Андрей ВОРОБЕЙ: «Берут на сборы - значит, рассчитывают»

Позначка у 10-20 забитих м’ячів за сезон раніше вважалася для Андрія Воробея «дитячою балаканиною», а футболки з його прізвищем на спині носили ті такі дітлахи ледь не по всій Україні, за збірну якої він також відіграв ні багато ні мало — 68 матчів, але… Покинувши свій рідний клуб, нападник змінився до невпізнанності.

Так, спочатку в дніпропетровському «Дніпрі» та київському «Арсеналі» мав постійну ігрову практику, однак уже тоді його результативність суттєво впала. А коли перейшов 2010-го до харківського «Металіста», голів від 33-річного Воробея стало катастрофічно мало. Теперішнього сезону про Андрія й поготів поволі почали забувати і банально списувати.

— Андрію, найперше, що хотілося би запитати, — хоча ні… Вітаю з новорічно-різдвяними святами!

— Велике спасибі! Навзаєм (сміється).

— А тепер до запитань: отже, розкажіть, будь-ласка, як провели відпустку і чи встигли засумувати за тренуваннями й іграми?

— Канікули провів просто чудово! Побував із родиною в теплих краях (в Об’єднаних Арабських Еміратах), але не банально нудився на сонці, а відпочивав досить активно. Маю на увазі те, що і в футбол грав, — ясна річ, що в насолоду, а не для підтримки форми, — і у волейбол також… Саме такий час був, що поряд зі мною в Еміратах відпочивало чимало друзів-футболістів з української прем’єр-ліги. Тож ми не сумували.

— Вже зовсім скоро у вашого клубу — перший тренувальний збір…

— (перериває) радше нікуди, адже сьогодні (розмова відбулася у середу ввечері — В.Г.) саме вилітаємо з Києва до тих таки Еміратів. Власне зі столиці вирушають тільки вітчизняні виконавці. Іноземці приєднаються до нас безпосередньо на місці зборів.

— Андрію, даруйте за різкість, але ви й досі сподіваєтеся на те, що в «Металісті» на вас серйозно розраховують?

— Якщо мене беруть на збори — отже, розраховують. Це я так вважаю. Хоча й розумію: граю мало, що там — власне, практично й не виходив на поле у цьому чемпіонаті. Але це все не просто так: через конкуренцію в команді. Додайте ще й той факт, що в минулому сезоні я через травму пропустив майже п’ять місяців. Відновитися повністю фізично від подібного «простою» не так просто.

— А чи не було у вас раптом розмови з керівництвом команди чи Мироном Маркевичем щодо вашого подальшого майбутнього?

— Ні. Конкретної розмови не було. Влітку добігає кінця строк мого контракту з «Металістом». Ось тоді, сподіваюся, зберемося і поговоримо предметно. Та повірте, я ще в цьому сезоні боротимуся за місце в складі, як лише зможу. Бо хочу приносити користь команді, забивати, виграти з нею трофеї.

— Щодо трофеїв. Як розціните шанси команди в Лізі Європи загалом, а також у протистоянні із «Зальцбургом» зокрема?

— Про австрійців поки що нічого конкретного сказати не можу. Бо ще не проводили повноцінну підготовку до протистояння з ними: ігор не переглядали, тактичних характеристик не вивчали. Так, можу сказати банальщину, до прикладу, що це — пристойна команда, один з лідерів свого чемпіонату впродовж багатьох років, але ж це й так усі добре знають. Єдиним нашим мінусом може бути той факт, що матчі проти «Зальцбурга» відбуватимуться в той час, коли ми ще не наберемо оптимальних кондицій. Навесні українські команди складно втягуються в ігровий ритм. Та гадаю, що тренерський штаб зробить правильні напрацювання під час зборів і закладе той ігровий і функціональний фундамент, який дозволить нам максимально швидко бути в належній формі. Щодо шансів у Лізі Європи назагал, то вони дуже високі, але не треба бігти попереду поїзда: все потрібно робити поступово. Особливо, якщо наберемо тієї ходи, яку мали в певні періоди чемпіонату восени і взимку.

— Про чемпіонат це ви вчасно згадали. Можливо, варто сконцентруватися на ньому і, врешті, скинути «Динамо» чи «Шахтар» зі звичних для них позицій, жертвуючи Лігою Європи? Хоч як би там було, але на два фронти грати складно.

— Я з вами не згоден. Розриватися не треба, краще реально розцінювати власні сили і рівномірно їх розподіляти. Тоді можна грати і в Європі, і в Україні з однаковою користю. У «Металіста» нині, без перебільшення, два рівноцінні склади. Майстерна кадрова варіація — ось ключ до успіху. Я впевнений, що цьогоріч в Україні ми до останнього боротимемося з «Динамо» та «Шахтарем» за одну з двох найвищих позицій.

— Все ж не пробачу собі, якщо не спитаю — чи не шкодуєте, тільки відверто, що перебралися до Харкова?

— Я взагалі така людина, яка не надто шкодує за чимось, що зробила раніше. Гадаю, що все робив правильно… (пауза). А зараз ви запитаєте, чи не думав я зав’язати з футболом? То вас випереджу: ні, поки не думав. Маю бажання та наснагу пограти ще!

Віктор ГЛУХЕНЬКИЙ, газета «Український футбол»