Александр ЯРОСЛАВСКИЙ: «Ничего плохого не случилось»
Экс-президент «Металлиста» в очередной раз вернулся к вопросу продажи клуба
У вівторок, 25 грудня, коли увесь католицький світ святкував одне з двох головних християнських свят, світ вітчизняного футболу думав не про високе, а про… гроші та владу: новий власник головного харківського ФК Сергій Курченко опублікував свою першу офіційну заяву з трьома основними меседжами. Перший: «Металіст» офіційно кидає виклик «Динамо» та «Шахтарю» в битві за національне «золото», а на міжнародній арені впродовж п’яти років завоює «один із єврокубків» (оце — цитата). Другий: колишній власник клубу отримав хорошу фінансову компенсацію від угоди-продажу. Третій: найближчим часом нове харківське керівництво цілком викупить ОСК «Металіст»… Зваживши на це, ми не могли пропустити нагоди поспілкуватися з попереднім клубним керманичем.
— Олександре Владленовичу, ситуація з колишнім вашим клубом для мене стала найяскравішим за останні роки підтвердженням думки, що планувати не можна… Як узагалі таке сталося: кілька тижнів тому все було добре, а нині ви — поза футболом?
— Чому ви знову починаєте з негативу? Нічого ж поганого не сталося. Незабаром Новий рік, Різдво, гарний настрій і подарунки… А щодо змін, то всі вони до чогось приводять, однак конкретно до чого — лише майбутнє покаже. Тобто, наразі рано робити висновки, давати оцінку тому, що відбулося.
— Відтак усе гаразд? А тут, знаєте, чутки з’явилися, що ви залишаєте Україну. При цьому днями ваш «милий друг» пан Кернес дав інтерв’ю, де було кілька серйозних закидів у ваш бік. Один із них нібито підтверджує вищезгадані чутки: мовляв, сьогодні ви увесь свій бізнес продаєте…
— Та нікуди я не збираюся виїжджати! У згадуваному інтерв’ю Кернес також сказав, що я продав і зрадив своїх партнерів — це вже взагалі в жодні рамки не влазить! Знаєте, всі мої партнери — живі-здорові, всі — відомі люди з відомими прізвищами, майже всі мешкають або в Україні, або в Росії, тобто з усіма можна зв’язатися й з’ясувати, чи я когось «продавав». Найвражаюче й найсмішніше те, що ці слова належать особі, відомій у Харкові в якості примітивного стукача: в нас тут усі знають, що він мав у тюрмі сидіти, однак його залишили в сізо, бо наші правоохоронні органи зрозуміли, що Кернес — цінний інформатор. Тому тримали його поблизу…
— Пан Кернес також висловив думку, що ви не могли так швидко продати «Металіст» — мовляв, із юридичної точки зору то дуже проблематично.
— Зачекайте: а чому це хтось лізе в мої справи? Чому представник міської влади зазіхає на права приватного бізнесмена? Якщо є щось, що входить до моєї особистої власності, то тільки я розпоряджатимуся нею — й ніхто більше! Чому Кернеса турбує мій бізнес, мій бюджет? Хай він потурбується про бюджет Харкова й про те, що він із нього матиме особисто — йому до цього не звикати… Та ніде в світі такого не існує, щоби представник держвлади ліз у приватний сектор! Ось ви можете уявити, щоби мер Нью-Йорка Блумберг рекомендував Трампу, коли йому продавати, коли купувати активи, як швидко та за скільки?
— У США — не можу уявити. В Україні — «державі третього світу» з «перехідною економікою» та «неврегульованим правовим полем» — можу, ще й як!
— Ці особливості не коментуватиму, це вже — політика, а я бізнесмен.
— Давайте тоді прокоментуємо останній закид мера столиці Слобожанщини: мовляв, якби вам була дорога доля клубу, ви би не були за морями-океанами…
— …Стоп! А де я, по-вашому? Котра тепер година? На моєму годиннику — 9.22, і я — в Харкові. А про те, як Кернес уболіває за харківський футбол, свідчить той факт, що він завжди вітав із успіхами «Шахтар» та «Динамо», а «Металіст» — вряди-годи, коли йому це було вигідно з політичних міркувань.
