Вадим ЗАЯЦ: «Попросил перевести меня на другую должность»

Головний тренер «Буковини» зізнався, що зробив невеликий подарунок рідному запорізькому «Металургу», та розповів про своє майбутнє в Чернівцях.

— Вадиме Григоровичу, про що думає тренер команди, яка день тому неймовірно здивувала всю країну?
— (Усміхається) Таки здивували, погоджуюся. Та з іншого боку, я переконаний: якби з «Буковини» брали приклад усі вітчизняні клуби, то з часом у нас був би шанс стати привабливою футбольною країною для Європи. Таке ставлення до гри й власних принципів, чесність — це рідкість у нас, і наш клуб має стати орієнтиром для інших. Чи хіба секрет, що тема «договірних» матчів — не порожні балачки?..

— Чи складно було налаштовувати команду на гру? Якби програли, всі сказали б, що «Буковина» продалася «Севастополю», а якби не програли, — отже, грали «за гроші Коломойського»?..
— Абсолютно нескладно. Скажу банальну річ: думали ми не про гроші, а про своє ім’я. Футболісти підтвердили, що ми не продалися нікому, — грали, як могли, і якби сильнішим виявився «Севастополь», нічого трагічного для нас не сталося б.

— Після гри ви сказали, що ніхто особисто вам не телефонував із прагненням віддячити фінансово за нічию із «Севастополем». Чи змінилося щось за день?
— Я не можу сказати, що гроші мене взагалі не цікавлять як людину. Проте я ніколи не лізу в усі ці справи. Є керівництво клубу, й воно вирішує подібні речі. Моє завдання — тренувати команду.

— Але з нечужого вам Запоріжжя точно дзвонили, щоб подякувати, чи не так?
— Все керівництво команди, друзі із Запоріжжя — безперечно, і я цього не приховую. Будемо вважати, що це невеличкий подарунок від мене місту, яке зробило з мене гравця й тренера, подарувало прізвище у футболі, яке я маю нині.

— Мабуть, протилежний був настрій у Запоріжжі, коли ви обіграли «Металург» удома…
— (Усміхається) Тоді були сварки, крики… Загалом, мало приємного. Однак я повторюся: на футбольному полі друзів немає, як і на рингу.

— Мабуть, саме через таку вашу позицію після матчу в середу на всіх Інтернет-ресурсах про «Буковину» відгукуються з величезною повагою — відчувається, що за Чернівці тепер уболіватимуть у всіх куточках України. Самі як вважаєте: ваша команда стала таким собі арбітром у питанні «справедливості» після «волейбольного м’яча» Кузнецова?
— Ой, не знаю! Я вже говорив на цю тему: вважаю, що Кузнецова виправдовувати в тій ситуації не варто, та в чомусь я його розумію — річ у тім, що в Севастополі живуть найвідданіші вболівальники країни, які своєю підтримкою провокують на все, аби лише команда перемагала. Ось так і постраждав, вважаю, Сергій Кузнецов. Інша річ, що після гри йому треба було промовчати або зізнатися, що забив він таки рукою.

— Усіх нині турбує одне питання: чи залишитеся ви й надалі в Чернівцях? Від чого залежить ваше рішення й коли ви плануєте визначитися?
— Буквально сьогодні (розмова відбулася в середу по обіді. — А.В.) я розмовляв із генеральним директором клубу й попросив його перевести мене на іншу посаду в клубі, дати час на лікування, відновлення сил після такого виснаження. Однак мене не відпустили. Ми тепло поговорили з Миколою Климом і вирішили, що невдовзі я поїду відпочивати й візьму паузу, тож лише після повернення, 17 червня — коли збирається команда, я ухвалю остаточне рішення.

— Було б доволі символічно, якби вас тепер покликали працювати в рідний «Металург». Якби отримали таку пропозицію?..
— Не приховую: моя мрія — працювати з командою прем’єр-ліги. Утім, може це помилково, та нині я вважаю, що ще не сформувався як тренер і не гідний очолити таку команду, як «Металург».

Анатолій ВОЛКОВ, газета Український футбол