Чому лютують українські фанати? +ФОТО +ВИДЕО

Вболівальницька ненависть, як і любов, не має меж. Але якщо друге треба заслужити, то перше можна виключно спровокувати…

 З огляду на це найтерпеливішими й найвідданішими можна назвати вболівальників львівських «Карпат». «Бандерштадт» - одне з найчисельніших фанатських угруповань в Україні. Наразі вони не відходять від обраного девізу «Завжди вірні». За якихось півтора року через кадрову політику керівництва клубу команда перетворилася із однієї з найперспективніших на теренах України у відвертого аутсайдера. Клубні боси виявили абсолютну дипломатичну імпотенцію в веденні переговорів з «Шахтарем» стосовно збереження лідерів команди Дениса Кожанова й Артема Федецького. Перший пішов влітку, другий жадає вирватися зі Львова зараз. З менш знаковими гравцями власник клубу Петро Димінський взагалі не панькається й, не бажаючи покращувати умов праці, відправляє умовних Распопова, Сучкова чи Габовду в другу команду.

 Олег Кононов, мабуть, кращий з часів Ернеста Юста тренер в історії «Карпат», ще під час резонансної єврокаденції львів’ян в сезоні-2010/11 говорив, що для того, аби команда розвивалася, злагоджено мають працювати всі ланки клубної інфраструктури. Мовляв, від тренера й гравців залежить багато, але далеко не все. То був прозорий натяк й зауваження, що рівень амбіцій керівництва має відповідати рівню матеріальної віддачі. Слова Кононова залишилися без уваги й восени минулого року тренер пішов. Як виявилося, той спад, в якому команда перебувала ще при Кононові – квіточки в порівнянні з нинішньою агонією, в яку з власної волі втягнений й новий наставник «Карпат» Володимир Шаран.

 Дивна трансферна політика, згідно якої оборона вкомплектувалася з сумнівної кваліфікації балканців, грузина й молдованина доповнилася травмами лідерів – Худоб’яка і Голодюка. Як наслідок – катастрофічні 1:5 в Луганську й трагікомічні 2:3 у львівському поєдинку проти «Таврії». Показово, що три м’ячі у ворота Боґатінова забив вінґер «Зорі» Микита Каменюка, гравець, якого свого часу бажав запросити до «Карпат» Олег Кононов. Але тоді грошей на талановитого українця не знайшося. Натомість доповнили команду знахідки кмітливого керівника селекційної служби львів’ян Іґора Йовічевіча, котрий хизується, що колись був причетний до мадридського «Реалу». Із усієї тої компанії пачеків і кристобалів користь клубу приніс лише нападник Лукас Перес.

 Власне, наразі серед здорових гравців Лукас разом з опорним хавом Андрієм Ткачуком залишилися єдиними самодостатніми одиницями в сучасних «Карпатах». Оборона команди не організована взагалі, а в атаці львів’яни орієнтуються радше на індивідуальні риси того ж Лукаса й атакуючого півоборонця Еріка, ніж на цілісні групові маневри.

 Попри те, «Карпати» навіть за таких умов могли переграти доволі різношерсту й через це нецілісну в своїх ігрових побудовах «Таврію». Але за рахунку 2:0 на користь господарів «Арени Львів», їх майже самотужки завдяки вищій на три голови майстерності й ігровому відчуттю переграв досвідчений півоборонець Максим Калиниченко. Й дарма, що ключовим виявився епізод з пенальті, якого суддя цілком міг не ставити. Втім, то не проблема Калиниченка. Він вміло скористався з ситуації й перелетів через ноги оборонця, а далі – проблема кваліфікації й оперативної оцінки ситуації суддею. Мосейчук поставив на 11 метрів.

 Перед матчем фанати «Карпат» зробили вражаючу розтяжку зі зображенням Тараса Шевченка. Образ Кобзаря, розтягнений з верхнього ярусу й до низу, мав надихати команду, змусити її задуматися, що битися варто не лише за себе. Втім, коли нема вміння – нема бажання. Впродовж останніх десяти хвилин, коли гравці «Карпат» зобов’язані були йти вперед й намагатися зламати оборону суперника хай не вмінням, так міццю, господарі виглядали приреченими. Проте свисту з фанатської трибуни не було. Не було й звичного для таких випадків скандування «вівці». Бо фанати добре розуміють, що не в гравцях і не в тренері справа. Точніше, в них також, але їх вклад у деградацію команди – другорядний.

