Под микроскопом: Гран При Европы + ВИДЕО

Те, що гонка у Валенсії зможе перевершити (та ще й як!) усі очікування від неї, стало неймовірно приємним сюрпризом для всіх. Але завдячувати цьому ми маємо насамперед пілотам, а точніше їх не завжди виваженим рішенням, які призвели до виїзду машини безпеки на середині дистанції; відмові генератора у Феттеля, який домінував у гонці і не дозволяв навіть думати про будь-яку інтригу в боротьбі за перемогу; і звісно ж шинам Pirelli, які вкотре протягом дистанції ставили непрості завдання перед пілотами та їх інженерами; найменший доробок у те видовище, яке змогли побачити глядачі, зроблений був трасою, хоча радше її особливостями. Як би там не було, але багато обгонів відбулося на прямій перед 12-м поворотом, де була зона дії DRS, а чималу кількість вдалих атак в інших місцях можна пояснити якісною різницею у стані покришок пілотів. Для цього варто згадати як після першого піт-стопу група гонщиків наздогнала, наприклад, Бруно Сенну, який в боксах ще не встиг побувати і мав значно більш зношені шини порівняно зі своїми конкурентами. Так само нічого не могли вдіяти Петров, Перес, Баттон, Ді Реста і Хюлькенберг проти Шумахера з Веббером, які на свіжіших комплектах Soft не залишили жодних шансів своїм опонентам, що доїжджали гонку на твердішому Medium, поставленому на 10-18 кіл раніше.

Якщо подивитися на тактичні схеми пілотів у Валенсії, то ми звісно побачимо, що Пол Хембрі видавав бажане за дійсне, коли казав про імовірну тактику трьох піт-стопів на цій трасі. Можливо це могло б стати дійсністю у випадку використання двох найм’якіших гумових сумішей, але аж ніяк не в парі Medium-Soft. Хоча навіть тут ми все ж таки побачили і певне різноманіття тактики, і її зміну вже під час самої гонки. Але про все по порядку.

Хембрі згадував і можливість проведення тільки одного піт-стопу на дистанції, і я був певен, що насамперед в Sauber будуть пробувати розділити два варіанти шинної стратегії між своїми гонщиками, та цього не сталося. Зрештою, один піт-стоп на всю гонку ми таки побачили у виконанні Пола Ді Рести. Про це вже згадувалося неодноразово, але логіка команд другого ешелону, до яких належать Force India, Sauber і Williams, часто полягає в тому щоб використати дві різні можливості використання шин на випадок того, що якась може опинитися виграшною порівняно з конкурентами або навпаки – якщо один з пілотів опиниться далеко позаду, то інший все-одно побореться за очки. Така собі диверсифікація ризиків. Минулої неділі саме Ді Реста отримав від команди план Б, який з успіхом зумів втілити в життя. Звісно цьому посприяв виїзд автомобіля безпеки, який і гонщиків зібрав докупи, і шини на боліді Пола трохи поберіг.

З тактикою одного піт-стопу в гонку вирушили й обоє пілотів Mercedes – якщо про це хтось сказав би ще навесні, його б однозначно засміяли, але в Бреклі поступово знайшли підхід до економного використання ресурсу гуми і одна її заміна на дистанції вже не виглядає фантастикою. Проте, підопічні Росса Брона, подивившись на темп Марка Веббера, який на 38-ому колі отримав комплект нових м’яких шин, збагнули, що користі від короткого відрізка на Soft буде значно більше ніж від обережного доїзду на зношеному Medium. Зміна обраної стратегії принесла такі дивіденди, на які ані команда, ані Шумахер навіть не сподівалися – прорив з 11-го місця на 3-тє за сімнадцять кіл гонки (так, ми пам’ятаємо про аварію Мальдонадо і Хемілтона без якої прорив був би скромнішим і без шампанського) виглядав неперевершено. Особливої гостроти додавала постійна присутність Веббера на відстані атаки, що змушувало Міхаеля не тільки вперед дивитися, а й дуже уважно поглядати у дзеркала.

Герої й антигерої

Виграти гонку, яка за попередні 4 роки отримала статус малообгінної, стартуючи при цьому на скромній 11-й позиції є найкращим доказом того, хто є головним героєм минулого уїк-енду. Алонсо не просто пересидів усіх опонентів за рахунок піт-стопів, хоча Хемілтона обійшов саме таким чином, він не чекав доки самі по собі зійдуть конкуренти, хоча першу позицію і отримав від Феттеля без боротьби, Фернандо все ж таки з більшістю своїх прямих конкурентів розібрався особисто на трасі, що тільки додає йому вістів. Звісно прикро, що боротьби за перше місце між ним і Феттелем ми не побачили (але я не думаю, що це взагалі було можливо і у Фернандо був би бодай якийсь шанс – настільки добре Феттель все контролював і відривався поки машина була в нормі), так само ми не змогли подивитися і на його оборону проти Грожана, але все це тепер немає жодного значення, оскільки сказати, що Алонсо не заслужив свого тріумфу було б украй несправедливо. Тому саме іспанець завдяки боротьбі й обгонам та власній майстерності заслужено стає головним героєм!