— Оце ви добре зачепили… Дещо треба з’ясувати (переконаний: якби я цього не запитав, пізніше запитав би хтось інший): нині дехто мислить у тій площині, мовляв, у 2004—2005 роках Кернес підтримував «помаранчевих», підтримували їх і ви, а також мільярдер Коломойський; тому сьогодні для багатьох незрозуміло, звідки взялися протиріччя, а дехто навіть каже, що саме Ігор Валерійович на вас «наїхав».
— Ну, ви й закрутили! По черзі… Де ви бачили, щоб я виступав із політичними заявами, стояв на мітингах, ходив із транспарантами? Ми всі бачили у 2004-му Кернеса в помаранчевому шарфі, коли він, обійнявшись з Аваковим, горланив: «Ющенко! Ющенко!» і «Кушнарьова — геть!» А згодом перекинувся до іншого табору. Може, невдовзі ще кудись перекинеться… А про Коломойського – краще спитати у Коломойського.
— Змінюємо вектор розмови. Пан Курченко з викликом (я б це так охарактеризував) сказав, по-перше, що харків’яни вже «…не дивитимуться в спину Києву й Донецьку», по-друге, що він найближчим часом цілком викупить у міської влади стадіон «Металіст», по-третє..
— …Що «сделка произошла на рыночных взаимовыгодных условиях. Александр Ярославский получил высокую компенсацию». Відповідатиму теж по пунктах… Новий інвестор сказав: «Наша цель — в течение трех лет выиграть золото чемпионата, а в течение пяти лет привезти в Харьков европейский трофей». Це спортивна мета, ставиться вона Мирону Богдановичу, тож тільки він може її коментувати. Тепер щодо стадіону. Зрозумійте: ОСК «Металіст» не має акцій — їх у природі не існує, то не акціонерне товариство! Давайте востаннє проясню ситуацію: на реконструкцію стадіону було витрачено 96 мільйонів доларів США, з яких 30 млн — мої кошти, 50 млн — держбюджет, а той залишок у вигляді 16-ти млн розділили область і місто Харків. Тобто тепер Сергію Курченку належить (точніше — належатиме, після того, як стануться певні події) ота умовна частка, яка раніше була моєю. Хоче викупити решту часток? Нехай… І третє: на даний момент (наголошую на цьому!) я не отримав усієї домовленої компенсації за продаж клубу. Так, я вірю, що отримаю невдовзі, проте наразі до мене дійшла лише частина. Вірю, що Сергій Курченко — людина слова, тож усе буде гаразд… До речі: приємно було прочитати його речення подяки, адресоване мені.
— А знаєте, сьогодні, зваживши на вік пана Сергія, дехто твердить, даруйте, що він є підставною особою. Що ви організували таку хитру операцію… Знову ж таки — цікавлюся тим, про що сьогодні балакають.
— Тут мені треба було би сказати одне: «Не коментую», й усе. Проте… Розумієте, в мене є офіційний договір про купівлю-продаж — про що мені переживати! Чи ви думаєте, що я, підписуючи договір, користувався ручкою зі зникаючими чорнилами? Я не можу сумніватися в тому, що підписав.
— Олександре Владленовичу, а чи існує ймовірність того, що ви повернетесь у футбол?
— А я нікуди від нього не подінуся — принаймні, як уболівальник. У футболі буду завжди.
Володимир БАНЯС, «Український футбол»
Если вы нашли ошибку, пожалуйста, выделите фрагмент текста и нажмите
ВАС ЗАИНТЕРЕСУЕТ
Донецкий клуб отгрузил шесть голов в ворота соперников
Наибольшее признание получил Новак Джокович
Не дуже красиво зазирати в чужий гаманець!
Купують ті, хто має можливість красти. З часом крадій розуміє, що накопичене з собою в могилу він не забере і починає витрачати. Купуючи клуби, злодії хизуются один перед іншим, хто більше вкрав. Коли красти більше не вдається, перші, хто відчує це на собі будуть футболісти піддослідних команд. Бо власник на себе витрачати менше вже не в змозі, а якщо продати нерухомість, то у нього залишиться можливість "скромно" жити, навіть не крадучи.
Можно спокійно святкувати Новий Рік і голову не морочити.
А тут люди миллионы вкладывают, и потом такое ... рассуждает о преданности...
Но то, что тема стадиона была поднята перед продажей-это 100%. А Кернесу лучше дальше молчат. И не поливать никого, а то продажа прошла, а осадочек остался.
А Аля в Лохомотиве выдал отличный сезон, он так больше нигде не играл, гаденыш.