Под микроскопом: Гран При Канады

Гонка в Монреалі однозначно потішила прихильників тактичної боротьби та різноманіття, значно меншою мірою це стосується тих, хто любить перегони насамперед через обгони, яких було менше, ніж можна було очікувати, але про все по порядку.

Тимчасова траса, асфальт на якій набуває оптимальних кондицій поступово, тільки додавала головного болю пілотам та їх інженерам в пошуку оптимальних налаштувань, а найм’якіша пара комплектів гуми Pirelli робила завдання ще складнішим. Останній штрих на цю картину поставила погода – прохолодна і дощова у п’ятницю, суха і тепла в суботу та спекотна під час гонки. Зважаючи на те, що попадання в робочий діапазон шин цього року можна прирівняти до інженерного мистецтва мозок стратегів усіх команд кипів не на жарт.

Після кваліфікації багатьох здивував Пол Хембрі, який заявив, що в принципі дистанцію гонки можна буде здолати лише на двох комплектах шин, хоча оптимальною на його думку була тактика двох піт-стопів. Як виявилося, слова британця добре почули в командах, розробивши обидва варіанти для своїх пілотів, причому в деяких випадках тактику міняли вже під час самої гонки (Алонсо, Феттель, Кобаясі, Баттон). Як на подіумі, так і за його межами різноманіття стратегій було чималим.

Ми вже писали раніше, що цього року гонки, які проходили за сухих умов, вигравали виключно ті пілоти, які стартували з першого ряду. Причин для цього є кілька, насамперед, це тому, що лідер пелотону не страждає від трафіка і може краще контролювати ступінь зношення власних шин, крім того, в залежності від відривів, лідер (на пару зі своїм гоночним інженером)  часто просто контролює дії інших пілотів та реагує на них, мінімізуючи власні ризики.

На цей раз ситуація була схожою, але зі своїми нюансами: Льюіс Хемілтон не став лідером гонки після старту, але і не дав Феттелю від’їхати на безпечну для німця відстань. Надалі ж ситуація виникла доволі цікава – багато хто звик до того, що більш ранній піт-стоп порівняно з суперником, з яким ведеться боротьба за позицію, дає перевагу, але схоже, що у випадку коли в гонці використовується пара Soft – SuperSoft цієї тенденції немає. Так було два тижні тому в Монако, так само було і в Монреалі – свіжий комплект Soft прогрівався трошки довше, а тому зайве коло на зношеному комплекті давало перевагу. Це дозволило Льюісу, який пересидів Себастіана на одне коло, випередити німця, так само і Алонсо за два зайвих (порівняно з Хемілтоном) кола зумів ліквідувати відставання і також випередити обох конкурентів. Інша справа, що непрогріті шини на F2012 не дозволили Фернандо встояти в боротьбі з Льюісом. Проблему з непрогрівом не можна недооцінювати – всі члени команд говорять про те, що у випадку агресивного пілотажу на перших колах використання комплект може зноситися занадто швидко, а отже пілоти змушені не тільки їхати швидко, а робити це так, щоб не зносити шини раніше запланованого.

Не менш цікавою була боротьба тактик і на заключному відрізку гонки: коли Хемілтона закликали в бокси на другий піт-стоп, де він отримав новенький комплект Soft, розумні голови Гійома Рокелена й Андреа Стелли придумали здолати McLaren хитрістю, вирішивши (звісно після консультацій з Феттелем і Алонсо) не робити більше зупинок і спробувати не дати себе наздогнати Хемілтону. Звинувачувати в тому, що тактика провалилася, тільки інженерів, або тільки пілотів буде неправильно – такі рішення завжди приймаються колективно. Але й зрозуміти цей квартет можна, бо за рівних умов та однакової тактики наздоганяти Хемілтона було дуже тяжко.

