Мигель ВЕЛОЗУ: «Техничным игрокам в УПЛ выступать тяжело»

Номер «4» київського «Динамо» полюбив Київ, його задовольняє інфраструктура столичного клубу, а головне - португальцю цікаво грати в українському чемпіонаті.

Півзахисник Мігель Велозу став одним із численних новачків київського «Динамо», яких воно придбало цього літа.

Своє перше велике інтерв’ю в Україні португальський футболіст, який зовсім нещодавно у складі своєї збірної став бронзовим призером Євро2012, дав нашому виданню, повною мірою задовольнивши інформаційний інтерес до своєї персони.

«В ІТАЛІЇ НЕ ВСЕ СКЛАДАЛОСЯ ТАК, ЯК ТОГО ХОТІЛОСЯ»

- Мігеле, ви швидше за всіх новачків змогли адаптуватися в «Динамо», з першого ж матчу ставши беззаперечним гравцем основи. У чому секрет?

- Особливого секрету немає. Хоча я й не брав участі в передсезонній підготовці команди. Просто тренер довіряє мені, поставивши одразу до основного складу, а я вже намагаюся робити все, аби допомагати команді здобувати перемоги на футбольному полі.

- Свого часу такий самий процес адаптації у вас затягнувся, коли ви перейшли із «Спортинга» до «Дженоа». Що там не склалося?

- До переїзду в Італію поруч зі мною завжди були мої батьки, на Апеннінах же я був на самоті. До того ж, отримав травму, яку змушений був заліковувати впродовж місяця. Також є багато дрібниць, про які не хочу згадувати.

- Чому «Дженоа», клуб із єврокубковими амбіціями, змушений був боротися в минулому сезоні за виживання?

- Футбол - дуже непередбачувана гра. Ми перебували в середині таблиці, але навесні зіграли дуже погано, й урятувалися від пониження у класі фактично лише в останньому турі.

- Яка була ваша роль у тій команді?

- В усіх командах, за які виступав, я виконував однакові функції. Але у «Дженоа» не все складалося так, як того хотілося.

- Свого часу вас вважали одним із найперспективніших півзахисників Європи, ходили чутки, що багато провідних клубів Старого Світу мають бажання придбати вас у «Спортинга». Чому цього не сталося: ви самі не хотіли залишати Португалію чи лісабонці вас не відпускали?

- На той момент «Спортинг» не хотів мене продавати, виставивши надто велику суму відступних для всіх бажаючих. Це й відлякувало потенційних покупців.

- Навіть коли у вашій кар’єрі були не дуже вдалі відрізки, вас усе одно викликали до розташування національної команди. Паулу Бенту цінує вас…

- Паулу Бенту очолював «левів» (із 2005 до 2009 рр. - Г. Б.), коли я грав у «Спортингу». Йому добре відомі мої можливості, тому й регулярно запрошує мене до збірної Португалії.

«МІНЯТИ МАШИНУ НЕ ЗБИРАЮСЯ»

- Ви сказали, що обрали «Динамо» через конкретну пропозицію від нашого клубу. Чи надходили вам ще цього літа подібні пропозиції?

- Наскільки мені відомо, конкретна зацікавленість була лише з боку киян. Якщо говорити про інших потенційних покупців, то все обмежилося лише чутками - зі мною чи моїм агентом ніхто на зв’язок не виходив.

- Які перші три асоціації у вас викликала Україна до переїзду в нашу країну?

- Загалом, дуже мало знав про вашу країну. Майже нічого. Лише пам’ятаю, що під час візиту «Спортинга» до Києва (у жовтні 2007 го. - Г. Б.) мені дуже сподобалося місто.

- Які враження у вас зараз, тим паче збірна Португалії грала на Євро2012 саме в Україні?

- Під час Євро2012 у нас не було можливості познайомитися з містами, де виступала наша команда. Аеропорт, готель, стадіон - стандартний маршрут під час турніру. Коли я вперше завітав до Києва, мені місто дуже сподобалося. Також я був приємно вражений інфраструктурою, умовами, які створені для футболістів у «Динамо».

- Які перші три речі ви розповідаєте про Україну зараз, коли вас запитують родичі чи друзі з інших країн?

- Передовсім говорю, що Київ - дуже красиве місто. Також до переїзду в Україну мене відлякували тутешнім кліматом, але суттєвої відмінності між Києвом і Генуєю чи Лісабоном я поки що не помітив.

- Швейцарець Адмір Мехмеді якось сказав, що життя в Україні дивовижне: правила дорожнього руху практично відсутні, а машини паркуються де завгодно. Ви відзначили для себе якісь неординарні моменти?

- Гадаю, подібні «дивноти» можна побачити в кожній із країн. Не всі люди дотримуються правил дорожнього руху, іноді їм доводиться порушувати їх. Нічого дивного я тут не бачу.