Старт з 19-го місця і фініш на 4-му – це вже стає фірмовим почерком Марка Веббера за останні два сезони. Інколи здається, що чим більше в австралійця проблем у суботу, тим переконливішим він буде недільної гонки. Бажання Марка відігратися за провальну (не через його вину) кваліфікацію було настільки великим, а на трасі він так переконливо провів другу половину гонки, що без перебільшень заслужив найкращих слів за виконану роботу.

Третє місце в цій номінації дістається Міхаелю Шумахеру, який абсолютно неочікувано, насамперед, для самого себе опинився на подіумі. Німець нічого не виграв на старті, але прорвався до очкової зони за рахунок тактики одного пізнього піт-стопа. Напевно він би й закінчив цю гонку десь в районі 7-8-го місця, якби не змінив шини на 41-му колі. А його обгін Баттона з подвійним перехрещенням траєкторії – майстер-клас як для майбутніх, так і декого з чинних пілотів:

Міхаель порівнявся з Дженсоном на прямій перед гальмуванням у 12-му повороті, але англієць зайняв виграшну внутрішню, нічого страшного – на виході з повороту Шумахер перехрещує траекторію та знову виходить на позицію атаки, але також із зовнішнього боку траси, Баттон це прекрасно розуміє й залишається всередині, от тільки на зношених шинах оптимально зайти в наступний поворот у Дженсона немає, Міхаель усвідомлює свою перевагу і, вдруге перехрестивши траекторію, зміщується всередину та виходить переможцем у цій дуелі! Вишукано, розумно, ефективно і обидва боліди залишилися без найменших подряпин. А Веббер тим часом знаходився на дистанції у 0,5 секунди позаду цієї пари дуелянтів, готовий будь-якої миті скористатися помилкою когось із них. Через 6 кіл на тому ж місці буде справжнє м’ясо…

Антигероїв визначати часто непросто. Інколи, тому що не хочеться когось негативно виділяти, інколи, тому що потенційних кандидатів занадто багато, а інколи тому, що саме завдяки ним і їх вчинкам гонки стають значно цікавішими.

От візьмемо для прикладу Бруно Сенну та Жана-Еріка Верня. Коли Кімі Ряйкконен на 20-му колі з позиції сили (його шини були замінені на 14-му колі, а Бруно їхав зі старту без зупинок) зумів після 6-го повороту обігнати бразильця, небіж великого Чарівника залишив чимало простору праворуч, куди вже спрямував свою машину Кобаясі. Раптово Сенна передумав залишати простір для Sauber і закрив вікно – різко, жорстко й необачно. Камуї зробити вже нічого не міг і уникнути контакту було неможливо. Через 14 кіл японець «відігрався» на іншому бразильцеві, от тільки навряд чи комусь від того стало легше.

Помилка ж Верня в аварії з Ковалайненом просто жахлива і була очевидною навіть без повторів так само як гол Марко Девіча англійцям:

як професійний гонщик не розрахував швидкості машин та їх габарити і в’їхав власною кормою в ніс Caterham, пояснити за допомогою логіки непросто, але ж саме після цього інциденту на трасі з’явився автомобіль безпеки, а сама гонка із традиційного післяобіднього снодійного перетворилася на найцікавішу за свою п’ятирічну історію.

Наприкінці огляду не можна не згадати про найбільш резонансну аварію гонки, яка сталася за півтора кола до фінішу:

Шини на боліді Льюіса зносилися капітально, може трохи менше ніж у Алонсо в Канаді, але все-одно настільки, що опиратися було вкрай складно. На прямих за рахунок потужності двигуна Mercedes Хемілтон ще намагався боротися як з Ряйкконеном перед тим, так і з Мальдонадо, але в поворотах машина поводила себе дуже нестабільно. Зрозуміти Пастора можна – він прекрасно бачив проблеми Льюіса і хотів потрапити на подіум для чого йому треба було пройти британця. Зрозуміти Хемілтона також можна – втратити подіум за 2 останніх кола гонки дуже прикро, але ж боротьбу за чемпіонство він веде не проти Мальдонадо, а проти інших. Чи треба було настільки опиратися щоб втратити усе – питання риторичне. Алонсо в Канаді розуміючи безперспективність оборони не заважав Хемілтону, Грожану, Пересу і Феттелю, адже очки і титул рахують по осені, а не в червні. Проте Льюіс вкотре показав себе гонщиком на всі 100%, за що вболівальники його так і люблять.

Вертаючись до самої аварії та покарання Мальдонадо, хочеться згадати слова Едді Джордана, сказані ним в ефірі Sky Sport одразу по завершенні гонки: «Технічно, Мальдонадо в той момент знаходився за межами траси, а отже мав пропустити болід Льюіса – я так вважаю, але подивимось, що скажуть стюарди». Звісно Джордан мав рацію коли казав, що Williams знаходився за межею траси, але як він там опинився? На вході до 12-го повороту Льіюс, який знаходився всередині, проклав собі прямолінійну траекторію до наступного повороту, фактично витиснувши Пастора за межі траси. Венесуелець вважав, що має право боротися й далі, бо Хемілтон не залишив йому достатньо місця. Коли кожен пілот вважає, що саме на його боці правда, а місця на трасі для двох болідів недостатньо, передбачити наслідки неважко. Стюарди прийняли рішення покарати Мальдонадо – їм видніше, у них було більше повторів з різних ракурсів, хоча рішення і не виглядає таким однозначним…

В’ячеслав КОБРЖИЦЬКИЙ, Sport.ua