Щоденник волонтера Евро + трішки ФОТО

А ви коли-небудь намагалися подивитися в очі Віталію Кличко, а потім відмовити йому?! Щось подібне сталося і зі мною, коли майже рік тому на одній із багатьох прес-конференцій, присвячених майбутньому Євро, пана Кличка представили, як координатора волонтерської програми УЕФА. Віталій Володимирович не став чекати нагоди, а одразу ж взявся за реалізацію проекту, закликавши всіх присутніх неодмінно «творити історію разом». Тоді, ще мало розуміючи, що до чого, але так довіряючи людині-символу України, захотілося одразу заповнити анкету і обов’язково попрацювати на благо українсько-польського чемпіонату.

Дивно, але саме заповнення анкети виявилося чи не найгроміздкішою процедурою. Це тобі не лише ім’я та прізвище вписати, УЕФА вимагало мотивацій, цілей та ще й обґрунтування кожного обраного напрямку роботи. Близько години часу знадобилося, перш ніж напис з побажаннями всього найкращого з’явився на моєму моніторі.

Звісно занадто я не роздумувала, чи то пак, точно була впевнена в тому, що працювати  мені хочеться виключно в медіа відділі. Це ж коли ще випаде нагода поспостерігати за колегами з усього світу, поспілкуватися з професіоналами  і набратися цінного досвіду. Ставлю «галочки» напроти двох підрозділів Broadcast service та Media operations. Чекаю…

Доволі довго. Настільки, що вже починаю сумніватися, а чи взагалі шановні розгядачі анкет з УЕФА натрапили на мою, номер якої вже перевалив за шосту тисячу.  Більш ніж за місяць чекання отримую відповідь – натрапили, та ще й запросили на співбесіду. Відбувалася вона в день офіційного відкриття НСК «Олімпійський». Той самий, коли я відверто чекала на Шакіру, а мене змусили ще й похвилюватися.  Виявилося, що особливого приводу для хвилювання не було. Головна вимога для волонтера, незважаючи на обраний профіль – вільна розмовна англійська мова. Звісно, довелося ще себе добре похвалити, знову кілька разів повторити, для чого мені безкоштовно працювати на УЕФА, отримати подарунки та … знову чекати на підтвердження. 6 осіб на місце – це вже як конкурс на доволі престижну посаду.

1.Волонтер зобов’язується надавати волонтерську допомогу від імені МОК в рамках чемпіонату УЕФА Євро-2012, а саме в період з 30 квітня до 4 липня 2012 року. Волонтер зобов’язується виконувати роботу на безоплатній основі без відшкодування жодних витрат, якщо інше попередньо не затверджено МОК у письмовій формі.

2.13

Волонтер зобов’язується не розголошувати жодну конфіденційну інформацію будь-яким третім особам без попереднього письмового дозволу МОК.

2.16

Волонтер має право :
Отримувати інформацію, необхідну для якісного і своєчасного виконання завдань;
Отримувати будь-яке обладнання та інвентар, необхідний для надання послуг/виконання робіт.

Мене відрядили до бродкаст сервісу, працювати з офіційними бродкастерами Євро-2012, себто представниками телевізійних компаній, які заплатили УЕФА чималі гроші, аби мати право транслювати матчі фінальної частини єврокапу на території своєї країни. Ставлю підпис під договором, витяжки з якого приведені вище, власне ще й досі не розуміючи, чим конкретно маю займатися. Обіцяють, що на всі питання відповідь знайду після проходження e-learning (дистанційне навчання через інтернет) та офіційних тренінгів. Чесно кажучи, на той момент така відповідь мене мало влаштувала, але оскільки більш конкретнішої чекати було ні від кого (та ще й у далекій Австралії Новак Джокович спромагався програвати фінал Australian Open Надалю) довелося швиденько попрощатися і … поспішити насолоджуватися тенісом. Тоді бажалося, щоб Євро був таким саме емоційним. Браво, Ноле! (Дуже прошу вибачити мене за ліричний відступ).

E-learning - процедура доволі цікава. Насправді, це звичайнісінькі собі тести в електронному вигляді. Спочатку ти вивчаєш певну інформацію про УЕФА, історію чемпіонатів Європи, Євро-2012, країни учасниці  та господарки турніру – тобто загальні відомості, що допомагають краще розумітися на тому, з чим матимеш справу. Інформація подана компактно - у схемах, таблицях, з великою кількістю фото, демонструючого матеріалу і усіляких цікавинок. Далі нескладні тести, по щойно пройденому та врешті перехід до головного – профільне навчання. Так само в електронному вигляді розповідь про Бродкаст сервіс, координаторів, зобов’язання та обіцянки детальної інформації на спеціальних тренінгах.