 Приблизно так само ведуть себе й прихильники «Дніпра». Терпінням дніпровських ультрас взагалі треба захоплюватися, бо маючи розуміння, що їх клуб за бюджетом не постуається «Шахтареві» й «Металісту» й переважає «Динамо», миритися зі званням «вічно четвертих» важко. В Дніпропетровску переконані, що проблеми команди ховаються не в персоні тренера, не в нездатності чергового наставника зліпити команду, яка могла б боротися за місце в Лізі чемпіонів...

 Коли пройдетеся по бульвару Кучеревського, який веде до «Дніпро Арени», то зустрінете там не один надпис «Стеценко уйди вон» або щось на кшталт цього, тільки в більш грубій формі. Андрій Вікторович Стеценко – генеральний директор «Дніпра», людина, без резолюції якої не відбувається жоден трансфер, людина, яка виступає зв’язною ланкою між командою, її тренером і власником клубу Ігорем Коломойським.

 Знаючі люди переконані, що останнім, хто міг спрацюватися з Андрієм Вікторовичем, був той, чиїм іменем нині названо бульвар. Євген Кучеревський для дніпропетровського футболу – персона знакова, майже як Лобановскький для футболу українського в цілому. Йому перечити не міг ніхто. Тим паче, що кадрові запити Євгена Мефодійовича значно різнилися від амбіцій його наступників. Кучеревський сформував команду, котра ефектно перемагала «Динамо», «Шахтар», «Гамбург» і «Брюґґе», з одних українців. Причому з тих виконавців, які не підходили тим же киянам і гірникам. Більше того, саме на базі «Дніпра» Кучеревського Олег Блохін сформував збірну, яка в 2006 році вперше пробилася на чемпіонат світу.

 Зрештою, навряд чи більшими були запити наступника Кучеревського Володимира Безсонова. Різниця в тому, що Володимиру Васильовичу окремих гравців можна було «втюхувати». Коли ж команду формує не тренер, починаються проблеми. Почалися вони й у «Дніпрі». Засилля другосортними легіонерами, котрі індивідуально, може, й сильніші за українських конкурентів, але за рівнем самовіддачі поступаються вітчизняним гравцям на голову, призвело до певного внутрішнього хаосу й в якийсь момент Безсонов втратив важелі управління командою. Врешті після поразки від польського «Леха» в кваліфікації Ліги Європи-2011/12 тренер пішов.

 Заміну Безсонову було знайдено в особі іспанського фахівця Хуанде Рамоса. Ігор Коломойський тоді прямо сказав, що «якщо з цим красенем нічого не вийде, то треба кидати футбол». Зараз можна стверджувати, що з «красенем» не виходить. Візуально вина Рамоса очевидна, бо він, за офіційною інформацією, отримав ледь не повний карт-бланш у формуванні команди. Грошей керівництво не шкодувало й у короткому проміжку часу в «Дніпрі» з’явилися відомі в Європі виконавці – ганійці Боатенґ та Інкум, хорвати Стрініч та Калініч, бразилець Матеус. Враховуючи українську квоту, суттєво посилив команду екс-ворсклянин Кулаков.

 Втім, кажуть, Рамос втихомирив свої трансферні апетити приблизно навпіл, а іноді брав потрібних виконавців з числа тих, хто залишився на ринку. З простої причини: він пропонував, але поки інформацію про це отримував власник, кандидатура з ринку зникала. Все тому, що напряму іспанець з Ігорем Коломойським зв’язатися не міг, а через «ланкового» це не завжди виходило. Взагалі, Рамос зі Стеценком зіпсували стосунки вже доволі давно. Чого вартий бодай той факт, що восени минулого року Андрій Вікторович при повноцінному тренері дозволив собі публічно обговорювати можливість приходу на тренерський пост «Дніпра» хорвата Славена Біліча. Потім, очевидно, була вказівка згори й спростувальна прес-конференція, мовляв, керівництво клубу Рамосові повністю довіряє.

