Максим Шацьких: "Пробував і травку курити"

Нападаючий київського ”Динамо” та збірної Узбекистану Максим Шацьких, 28 років, на інтерв’ю погодився легко. Зустрітися домовилися у ресторані ”Тайм-аут” на вулиці Горького.

Шацьких під’їхав на своєму ”мерседесі” і запропонував розміститися за дальнім столиком. Замовив собі ванільно-молочний коктейль.

Чому не поїхали до збірної Узбекистану?

— Ушкодив бокову зв’язку. Лікарі розробили індивідуальну програму підготовки, за нею і займаюся. До наступного поєдинку за ”Динамо” маю бути готовий.

Матч у Стамбулі проти ”Фенербахче” — найпам’ятніший у кар’єрі?

— Так. У тактичному плані ми відіграли бездоганно.

Важко було діяти самому на лінії атаки?

— Ні. І Ребров мені допомагав, і Ротань. Оборона у турків слабка. Коли забив другий м’яч, усе стало ясно. Не знаю, що ”Фенербахче” збирається робити далі у національному чемпіонаті та Кубку УЄФА.

Турецькі уболівальники вразили?

— Підтримувати своїх вони уміють. У Києві такого не відчувається. Столична команда, вона... ніби ”обрізана” від інших. Та й чемпіонат у нас такий, що людина краще вдома дивитиметься матч із пляшкою пива, ніж піде мерзнути на стадіон. З іншого боку, рівень турніру зростає. Навіть аутсайдер, луганська ”Зоря”, перемогу нам віддала з боєм.

У Луганську ви грали за спеки 38 градусів.

— Це було просто знущання над людським організмом. За цей матч я втратив чотири кілограми ваги.

У груповому турнірі Ліги чемпіонів ”Динамо” гратиме з ”Ліоном”, ”Реалом” та ”Стяуа”. Що скажете про цих суперників?

— Нормальний варіант. Боротимемося за вихід з групи. Читав інтерв’ю Капелло (головний тренер ”Реалу”. — ”ГПУ”). Він поважає нас і не хоче грати у Києві 6 грудня. Думаю, нам буде не легше: зима, мороз.

На матч Україна — Грузія ходили?

— Ні. Не люблю дивитися футбол на стадіоні чи у барі. Краще вдома, з друзями, біля телевізора, екран великий. Хочу — кричу, хочу — ні. За Україну переживаю. На останньому Мундіалі дуже радів з перемоги команди Блохіна над Саудівською Аравією. Не люблю аравійців. Грав проти них за Узбекистан. У Ер-Ріяді поступилися 0:3. Коли автобус віз нас до аеропорту, цілим залишилося одне вікно. Усі інші закидали камінням. Гравці на підлозі лежали, прикрившись сумками, щоб камінці не влучили.

Ходять чутки, що вами цікавляться клуби англійської прем’єр-ліги.

— Ніхто зі мною з цього приводу не говорив. Улітку продовжив контракт з ”Динамо”. Хоча чемпіонат Англії мені найбільше імпонує з усіх.

Читав, що узбеком ви себе не відчуваєте.

— У мене в паспорті записано: національність — росіянин. Тому не люблю, коли мене називають узбеком.

Торік в опитуванні на звання найкращого футболіста Азії ви посіли друге місце.

— Дивний цей конкурс. Переможця визначають не за ігровими якостями. Приз дають тому, хто на церемонію нагородження зміг приїхати. Мене умовили злітати у Малайзію. Кажуть: ти посів перше місце. А трофей дали якомусь аравійцю (Аль Монташарі. — ”ГПУ”). Більше я на такі заходи ні ногою. Навіть якщо визнають найкращим.

У ”Динамо” ви прийшли сім років тому. Правда, що могли опинитися не в Києві, а в Москві?

— Був на перегляді у ”Спартаку”. Його тоді ще Романцев тренував. Не сподобалася мені атмосфера у команді. Романцев жодного разу не побесідував наодинці. А коли у Київ приїхав, динамівські представники одразу до Лобановського повезли. Заходжу в кабінет Валерія Васильовича, бачу знайому голову зі світлим волоссям. Аж у холодний піт кинуло.

За ”Динамо” я вболівав з дитинства. Коли кияни грали з ”Пахтакором” у чемпіонаті СРСР і приїздили до Ташкента, підтримував український клуб.

Із ким товаришуєте в команді?

— У нас зараз непоганий колектив.

А торік були проблеми?

— Торік не було результату. Невдоволення у футболістів накопичувалося поступово, ледь до бійок не доходило.

Як із дружиною познайомилися?

— Святкував у Ташкенті день народження. Друзі повели у нічний клуб, хоча і досі таких закладів не люблю. Там і побачив Олесю. Одразу накинув оком і сказав, що це — моє.

Одружилися не зразу. Я грав у Росії, у Ташкент приїжджав на 2–3 дні. А коли старша донька народилася, поспішати вже було нікуди. Тільки коли в Київ переїхали, одружилися. У листопаді 2000-го. Час з’явився, ”Динамо” тоді з єврокубків вилетіло.

Олеся кожний домашній матч ”Динамо” відвідує. Я повинен її побачити перед виходом на поле.

Тиждень тому у вас був день народження. Як відзначили?

— На дачі під Києвом. Валік Белькевич, Саша Головко, Артем Мілевський приїхали. Подарували комплект мисливської зброї.

Спиртне дозволили собі?

— Тільки червоне вино.

Ви не палите?

— Ні. Пробував у дитинстві. Усе пробував. Травку зокрема. Але стало погано, і я відмовився.

Літати не боїтеся?

— Ви й про це напишете? Збрехати не вийде. Коли місяців зо два тому летіли зі збору у Швейцарії, відчув себе зле. Раніше ніколи не боявся, а зараз трохи тремчу.

Де взимку любите відпочивати?

— Балі, Таїланд, ОАЕ. Цього року, можливо, на Сейшели чи Мальдіви поїдемо.

Чому вас у команді Баєм називають?

— Роки три тому на базу приїжджала вчителька англійської. Запитала, яке у кого прізвисько.

Відповідаю — Байок. Так і пішло Бай, Байок. Правда, після двох голів у ворота ”Фенербахче” деякі партнери Еміром почали величати.

"Газета по-українськи"