Після цього для мене ще кілька місяців очікування, заохочувальна kick-off party, така вже по-дівочому блакитна уніформа волонтера Євро-2012 (всі дружньо погодилися, що блакитний мені пасує) та врешті тренінги. Власне це і був момент розуміння і усвідомлення, наскільки відповідальна і серйозна робота буде відбуватися. Хоча вразила мене не стільки робота, скільки люди, які її виконували. Відповідальним за реалізацію бродкаст сервісу в Києві був американець, корінний лос-анджелець Сет Шор, який працював на Євро-2008 і на ЧМ-2010 та був координатором подібної служби ще під час проведення великої кількості спортивних подій. І це та сама людина, якій просто необхідно буде повернутися в Київ туристом. За більш ніж місяць роботи в столиці Украіни він фізично не мав змоги побачити нічого, окрім дороги від готелю до BL офісу. Зате українські глядачі в тому числі, а ще мільйони по всьому світу, побачили прямі включення, інтерв’ю і, власне, футбол.

Ще одним культурним шоком для мене, працівника з українським менталітетом, була власне організація роботи. У Сета було достатньо помічників, кожен з яких відповідав за свою, не надто велику, але важливу частину роботу. І кожен з них виконував її з максимальною віддачею і професіоналізмом, не намагався десь «перестрибнути» чи «недобачити», не намагався втрутитися в справи іншого, але на власній ділянці все тримав під контролем. Браво, УЕФА! Це фантастичний механізм. До того ж мультикультурний. І це вже інший привід для обговорення. Каліфорнієць Сет в певній мірі поблажливий, з фантастичним почуттям гумору, тримає на робочому столі приємні домашні дрібнички, а всі питання вирішує спокійно і неквапливо. Изабел – німкеня з іспанським походженням, вона скрупульозна, звертає увагу на деталі і все перевіряє по кілька разів. Марко – справжній португалець, емоційний, відвертий, часом аж занадто, поведений на зовнішності і… жінках. Французи, італійці, німці – всі вони виявляється, насправді, різні, але це була єдина команда, в якій знайшлося місце і волонтерам.

Ось, до речі, й добрий вечір.  Очікування грандіозної роботи змінилося на відчуття непотрібності вже в перший мій робочий день. А то був той самий величний для України матч 11 червня – Україна – Швеція. Волонтер в бродкасті, друзі, це за великим рахунком – помічник. Така собі секретарка, яка варить каву, подає воду і… розносить стартові протоколи журналістам. Власне останній момент і врятував моє враження від цієї роботи. «Мої» журналісти працювали на полі, де можна було й затриматися. Співати гімн України на полі стадіону «Олімпійський» в унісон з шістдесятьма тисячами вболівальників, майже заглядаючи в очі  Андрію Шевченку – це неймовірно, фантастично і незабутньо. Як і взагалі весь той вечір.

На щастя, чим гучніші були імена команд, тим більше бажаючих було відвідати матчі, а під час плей-офф кількість присутніх журналістів збільшилася вдвічі, тому і волонтерської роботи побільшало. Ми показували представникам ЗМІ стадіон, проводили на їх місця, контролювали час та місце включень, ввічливо просили покинути поле після того, як збігло 15 хвилин тренування команд, роздавали перепуски на трибуну, мікс-зону чи прес-конференцію. На превелику мою радість, роботи й справді вистачало. Єдине, що й досі зачіпало мене за живе – це чітка асоціація волонтерської уніформи з плащем-невидимкою. Тут би й сам Гаррі Поттер позаздрив. Ти ніби і ходиш скрізь, але помітний тільки для своїх. Журналісти, бродкастери та й інші задіяні особи сприймали волонтера, як таку собі помічника-тінь. Ну так мені здавалося. Але коли я висловила свої припущення своїм справжнім колегам журналістам, почула невтішне: «Ну так, так ми і сприймаємо волонтерів». Хм…

Тоді довелося насолоджуватися волонтерством і тими радощами, які воно дає. Нажаль, відвідувати волонтерський центр я змоги не мала, напружений графік нагадував про себе шаленою втомою. А там, як кажуть очевидці, була і сальса, і футбол, і інтелектуальні ігри. Але то нічого, поділюся з вами найемоційнішими моментами цього червня для мене. Моменти, коли щиро порушувалися правила, але здобувалися спогади.

1.Змішана зона після матчу Швеція-Франція. Волонтер контролює порядок зйомки. Спочатку інтерв’ю для УЕФА, потім шведського та французького телебачення, а далі… хаос. Волонтер знаходиться в зоні до поки її не покине останній оператор. Цього вечора всі чекали на Ібрагімовича, але Man of the match довго роздавав в’ю де інде, тому вже після першої ночі всі почали розходитися.
І ось, нарешті, з’явився він. Я, насправді, не мисливець за автографами, але то був Златан! Одразу знайшлися і папірець зі статистикою матчу і ручка…
- Златан, виглядаєш розчарованим…
На обличчі кремезного шведа з’являється посмішка.
- Ні все нормально. Гарна була гра.
- І справді гарна. Але ж Швеція вже покидає Євро.
- Так, але я провів чудовий час у Києві!
- Приємно чути.