Крім того, на подив для них виявилося, що позиціям дворазових чемпіонів загрожує Грожан, який зупинився на 5 кіл пізніше Себастіана і на 2 пізніше Фернандо, але стабільно (після піт-стопу Хемілтона) при цьому їхав на пів секунди швидше, а ще пізніше стало зрозуміло, що і Перес становить серйозну загрозу. Зрештою, Рокелен і Феттель змирилися з втратою подіуму і таки пішли на мінімізацію втрат – німець на сім останніх кіл отримав SuperSoft на якому треба було їхати «на всі гроші». Себастіан, до речі, так і зробив, в’їхавши на одному з останніх кіл у Стіну чемпіонів, але контакт його переднього колеса відбувся під правильним для машини кутом і гонка для німця на цьому не закінчилася.

В Ferrari вирішили не відступати від обраного плану і триматися до останнього, але по факту вже зрозуміло, що «червоні» помилилися. Алонсо після гонки задавався питанням чому шини у Грожана пропрацювали добре 55 кіл, а у нього тільки 45? (При цьому Фернандо чомусь забув, що француз на Soft проїхав тільки 50 кіл).

Відповідь може бути такою: шасі Lotus відмінно працює з гумою саме в умовах високих температур, свідчення цього ми могли бачити в Бахрейні, де обоє пілотів піднялися на подіум, ситуація повторилася і в Канаді. Грожан просто відмінно працював з шинами після власного піт-стопу – француз поступово нарощував темп не навантажуючи гуму більше, ніж треба. Спочатку, після виїзду з боксів, Ромен 7 кіл не виїжджав з 1:19.00, пізніше, з 29-го по 50-те коло він тримався в діапазоні 1:18.1-1:18.9 (звісно ми пам’ятаємо, що з кожним колом його машина ставала легшою), а за останні 20 кіл гонки Грожан тільки два рази не виїжджав з 1:18.00, тримаючи середній темп на рівні 1:17.7. За ті самі останні 20 кіл Алонсо теж тільки двічі їхав швидше ніж 1:18.00 – на 51-му і 52-му колах. Гума на боліді іспанця за ці два десятка кіл спочатку втратила секунду протягом дев’яти витків (53-61), а друга секунда була втрачена вже за шість наступних кіл (62-67), от тільки в цей момент відступати команді вже не було куди, бо проведення піт-стопу відкинуло б Фернандо за межі очкової зони. Пілоту Скудерії ще пощастило, що Росберг не встиг його обійти, адже на фініші їх розділили чотири десятих, а до Веббера було сім десятих.

На підтвердження тези про Lotus в спекотну погоду варто поглянути на темп Ряйкконена, який їхав із дзеркальною тактикою – довгий стартовий відрізок на Soft і відносно короткий та швидкий заїзд на останні 21 коло на SuperSoft. Фін контролював роботу шин, які зношувалися рівномірно, але при цьому і його гоночний темп постійно зростав, найкращим підтвердженням чого є те, що власне найшвидше коло Кімі показав на останньому проїзді по трасі, знявши практично пів секунди зі свого попереднього кращого кола.

Вкотре відмінну тактику для своїх пілотів придумали в Sauber, а найголовніше, що її змогли реалізувати і Перес, і Кобаясі. Взагалі гонщики швейцарської команди від самого початку їхали з різними тактичними схемами. Це пов’язано з тим, що команда за не самих однозначних умов намагається перестрахуватися і використати два різних варіанти, сподіваючись, що бодай який спрацює як треба. Для Камуї команда планувала дві зміни гуми, вважаючи такий варіант оптимальним, але під час гонки відмовилися від цього і отримали 2 очка.

Джек-пот знову зірвав Серхіо, який не просто спромігся відмінно виконати поставлене перед собою завдання, а й опинився в дуже слушний час у необхідному місці. Мова йде про час його єдиного піт-стопу. Перес їхав позаду Ряйкконена майже 20 кіл, а розрив між Lotus і Sauber тримався в районі секунди. Коли фін першим з них поїхав до механіків Серхіо, традиційно для цього уїк-енду проїхав досить швидко і після власного піт-стопа виїхав попереду Кімі, але найголовніше, що в момент виїзду мексиканця з боксів між ними вклинився Ді Реста. Це не дозволило Ряйкконену атакувати Серхіо в той час як шини на С31 ще не дійшли до оптимального режиму. Ну а далі Перес просто полетів по трасі на новеньких супер-м’яких покришках, не залишивши шансів Росбергу, Массі й Алонсо.