- Якщо порівняти устрій життя в Києві та Лісабоні - в чому відмінності?

- І в Лісабоні, і в Києві - спокійне життя, є багато місць, де можна погуляти. Але у вашій столиці, на відміну від Лісабона, немає пляжів. Я не беру до уваги Дніпро, оскільки пляжі на річці не можна порівнювати з морськими чи океанськими.

- Які ваші побутові умови в Києві?

- Клуб надав мені квартиру в будинку на вулиці Старонаводницькій, а також машину «Mitsubishi Lancer».

- Міняти машину на іншу не збираєтеся, адже у ваших партнерів автівки, так би мовити, куди більш представницькі?

- Ні. Є чотири колеса, їздить - для мене цього цілком достатньо. А щодо моїх партнерів, то кожному - своє (усміхається).

«ЗАВЖДИ ДІЯВ У ЦЕНТРІ ПОЛЯ»

- Ви багато що побачили у футболі. Розкажіть, чи є щось нове для вас у тренувальному процесі «Динамо»?

- Якщо порівнювати умови, які створені для футболістів, то в «Динамо» все на найвищому рівні, на відміну від того ж «Дженоа». Що стосується тренувального процесу, то особливих відмінностей я не помітив.

- Багато вболівальників скаржаться, що «Динамо» в цьому сезоні грає у невиразний, нудний футбол. Що можете їм відповісти?

- Цього літа клуб придбав багато нових виконавців. Для того, аби вони зігралися, розуміли один одного на полі, має пройти певний час. Гадаю, незабаром усе налагодиться, й ми своєю грою радуватимемо вболівальників. Водночас у футболі головне - це очки в турнірній таблиці.

- Із ким із партнерів вдалося налагодити контакт?

- Мені легко знаходити спільну мову з людьми. Маю дуже багато друзів як серед футболістів, так і в повсякденному житті. Не виняток - і гравці «Динамо», з багатьма з них я із задоволенням спілкуюся.

- Чи проводив тренер із вами індивідуальні бесіди? Що він вимагає від вас на полі?

- Так, ми спілкуємося. Чогось особливого він від мене не вимагає - маю грати так, як умію, допомагаючи партнерам на футбольному полі.

- Є припущення, що у вашій особі бачать такого собі Андреа Пірло місцевого масштабу: футболіста, який діє з глибини з акцентом на оборону, але при цьому роздає чудові передачі та подає стандарти…

- Мені дуже приємні порівняння із таким великим гравцем, як Пірло. Але я поки - не Пірло (сміється)… Справді, позиція в центрі поля - моя улюблена. Сподіваюся своєю грою допомагати команді здобувати титули, в тому числі стати чемпіоном України та успішно виступити в Лізі чемпіонів.

- У попередніх клубах ви грали виключно в центрі поля?

- Я завжди діяв на позиції півзахисника, тренери не вдавалися до експериментів.

- Легіонери, як правило, називають український чемпіонат силовим: мовляв, тут акцент робиться не на технічну майстерність, а на фізичні якості. Погодитеся?

- Так. Багато уваги приділяється біговій роботі, активному пресингу та силовій боротьбі. Технічним гравцям виступати в Україні складно.

- Перемогти яку команду було найскладніше?

- Всі матчі були непрості, але серед них я виокремив би домашню звитягу над «Говерлою», коли ми пропустили перші, але відігралися й виграли матч, забивши три м’ячі у відповідь.

- Ви брали участь у лісабонському дербі «Спортинг» - «Бенфіка» та генуезькому «Дженоа» - «Сампдорія». Яке крутіше?

- Грати в дербі завжди нелегко - вони вимагають позамежної концентрації та відбирають багато емоцій. Так було в Португалії та Італії, так само і в Україні з «Шахтарем».

- Коли виступали за «Спортинг» проти «Бенфіки», як вас зустрічали вболівальники «червоних»? Все ж таки у 15 років ви перейшли до «Спортинга» саме з «Бенфіки»…

- Звичайно, вони свистіли на мою адресу, але моєї провини в тому, що я опинився у «Спортингу», немає. Пішов з «Бенфіки» не за власним бажанням, ініціатива надходила від керівників клубу.

- Якщо в майбутньому надійде пропозиція повернутися до «Бенфіки», пристанете на неї?

- Ні, якщо я повернуся до Португалії, то лише до «Спортинга»!

- Під час матчів неодноразово доводилося бачити з трибун, що ви, попри статус новачка, нерідко підбадьорюєте партнерів, щось їм підказуєте. Вже почуваєтеся лідером колективу

- Лідером команди точно не почуваюся. До таких можна зарахувати капітана, футболістів, які довго виступають у клубі. Я ж намагаюся робити все, від мене залежне, аби допомагати команді здобувати перемоги.

«Український футбол»