Ибрагімович йде, а я почуваюся здивованою (чи цей привітний хлопець дійсно футбольний антигерой?) і неймовірно щасливою.

2. Матч Італія – Англія – це вже справжнісінький феєрверк емоцій. По-перше, це, звичайно, англійські фани. Коли стоїш біля воріт Харта, а позаду тебе багатоголосся виспівує свою європісню, здається, що по спині бігають мурашки. Це фантастичне вміння вболівати, це неймовірна відданість команді, мабуть, то величезне щастя так вміти любити когось, а як тоді почуваєшся, якщо знаєш, що тебе так люблять? Заздрю збірній Англії.

По-друге, це пенальті. Пальці вже давно схрещені за команду Італії і великого Буффона. Все відбувається за кілька метрів від мене. Бачиш кожен рух і погляд наживо. Спітніле чоло ДжиДжи і схвильовані очі Харта…. А потім – перемога. Таке відчуття, що сама стояла у воротах. Та ні, лише за ними. Viva Italia!

І, по-третє, ми домовилися з Буффоном про те, що Італія буде в фіналі!

Мати підпис великого голкіпера було на той момент справою життя. Буффона я готова була чекати всю ніч, він вийшов з роздягальні близько другої. Ввічливо роздав інтерв’ю телевізійникам, а далі вже я скромно вирішила просити автограф.
-  Фантастична гра. Стільки емоцій! (нарешті мені знадобилося знання італійської)
- Дякую, - ДжиДжи посміхається і акуратно виписує своє ім’я.
- Чекаю Італію тут у Києві на фінал.
Буффон за старою італійською традицією намагається вщипнути мене за щоку. Виходить лише погладити: Тоді побачимося!
У мене слів не було.

(На фіналі ми й справді побачилися. Не знаю, чи то дійсно впізнав мене ДжиДжи, але його «ciaо» звучало так по-справжньому!
- ДжиДжи, мені так шкода.
- Ні, все гаразд, - втомлено посміхається Буффонище і призупиняється, ніби хоче ще поговорити.
Дивлюся на нього, мабуть, з шаленим захопленням. – Але ви все-одно такі молодці! Справді!
- Дякую!
Він іде…)

3. Фінал.  Висловлюю щиру подяку презентеру з Італії Алессандро, справжньому італійцю, який не вміє контролювати емоції і впевнено порушує правила УЕФА, за що, аби вже контролювати його самого, УЕФА призначає йому наглядача у вигляді волонтера. «Benvenutо al campo, Tania». Що в перекладі на рідну: «Подивися фінальний матч Євро-2012 за кілька метрів від лавки запасних скуадри адзури!»  Ось так близько я була від найсильніших футболістів континенту! Я бачила, як плакав кремезний Кьелліні, а його дочка, не розуміючи, чому боляче таткові, теж плакала. Я бачила, як не стримував емоцій величний Пірло, як заспокоювала Маркізіо його дружина, щось довго шепотівши на вухо. Неймовірно було шкода італійців. Стало якось ніяково, що моє вболівальницьке серце належало Іспанії. Але воно було настільки зворушене тим, що відбувалося на червоно-жовтій половині поля! І вже скільки всього було сказано, про діточок футболістів «фурії», але то справді був найкращий момент, коли футбольні герої стали просто татусями. Я ще й насолодилася романтикою Фабрегаса і Даніелли, які доволі довго сиділи на лавці запасних іспанців, неймовірно красиві. Якщо до того всього додати, що моя колекція автографів поповнилася підписами Рамоса, Касільяса, Сілви, Сеска, Торреса, Пірло, Ді Натале і Кассано, то можна вважати, що вечір вдався.


 

То був мій останній день волонтера! На згадку про такий досвід тепер маю сертифікат і волонтерську медаль, майже таку саму, яку вручали переможцям Євро-2012.  Це був гарний час, це були гарні люди, і це справді був досвід. Все, що не робиться – все на краще. Я не відчула атмосфери Євро як вболівальник, я не відвідала матчі Євро як журналіст, але я спробувала такі його вершки, які мало хто спробував.

Я зрозуміла, що треба любити свою роботу, ні, треба робити те, що любиш. Тепер я точно розумію, куди треба зростати. Для цього треба було відчути себе волонтером.

Неймовірну подію ми пережили, незабутню, ту, яка вже точно не повториться знову. Є  привід для гордості, є привід для жалю, є привід шукати нових цілей і іти до них. Impossible is nothing, - як кажуть. Vamos Espana! Yo soy espanol, espanol, espanol… AND PROUD UKRAINIAN!!!

Тетяна ЯЩУК