Відносно небагато було в гонці обгонів, але одну з причин цього встановити можна і стосується вона як не дивно DRS, а точніше умов використання системи в гонці. Єдина зона активації була на останній прямій, а лінія вимірювання відставання пілотів знаходилася після шпильки Казіно. До чого це я веду – в цій самій шпильці традиційно одне з найзручніших місць для обгону, але пілоти не поспішали активно там діяти саме через названу лінію, адже вигравши позицію в Казіно, її дуже легко втрачали на останній прямій, коли опонент відкривав заднє крило (найкраща ілюстрація цього – боротьба Шумахера з Кобаясі, де японець спочатку програв позицію, а потім дуже швидко і просто повернув її). Якщо б DRS використовували на іншій прямій або лінія виміру відставання знаходилася до шпильки – обгонів було б більше.

Визначення героїв та антигероїв гонки вкотре виявилося непростим завданням. Однозначним героєм номер один є Льюіс Хемілтон, який зробив усе правильно і навіть заминка з заднім правим колесом на другому піт-стопі не завадила британцю прилетіти до власної першої перемоги в сезоні.

Почесну компанію Льюісу склав дует пілотів, який стояв поруч із ним і на подіумі – не просто перед стартом, а й навіть після 2/3 гонки спрогнозувати, що саме Ромен і Серхіо куштуватимуть призове шампанське, думаю, не могли навіть їхні гоночні інженери. Прекрасна тактика помножена на відмінний пілотаж зробили свою справу.

Що стосується антигероїв, то тут знову не все так просто. З одного боку Масса не показав очікуваного результату, помилившись у дуже простій ситуації:

Але бразилець не здався і привіз одне очко. Малувато звісно, але і це краще, ніж було на початку сезону.

З іншого боку Батон уже третю гонку поспіль їде незрозуміло як. Але тут є об’єктивні причини – на боліді Дженсона перед початком уїк-енду поставили нову підвіску, але протестувати її належним чином у п’ятницю він не зміг через проблеми з гідравлікою. А отже в кваліфікації та гонці їхав на «необ’їждженому коні», який пожирав гуму і не слухався свого наїзника.

Найбільшої ж критики заслуговують Андреа Стелла і Фернандо Алонсо чий ризик геть не виправдався, але якби шини не розвалилися на останній чверті дистанції, можливо саме вони і були б серед героїв. А так помилкові рішення, помножені на небажання їх виправити коштували іспанцю лідерства в загальному заліку.

Ну і ще одним призером у цій номінації є болід Mercedes W03 під номером 7. Такими темпами, як цього року скоро буде простіше перерахувати вузли, які досі не виходили з ладу на машині семиразового чемпіона. З підвіскою та двигуном поки що було все в порядку – чекаємо на Валенсію. А тим часом можемо подивитися на трагікомедію в боксах Mercedes:

Унікальна для Формули 1 серія з семи переможців в семи гонках таки продовжилася, але об’єктивно не видно хто зможе її довести до цифри вісім. Lotus на одному швидкому колі не кваліфікується достатньо добре, щоб вести боротьбу за перемогу від самого старту, машина Шумахера живе (а точніше існує) своїм власним життям непідвладним нікому, а Масса після Німеччини-2010, схоже втратив уміння перемагати. Решта машин об’єктивно не дотягують до рівня, щоб всерйоз їх розглядати в якості можливих переможців. Хіба що в Sauber придумають якусь дивовижну тактику.

В’ячеслав КОБРЖИЦЬКИЙ, Sport.ua