 Зовсім комічно виглядала інформація, що Рамос викрав ай-пад Стеценка, аби дістати звідти прямий телефон Коломойського. Схоже на жарт, але, наче, до першого квітня ще далеко. Комусь ці чутки були потрібні.

 Зрештою, не Стеценко винен, що Рамос ставив на правий фланг двох гравців, які не здатні оборонятися в принципі. Мова про Інкума і Кулакова. Ця зв’язка забезпечила «Дніпру» не один негативний результат. І таких прикладів є немало. Втім, то ігрові похибки, які досвідчений тренер з часом, звісно, усунув би. Уболівальники відмовлялися вірити в неспроможність Рамоса, який виграв з «Севільєю» два Кубки УЄФА.

 Черговий спалах ненависті до Стеценка настав після інтерв’ю кумира дніпровської публіки Андрія Русола, котрий сказав, що клуб після закінчення кар’єри не зацікавлений в його послугах. Пан Стеценко увідповідь заявив, що це нісенітниця, мовляв, відразу після закінчення контракту Русолу було запропоновано працювати в службі скаутингу, і він на це погодився.

 Уболівальники чомусь повірили гравцю й вивісили на знак протесту під час поєдинку «Дніпро» - «Ворскла» банер «Мы за «Днепр» без Стеценко». Прості вболівальники, не фанати. Андрію Вікторовичу, очевидно, це дуже не сподобалося й до «активістів» примчав наряд міліції, котрий миттю почав зривати банер. На захист «кузьмичів» встали ультрас.

 Близько сотні активних фанатів «Дніпра» повискакували зі своїх місць за воротами й побігли до епіцентру подій відбивати розтяжку. Під скандування «Футбол для фанатів» правоохоронці залишили «Дніпро Арену».

 Через добу проявила себе вже криворізька «кузьма», правда, продемонструвавши не свою принципову позицію, а бидлюцьке єство. П’яні молодики з самого початку ставилися до гостей з «Динамо» з великою ненавистю. Але переконавшись, що на образливі вигуки гравці киян не реагують жодним чином, «золота молодь» перейшла до більш радикальних заходів. На поле полетіли сніжки й апельсини. Ціллю виступали гравці виїзної команди й судді, а згодом – сектор динамівських ультрас. Кияни на провокацію піддалися і почали жбурляти у конкурентів пластиковими сидіннями. Але криворізьким шкідникам того теж виявилося мало й вони почали вибігати на футбольне поле.

 Один з надто вразливих колег, коментуючи цю ситуацію, почав гукати назад на стадіон міліцію й обурливо перепитував: «Де обіцяні до Євро-2012 «чорні списки» фанатів?» Втім, шановний кабінетний журналіст, мабуть, трохи поплутав поняття. По-перше, перед тим, як виступати з такими закликами, вартувало б іноді повідвідувати українські стадіони в якості простого вболівальника (навіть не фаната). Й отримати кілька разів нагайкою тільки за те, що перепитав мордоворота в камуфляжі, чому твоє місце за ворітьми під час поєдинку Ліги чемпіонів «Динамо» - «Реал» зайняте, поруч сісти ніде, а покидати твоє сидіння ніхто не збирається.

 Звісно, що відсутність нашої не переобтяженої витримкою й вмінням спілкуватися з людьми міліції – захід вимушений й єдиноправильний. Втім, раз так, то клуби зобов’язані готувати стюартів. Не переляканих, а фахових, здатних швидко навести порядок в ситуаціях на кшталт криворізької. Бо практика показує, що ультрас на поле не вибігають, не кидають в футболістів підручними засобами й не провокують на протистояння рядових уболівальників. Самодисципліна в фанатських секторах висока. Єдине, що вимагається – не дати зіткнутися фанатським групам двох команд-суперників. Але з цим на наших стадіонах, як правило, проблем нема.

 Щоб фанатська тема була закритою й не ставала проблемою, треба не оголошувати війну, а піти ультрас назустріч й бодай іноді дослухатися до їхніх прохань, які стосуються власне формування команди й її зовнішнього вигляду.

Иван ВЕРБИЦКИЙ, Обозреватель