Дэниел ВЕРНЕР: «Запорожье больше, чем я себе представлял»

Не можна сказати, що Деніел Вернер з’явився у «ФЕРРО-ЗНТУ» неочікувано. Втім, саме йому в терміновому порядку довелося замінити у складі запорізької команди одного з ключових гравців, Георгія Кондрусевича, який травмувався під час знаходження у таборі збірної Білорусі. Тим не менш, вже на Меморіалі В’ячеслава Гаврилова американський новачок «біло-зелених» своєю грою подарував надію на те, що він зможе стати рівноцінною зміною одному з ветеранів «ФЕРРО-ЗНТУ». Дізнатися більше про Деніела Вернера вдалося під час інтерв’ю з ним.

- Деніеле, для початку хочеться розпитати тебе про перші враження від Запоріжжя.
- Це місто, звичайно, відрізняється від тих, де я бував раніше. Воно більше, ніж я собі уявляв. Вулиці багатолюдні. А біля будинку, в якому клуб надав мені квартиру, знаходиться парк. Тож, перші враження позитивні.

- Десь вже встиг побувати?
- Так, звичайно. Я відвідав декілька ресторанів: «Аристократ», «Мелроуз», «Белліні». Їздив за покупками до торгівельних центрів «Україна» і «Ашан».

- Україна – не перша європейська країна, яку ти відвідав. Адже до цього встиг пограти в Угорщини та Італії. Скажи, чи знайшов ти щось спільне між ними та нашою державою?
- Коли я виступав за італійський клуб із Болоньї, мені також кинулася у вічі велика кількість пішоходів на вулицях. Що ж стосується угорського Капошвару, це – зовсім невеличке містечко, яке в ніяке порівняння із Запоріжжям не йде..

- Поговоримо на професійну тематику. Чи пам’ятаєш ти, коли вперше взяв до рук баскетбольного м’яча?
- Так, це було у чотирирічному віці. Мій дядько тренував дітей, доросліших за мене на 4 - 6 років, а мені також кортіло бути в команді. Я брав м’яча і кидав у бокові кошики, що висіли у залі. Що ж стосується вже безпосередньо занять баскетболом, то залучився до них у шестирічному віці. Після закінчення школи я вступив до університету Флориди, в якому була непогана команда.

- І під чию опіку ти потрапив?
- Моїм тренером став один із кращих наставників NCAA Біллі Донован. Він -- відмінний мотиватор. З ним кожен баскетболіст досягає значно більшого, ніж уявляв собі до цього.

- До речі, якщо ми вже переключилися на університетські роки, за якою спеціальністю ти отримав освіту?
- Я – дипломований менеджер з корпоративних заходів.

- В дебютному сезоні ти разом із партнерами виграв національний чемпіонат. Які враження залишив він у твоїй пам’яті.
- Коли я приєднався до команди, вона вже носила титул чемпіона. Я тренувався разом із хлопцями, які нині виступають у НБА. Це був відмінний досвід для мене! Куди б ми не поїхали, на нашу гру збиралося чимало глядачів, аби подивитися на найсильнішу студентську команду країни. Незабутні враження.

- З кимось із тієї команди підтримуєш зв'язок?
- Так, зі своїми ровесниками Морісом Спейтсом, який нині виступає у складі «Мемфіс Гріззліс», та зі своїм тодішнім сусідом по кімнаті Джонатаном Мітчеллом. Наразі він грає у чемпіонаті Ізраїлю.

- За традицією, після того як американська команда перемагає у національній першості, на неї очікує зустріч з президентом у Білому Домі…
- Так саме було і в нас. Ми зустрічалися з Джорджем Бушем. Це -- незабутнє. Нам спеціально виділили приватний літак, на якому ми прилетіли до Вашингтону. На жаль, не повним складом, оскільки деякі гравці на той момент вже потрапили до команд НБА.

- У статусі професіонала два сезони, що ти провів у Європі, виявилися абсолютно різними. Як вважаєш, чому не вдалося закріпитися в італійському «Віртусі»?
- На те є декілька причин. По-перше, в моєму контракті був пункт, згідно з яким я міг дебютувати у «Віртусі» лише за умови отримання італійського громадянства. Але я не встиг і тому мав їхати в оренду до «Капошвару». Що ж стосується наступного сезону, я приєднався до клубу у грудні, коли вже сформувався склад, і тренерові непросто було інтегрувати мене до команди.

- Як виник варіант з «ФЕРРО-ЗНТУ»?
- Я думаю, що Кирило Вадимович Большаков передивлявся відеозаписи ігор за моєю участю у складі команди коледжу та «Капошвару», після чого представники «ФЕРРО-ЗНТУ» вийшли на мого агента. Порадившись із ним, я вирішив прийняти пропозицію.

