Мирон МАРКЕВИЧ: «Даже Месси иногда играет не очень ярко»

Після історичного виходу у чвертьфінал Ліги Європи наставник «Металіста» відчуває стриману радість й налаштований на подальшу роботу.

— Мироне Богдановичу, насамперед вітаю вас од усієї редакції «УФ» із тріумфом!
— Дякую. У такі моменти я розумію, як приємно жити: матч відбувся у четвер, нині неділя (розмова відбулася 18 березня. — В.Б.), а мене все ще вітають!

— Знаєте, я мав попередню домовленість про інтерв’ю з Марко Девичем, проте ні в п’ятницю, ні в суботу сербський українець слухавки не брав. Звідси я роблю припущення, що після «славетного четверга» ви дали команді відпустку.
— У вас правильне припущення: вранці, у п’ятницю, ми прилетіли в Україну, всі представники клубу — футболісти, тренерський склад, керівництво — були дуже втомлені (як перельотом, так і виснажними поєдинком із греками), відтак ухвалене рішення про одноденну відпустку мало цілком логічний вигляд.

— Чи було якесь святкування у зв’язку з продовженням «європейської весни»?
— Та яке святкування — у нас стільки відповідальних матчів на носі!!! На такі речі у нас елементарно немає часу.

— А все ж таки: глибоко-глибоко в душі ви ж відчуваєте особливі емоції, правда? Можна сказати, відбувається внутрішнє святкування…
— Справді, відбувається: чвертьфінал Ліги Європи — це чвертьфінал, хоч як крути… Вражень від четвергової гри у мене дуже багато, просто-таки цілий жмут, але я добре розумію, що нині життєво важливо про це якомога швидше забути, бо попереду — нові матчі, нові випробування, нові емоції. Якщо ж надто довго перебувати у колисці старих, ризикуєш загрузнути в них, наче в болотній твані.

— Крізь ці ваші слова ледь прозирає постать Валерія Лобановського…
— Зокрема і його.

— Іще трохи про грецький матч: чи не полишає вас відчуття, що перемога «Металіста» не зовсім справедлива? Ось у перші 20 хвилин на полі в Піреї мав місце своєрідний розрив — настільки «Олімпіакос» переважав «Металіст»…
— У футболі всяке буває, тому роздуми про справедливість-несправедливість конкретного результату не зовсім доречні… Хоча мушу визнати, що на початку зустрічі моя команда й справді «поплила», окремі гравці, на превелике здивування, «перегоріли». Та все ж ми зібрались із силами й зуміли здійснити подвиг.

— Особисто мене вельми вразило, що «поплив» навіть такий досвідчений і класний футболіст, як Хосе Соса.
— Повторюся: всяке буває. Навіть Ліонель Мессі інколи грає не дуже яскраво.

— Поклавши руку на серце — вже мрієте про виграш європейського Кубка?
— Мрії, звісно, є, але між ними та їхнім здійсненням — ой, яка велика прірва! Тому не зациклююся на цьому: треба не мріяти, а працювати, а там видно буде. Насправді у нас не надто багато вільного часу, щоби витрачати його на мріяння: кількість офіційних ігор (і відповідної роботи з підготовки до них) така, що на все інше нічого не залишається.

— Керівництво вже поставило перед командою відповідне завдання?
— Ні, такого й бути не могло: наше керівництво вимагає передусім високоякісного футболу, який збирав би багато людей на стадіоні. А результат… Подивимося: ми намагаємося не будувати глобальні плани, живучи від матчу до матчу.

Володимир БАНЯС, газета Український футбол