Микола ГОНЧАРОВ: «Сезон оцінюю позитивно»

Автор останньої шайби «Левів» у прем’єрному для «червоно-чорних» сезоні білоруський захисник Микола Гончаров розповів прес-службі клубу про свої враження від сезону загалом та заключного поєдинку зокрема.

– Миколо, чим тобі найбільше запам’ятається минулий сезон?
– Кажуть, що найбільше в пам’яті залишається останнє. Тому і в мене перед очима перш за все перипетії нашого заключного матчу з «Акулами». Емоції просто зашкалювали! Навіть зараз, коли згадую цю гру, мурахи біжать по тілу. Всі 60 хвилин гри пролетіли немов одна мить, а потім спільна радість – наша, маю на увазі команду, і наших вболівальників. Це була насправді наша спільна перемога. Як нас підтримував зал, це було щось неймовірне. Можна сказати, що саме завдяки підтримці трибун ми всю гру просто таки літали. А ще у мене особисто весь час було відчуття, що ми граємо у чисельній більшості. Наші вболівальники ледь не в прямому значенні слова були в цій грі нашим шостим польовим гравцем. Це був якраз той випадок, коли говорять, що рідні стіни допомогли досягнути того, чого ми прагнули.

– Після 2:5 у Харкові ви вірили, що зможете обіграти «Акули» за сумою двох матчів?
– Якби не вірили, то не обіграли б. Ми в принципі вірили, що і в Харкові виграємо, але щось у нас там не склалося з самого початку. Та ще й судді трохи зробили свою справу. Так, по грі ми були гіршими. Але рахуннок мав бути аж ніяк не 2:5. Принаймні 3:5 – не більше. А одна шайба в тій ситуації – це було не мало. Але як бачите, все вийшло тільки на краще, ми дуже сильно розізлилися і на себе, і на суперника. І всю ту злість вилили у грі.

– Перед грою не думали, що через програш у Харкові вболівальників прийде мало на гру?
– Та ні. У нас дуже віддані команді вболівальники. Ви ж самі бачили, що упродовж сезону лише на окремих іграх трибуни були заповнені не на сто відсотків. Тому за підтримку трибун ми були якраз спокійні. Десь трохи переживали за Раяна (Донована – Авт.), адже він стояв з температурою. Але Раян просто молодець, справжній боєць! В такому фізичному стані у вирішальній грі видав чи не найкращий свій матч в сезоні. Звісно, і всі польові гравці відіграли просто супер. Дуже важливо для нас було якомога швидше закинути шайбу. І нам це вдалося – це додало віри і сил. Ви самі бачили, у них за 60 хвилин було півтора момента, не більше. А ми не тільки виконали завдання – виграти з різницею в чотири шайби, а й навіть трішечки його перевиконали.

– І автором цієї, як ти кажеш, перевиконаної шайби, став саме ти…
– Дуже приємно забивати в таких іграх, що тут можна ще додати?..

– Ти просто таки вколотив шайбу у ліву «дев’ятку». Коли ти розстрілював воротаря, склалося враження, що ти саме туди й цілив?
– Так і є. Я не просто намагався потужно кинути, а там як вже вийде. Я саме цілився в те місце, куди попав. Тому мав подвійну радість – по-перше, забив, а по-друге, зробив так, як задумав.

– А по-третє, саме ця шайба остаточно зняла всі питання щодо переможця за сумою двох матчів. Чи не так?
– Згідний з вами на всі сто відсотків. Рахунок став 5:0, а до кінця залишалося дуже мало часу. А головне, після тої шайби «Акули» остаточно здалися і далі можна було вже не грати.

– Ми говорили про два останні матчі сезону. А як ти загалом оцінюєш цей сезон?
– Зважаючи, що команда існує менше року, сезон оцінюю позитивно. Так, ми могли пробитися у «великий» плей-оф, але далося взнаки те, що влітку не пройшли повноцінних зборів. Тому й стався спад у грі в середині регулярної першості. Але головне, ми довели, що «Леви» це команда і змусили з собою рахуватися всіх суперників.

– Ти перейшов в український чемпіонат з білоруського. Не жалкуєш?
– В жодному разі ні. Рівень чемпіонату Білорусі трохи вищий, але перші шість клубів української ПХЛ в ньому б точно не загубилися. А лідери б боролися за високі місця. Але ж ви візьміть до уваги, скільки років вже проводиться чемпіонат Білорусі, а український фактично лише в цьому сезоні почали проводити. Бо я так розумію, що в попередні роки чемпіонат України більше проводився для галочки.

– А які перспективи були б в білоруському чемпіонаті у «Левів»?
– Думаю, аутсайдерами б не були. За місце в середині турнірної таблиці цілком можна було б поборотися.

– Розкажи, як ти взагалі став гравцем львівських «Левів»?
– Моя рідна сестра разом з сім’єю живе у Львові вже не перший рік. Минулого літа я приїхав до неї погостювати. Мені розповіли, що тут створюється нова команда, яка буде грати в новоствореній Професіональній хокейній лізі України. Мені дуже сподобався Львів і я подумав, а чому б не спробувати залишитися в цьому прекрасному місті і грати за «Левів». Приїхав у Новояворівськ, мене переглянули і запропонували підписати контракт.

– І як, не жалкуєш?
– Ні, все чудово. Умови контракту виконуються. Хороша команда, нормальні умови для тренувань. Про вбоівальників я вже казав – вони просто супер! Так що залишається лише самовіддано працювати і добре грати.

– Зараз у команди невеличка відпустка. Як її проводиш?
– Я студент, навчаюся на заочному факультеті Академії фізичного виховання у Мінську. Тому, поки є час, складаю сесію. А на початку квітня повернуся у Новояворівськ – з 4-го числа починається підготовка до нового сезону.

Прес-служба ХК «Леви»