент. Але одна справа, коли ніхто не заважає, інша — робити це в грі. Тим не менш, намагаюся підтягнутися в цьому.

«Подавав м’ячі Близнюку, й був щасливий»

— Джанлуїджі Буффон і Петер Чех грали проти вас у груповому турнірі ЛЧ. Вони так і не дізналися, що є вашими кумирами?
— Я їм про це точно не говорив (сміється).

— Чи вдалося з ними обмінятися светрами, можливо, перекинутися кількома фразами після матчів?
— Так, із Чехом і Буффоном обмінювався светрами, бажали один одному удачі. Узагалі-то, в мене вже були їхні светри, але ті, в яких вони виступали за свої національні збірні. Мені їх привезли Томаш Хюбшман і Крістіано Лукареллі. Тепер же колекція поповнилася й клубними варіантами. Це приємно, враховуючи, що їх колекціоную.

— А чому, коли з однокласником у вісім років прийшли в секцію футболу, не побігли в напад забивати, як більшість хлопчаків, а відразу стали у ворота?
— Мабуть, у дворі з друзями набігався (сміється). На першому тренуванні, правда, теж у полі пограв, а потім став у ворота, і все. Сподобалося. Відразу відчув, що це — моє.

— Будучи уродженцем Кіровограда, невже мріяли потрапити тільки в місцеву «Зірку»?
— На той час, звичайно! Тоді «Зірка» виступала у вищій лізі, й для хлопчака було за щастя подавати м’ячі своїм кумирам. Один із них — Ілля Близнюк. Але склалося так, що з часом я потрапив до Полтави, став виступати за «Ворсклу».

— Як вважаєте, чи реально Кіровоградщині знову делегувати команду у вищий дивізіон?
— Немає нічого неможливого. Але все залежить від фінансування. Як кажуть, гроші керують світом. «Зірка» зараз у першій лізі непогано виступає, тож, якщо буде стабільний спонсор, можна ставити завдання виходу в прем’єр-лігу. Головне, щоби підтримка була постійною.

— Можете пригадати випадок, коли відчули гордість за те, що стали голкіпером?
— Я просто граю у футбол. А ось по-справжньому гордий за те, що в мене чудова родина.

«Зараз шиють такі м’ячі…»

— Молодіжний чемпіонат Європи (U-21), де ви стали віце-чемпіоном, був для вас зоряним часом. Чи саме тоді на вас звернув увагу «Шахтар»?
— «На олівець» селекціонери «гірників» узяли ще раніше. Але мій впевнений виступ у Португалії, здається, ще більше ствердив їх у думці, що мене треба запрошувати в команду.

— Зовсім недавно відзначали вашу 250-у гру за «гірників». Яка з них була найскладніша, яка — найлегша?
— Не поділяю матчі на прості й складні. Перепрошую за банальність, але для мене кожна гра — це свято. Так, буває, помиляюся, тож і ми не завжди виграємо. …Бувають матчі, коли просто рідше вступаєш у гру, дієш більше ногами, а буває, в основному задіяні руки.

— Чи є у вас конкретна мета, наприклад, скільки «сухих» матчів за кар’єру хотіли би провести?
— Кожному голкіперу приємно, коли він залишає ворота «на замку». Але за статистикою не женуся. Скажу більше: готовий навіть пропускати, але тільки в тому випадку, якщо «Шахтар» виграватиме (сміється). Якщо ж серйозно, то намагався й намагатимусь грати на «нуль».

— На «постріли» яких гравців найскладніше реагувати?
— Виокремити когось складно. У кожній команді є футболісти, які можуть добре пробити. Тим більше, повторюся, зараз шиють такі м’ячі, траєкторію польоту яких передбачити дуже непросто. Зауважу, що в нашій команді дуже потужним і вкрай неприємним для воротарів ударом володіє Ярослав Ракицький.

— За який пропущений м’яч досі себе картаєте?
— Не картаюся за голи. Помилки переварюю в собі, й рухаюся далі. А перемоги дозволяють швидше пережити неприємні моменти. Досягнення колективу (тим більше, що в нас командний вид спорту) для мене найголовніші.

«Вірю в Сашу Рибку»

— Кажуть, якщо свою «торбу» м’ячів не пропустиш, класним воротарем не станеш. Ви її вже пропустили?
— Маєте слушність, мені вже згадуваний Віктор Васильович Носов говорив: «Ти, поки сто своїх м’ячів не пропустиш, не будеш нормальним воротарем» (сміється). Ось так він підбадьорював… А пропустив я їх чи ні, не знаю. У футболі маю одне бажання — грати якнайдовше. Головне, щоби здоров’я не підвело. А пропускати намагатимуся менше.

— Що відчували, коли Олександр Рибка відтіснив вас на лаву запасних?
— На наші дружні стосунки це не вплинуло. У той час у мене була травма, тож Містер дав можливість відновитися. Саша ж видав тоді кілька хороших ігор, скористався шансом, який йому надав Мірча Луческу. Усе чесно.

— Сьогодні, коли Рибка відбуває дискваліфікацію, чи підтримуєте стосунки?
— Звичайно, зідзвонюємося. А коли в Київ приїжджаю, зустрічаємося, спілкуємося. Я вірю в Сашу, й він заграє ще краще, ніж у «Шахтарі».

— Якби були тренером-селекціонером, кого б із воротарів української прем’єр-ліги порадили взяти в «Шахтар»?
— (Сміється). Провокаційне запитання… Але взагалі в мене принцип: своїх колег по амплуа не обговорюю.

— У «Шахтарі» зараз склався класний колектив. На що він здатен нинішнього сезону?
— Не люблю загадувати наперед. Потрібно спочатку досягти результату, а потім уже розмірковувати. Тому зіграємо хоча би два матчі з дортмундською «Боруссією», а потім поспілкуємося. Тоді вже можна буде говорити на тему наших перспектив у Лізі чемпіонів.

— Що ви побажаєте уболівальникам в новому році?
— Насамперед здоров’я, адже без нього не допоможуть ніякі гроші. Щиро хочу, щоб у нас в країні було менше дітей-сиріт, дітей з тими чи іншими захворюваннями. Кожна людина повинна мати сім’ю й теплий дім… А ми намагатимемося радувати шанувальників видовищною та результативною грою. Футбол — вид спорту № 1 у світі. Цьому зайвий раз отримав доказ під час відпочинку на Мальдівах. Там мене впізнав уболівальник «Челсі», підійшов, узяв автограф, ми мило поспілкувалися. Як з’ясувалося, подобається йому, як грає «Шахтар»… 

Дмитро ДОЙНІКОВ, «Український футбол»