Виталий ПУШКУЦА: «Шахтер доказал, что он сильнее Динамо»

Про загальні враження від гри і від чемпіонату. Вочевидь, інколи навіть у чемпіонаті України команди грають для вболівальників, і матч у Харкові — саме з цієї когорти.

Адже в цілому гра була дуже видовищною й мала сподобатися прихильникам футболу (їх, до слова, зібралося дуже багато — ще за тиждень до зустрічі всі квитки було розпродано). Всі думали: як щораз «Металіст» відправив половину складу у відпустки, він не боротиметься із донеччанами. А вийшло все навпаки: зясувалося, що навіть харківські резервісти являють собою вагому силу, яка спроможна гідно протистояти чемпіону (чинному й майбутньому) країни. Тобто, повторюся, загалом від гри усі отримали задоволення. Й м’ячі було забито у красивому стилі… Окрім цього, цей поєдинок підтвердив, що донецький «Шахтар» наразі по-справжньому сильніший за київське «Динамо»: для цього достатньо проаналізувати якість, видовищність дій обох колективів у останніх турах. Я насправді не хочу когось ображати, проте для мене очевидно, що останніми роками у «Динамо» коїться щось не те. Наче з команди хтось випустив її колишній чемпіонський дух. Раніше й футболісти там мали іншу психологію: вони цінували свою приналежність до великого клубу, тепер же видно, що вони просто відпрацьовують на полі, для них вихід у футболці «Динамо» є роботою. І з психологічним кліматом у команді явно не все гаразд. Мені складно аналізувати, чому все це відбувається, бо я там не працюю… Але щось там треба змінювати, бо коли у команді відсутній дух переможця, ні до чого хорошого це не приведе.

Про дивну гру захисту «Металіста». Напередодні зустрічі з «Шахтарем» циркулювало чимало поганих чуток, пов’язаних із нею — вони видаються мені смішними й не гідними до ґрунтовного розгляду. Після гри ці чутки начебто отримали підтвердження у вигляді справді поганої (авантюрної) гри харків’ян в обороні. Насправді ж вона легко пояснюється. Перша причина — незіграність виконавців: Мілан Обрадович діяв на незвичній для себе позиції правого оборонця, а в центрі вийшов резервіст Андрій Березовчук. То що ж ви хотіли, аби вони показали майстер-клас? Друга причина — психологічне налаштування: ну подумайте самі, як можна нал «бронзової засмаги» аштувати футболістів на вигризання результату, якщо вони вже давно на валізах, думаючи про відпустку (і це логічно: «бронзу» вже давно здобуто)? Напередодні матчі я розмовляв із Маркевичем і запитав його, чи складно змусити гравців викладатися на всі сто у такій ситуації? На що Мирон Богданович лише скрушно похитав головою… Та й узагалі: чи варто тепер прихильникам киян кивати у бік Харкова, якщо їхня команда не змогла зробити елементарного — виграти у «Зорі»?

Про сприйняття «бронзової засмаги» харків’ян у місті. Можу сказати, що прихильники «Металіста» — люди вдячні й не розбещені, тож усі продовжують цінувати бронзові нагороди — попри їхню регулярність. Так, із часом усе приїдається, тож навіть серед харківських уболівальників уже є незадоволені, отож Маркевичу дедалі складніше пояснювати їм, що одразу дається не все. Хоча, звісно, треба прогресувати: я переконаний, що «Металіст» уже дозрів, аби боротися за «золото». Причому хочу зауважити, що треба ставити ціль — чемпіонство, бо в такому разі можна посісти 1-2 місця. Якщо ж одразу орієнтуватися на «срібло», є ризик зупинитися на знайомій третій позиції…

Газета Український футбол