Павел КСЕНЗ: «Для пользы команды буду и защитником»

– Павле, після нелегкого матчу проти «Металіста», складно було перебудовуватися на зустріч проти «Волині»?
– Нічого надзвичайного у цьому не було. Просто тиснула відповідальність за результат, нам дуже була потрібна ця перемога. Турнірне становище змушувало працювати на максимальний результат. За тактичною побудовою гри дуже не перелаштовувалися, додався лише психологічний фактор. Хотілося зіграти добре для вболівальників, а радше у першу чергу для себе. Бачили, що суперники, які знаходяться у таблиці трохи вище нас, почали йти у відрив, тож дуже не хотіли від них відставати. Думаю, що три очки у цьому поєдинку ми здобули заслужено.

– Тим більше, що уболівальники у цьому матчі підтримували вас як ніколи (на матчі було багато банерів, де висловлювалося обурення роботою арбітрів у матчах за участю «Карпат» – Авт.)...
– Ми це помітили. І від такої сильної підтримки на полі було спекотно. Навіть попри те, що на вулиці було холодно. Маю надію, що й за змістом гри поєдинок їм сподобався.

– На зустріч було налаштування, як на матч, що характеризується в історії українського футболу як галицько-волинське дербі?
– Я особисто на такий характер гри не налаштовувався. Думаю, що такі характеристики, як дербі міста чи регіону – це більше питання налаштування уболівальників. Вони хочуть, щоб ті чи інші поєдинки проходили під такою ознакою чи символом. Ми ж, футболісти, маємо виконувати свою роботу, не зважаючи на те, хто суперник і з якої він місцевості. Тут, швидше, принциповість була у тому, що у разі перемоги ми наближаємося поближче до «Волині» в таблиці. Тобто, це був своєрідний матч за шість очок. Тим більше, що вже знали – «Говерла» зіграла внічию з «Чорноморцем».

– Оптимізму, напевне, додавало і те, що вдома «Карпати» останнім часом грають набагато краще, аніж на виїзді...
– У виїзних зустрічах ми теж граємо з повною віддачею, але чомусь там не все виходить. Тож, усі негаразди намагаємося компенсувати вдома. Тим більше, що на «Україні» грати дуже комфортно.

– Відсутність двох провідних гравців Івана Мілошевича та Семіра Штіліча суттєво вплинула на хід поєдинку?
– Певною мірою – так. Ваня (серба Івана Мілошевіча Ксьонз назвав саме так – Авт.) в «Карпатах» уже дуже давно, грає стабільно і, можна сказати, став тут своїм. А Семір, хоч і недавно у Львові, але вже зарекомендував себе хорошим футболістом. Зараз на тій позиції, що він грає, він приносить команді багато користі і додає командним діям неординарності. Може притримати м’яч, віддати гострий пас, зробити неочікувану передачу. Зокрема, проти «Волині» його винахідливості не вистачало. Тим не менш, навіть без них ми здобули перемогу. А Ваня та Семір після матчу привітали з цим спіхом партнерів.

– З наставником «Волині» Анатолієм Дем’яненком вам свого часу доводилося співпрацювати в «Динамо». На початку 2000-х ви грали за «Динамо-2», а Анатолій Васильович був одним із тренерів столичної команди. Зараз не виникало думок щось особисто довести цьому тренеру?
– Щиро кажучи – ні. Все таки грав я в «Динамо» дуже давно, а з тих пір кожен давно вже пішов своєю дорогою. Я взагалі вважаю, що ніколи нікому нічого не треба доводити, треба виходити і приносити користь своїй команді.

– Ще донедавна ви грали в центрі півзахисту, а вже в останніх матчах наставник львів’ян Костов переставив вас на позицію правого флангового захисника. З чим пов’язане таке рішення і настільки зручно вам на новій позиції?
– Потроху звикаю. Тренер довірився мені – треба виправдовувати його сподівання. Так сталося, що коли ми грали проти «Металіста» у розіграші Кубка України, то вилучили Ігоря Озарківа і по ходу того матчу Костов дав мені вказівку переміститися на правий фланг захисту. А вже після того матчу пан Нікола сказав мені, що я не погано відіграв на новій позиції і що відтепер буде мене пробувати саме на цьому місці. Після цього я перекваліфікувався у захисника.

– У таких випадках кажуть – не було б щастя, так нещастя допомогло...
– Певною мірою – так. Справді така перестановка була на той момент вимушена, але, як бачимо, це пішло зрештою на користь. Якщо це буде приносити користь команді, то буду й захисником (сміється).

– Раніше вам доводилося грати в цьому амплуа?
– Конкретно в обороні – ні, хоча були періоди, коли граючи в півзахисті, долучався до захисних дій. Звичайно, перебудовуватися складно, адже тепер треба частіше озиратися на свої ворота. І певною мірою від цього почуваю себе незручно. Але це справа наживна і потроху звикаю.

–Зокрема, у моменті, коли забивався другий м’яч, ви пройшли флангом і віддали передачу на Кенію. Це була продумана комбінація чи це радше щасливий випадок, що грузинський нападник опинився на зручній позиції?
– Я не скажу, що це була наперед заготовлена комбінація. Коли йдуть передачі на вістря атаки, у нас,зазвичай, це роблять флангові захисники, а півзахисники в цей час зміщуються всередину. У тому моменті у мене з’явилася можливість долучитися до атаки флангом, а потім перед штрафним майданчиком помітив, що ліворуч від мене на зручній позиції знаходиться Кенія. Просто віддав йому передачу. Левану залишалося лише забити.

Sport.ua