- Розкажи, як тебе прийняли у команді?
- Зустріли мене приязно. Партнери підтримували, а якщо щось не виходило, завжди допомагали. Коротше кажучи, все чудово.

- Можливо, з кимось із одноклубників ти спілкуєшся більше, ніж з іншими…
- Звісно, зі своїми співвітчизниками. Також багато спілкуємося зі Станіславом Диким та Андрієм Лебединцевим. Словом, з тими, хто вільно володіє англійською. Хоча, я намагаюся спілкуватися с усіма. Найбільшою проблемою було запам’ятати імена українських гравців, тому що вони дуже відрізняються від американських.

- Давай ненадовго залишимо баскетбольну тематику й поговоримо про твою родину.
- Влітку, а саме в липні, я офіційно втратив статус холостяка. До Запоріжжя прибула і моя дружина. Тож, ми щасливі, що все так сталося.

- Як ви познайомилися?
- Це було у коледжі. Я грав за баскетбольну команду, а вона займалася у танцювальному колективі. Між нами виникла взаємна симпатія. З того все й почалося.

- Твої батьки планують навідати вас?
- Моя мама прилетіла разом із дружиною і пробула тут два тижні. Незабаром до нас навідається брат моєї дружини. А на Різдво, швидше за все, мати знову прилетить, але вже  з батьком.

- Повернемося до баскетболу. Скажи, будь ласка, яка твоя найсильніша якість?
- По-перше, це - мої габарити. Я достатньо високий, щоб грати під кільцем, але й проти нижчих на зріст суперників не гублюся. Взагалі, на майданчику я вмію всього потроху: кидати, віддавати передачі, робити підбирання, перехоплення, тощо. По-друге, це гра в захисті. Я не переймаюся тим, скільки набрав очок – мене цікавить лише перемога команди.

- А що, на твій погляд, тобі треба вдосконалити?
- Триочкові та штрафні кидки. Під час передсезонних турнірів я багато «мазав» із лінії.

- Хто твій найулюбленіший баскетболіст? А, можливо, їх декілька?
- Мені подобається спостерігати за грою Майка Данліві-молодшого. На жаль, не знаю, де він грає зараз. Серед баскетболістів минулого завжди подобався Ларрі Берд. Я передивився багато відео з його грою – він умів на майданчику майже все.

- Твій улюблений клуб?
- Коли я передивляюсь ігри НБА, переважно спостерігаю за гравцями, ніж за командами. Втім, оскільки я народився у Нью-Джерсі, підтримував «Нетс».

- Проти якого опонента тобі було найважче грати?
- Проти Ела Хорфорда, безперечно (колишній партнер Деніела Вернера по команді університету Флориди. Зараз - центровий команди НБА «Атланта Хоукс» та дворазовий учасник Матчу Всіх Зірок НБА. - авт.).

- Чим захоплюєшся у вільний час?
- Ну, я полюбляю грати… в баскетбол (посміхається). Також я великий шанувальник мисливства. Минулого року з вересня до листопаду включно був удома і мав час на полювання. І саме тоді я вполював свою найбільшу здобич – ведмедя, який важив, напевне, кілограмів сто!

- Якій музиці віддаєш перевагу? Є улюблений стиль?
- Я – великий шанувальник кантрі. Проте, полюбляю і класичний рок, наприклад, групу «Queen».

- Твоя мрія?
- Мрію, щоб у мене була міцна родина, кілька дітей. Також хочу побудувати свій власний дім. Мій батько має будівельний бізнес, а я міг би розробити дизайн.

- Ну і наостанок скажи кілька слів для запорізьких вболівальників.
- Я дуже радий грати за команду «ФЕРРО-ЗНТУ». Мої одноклубники вже розповіли мені про те, що в нас відмінні фани, які вболівають за своїх улюбленців протягом усього сезону, незважаючи ні на що. Від себе я можу пообіцяти, що буду викладатися на сто відсотків у кожному матчі. Приходьте на матчі та підтримуйте нас!

Досьє і анкета

Деніел Вернер народився 9 жовтня 1987 року у Міддлтауні (Нью-Джерсі, США). Громадянство – США. Перший тренер – Вейн Неф. Виступав за команду університету Флориди, а також угорський «Капошвар» та італійський «Віртус». Амплуа – форвард. Зріст – 203 см. У «ФЕРРО-ЗНТУ» дебютував 28 вересня 2012 року в матчі з «Дніпром».

Улюблені фільми: «Втеча з Шоушенку», «Мій кузен Вінні».
Улюблений актор: Рассел Кроу.
Їжа: барбекю.
Напій: шоколадне молоко.
Улюблені країни: США, Італія.
Улюблене місто: Рим.

Сергій ЧЕРКАСОВ, bcferro.com.ua