Андрій КОТЕЛЬНИК: «Талант без роботи – не талант»

Він - срібний призер Олімпійських ігор 2000 року в Сіднеї, єдиний в Західній Україні боксер, який став чемпіоном світу серед професіоналів. Позавчора Андрій дав ексклюзивне інтерв’ю для «Вісника».

– Андрію, як і де відзначиш 34-річчя? Хто буде серед гостей?
– В близькому колі друзів. Буде чоловік п’ятнадцять. Зберемось в ресторанчику мого товариша за містом. Там затишно, домашня кухня.

- Цей рік особливий у твоїй кар’єрі, адже вперше ти не провів жодного бою…
- Цей рік підкреслив те, що моя кар’єра на завершенні. Бажання тренуватись є. Але, на жаль, старі травми даються взнаки. Тільки починаю тренуватись, то спина починає турбувати, то нога, то ще щось. Але щонайменше один бій я ще проведу. Або в Америці, або у Львові. Я вирішив, якщо більше не буде пропозицій щодо боїв в Америці, проведу останній бій у Львові. Ясно, що цей бій не буде титульним, простий 10-раундовий, щоб завершити свою боксерську кар’єру. Прикро, що так. Можливості я свої знаю. Ще міг би довести, хто є справжнім чемпіоном світу. Але якщо немає менеджера, зацікавленого в тому, щоб я став чемпіоном світу, то нічого не вдієш. Я не на базарі і торгувати собою не буду. Я не збираюсь все те, чого досягнув протягом 25 років, просто так розмінювати, ставши спаринг-партнером для когось чи боксером, за рахунок якого хтось буде піднімати свій рейтинг. Я багато чого в своєму житті досягнув. Для мене не гроші основне, а мій статус і мої титули.

- Говориш досить песимістично. Можливо відчуваєш, що твій промоутер Дон Кінг не зацікавлений тебе просувати до титулів?
- Думаю, що так. Як би я себе не накручував чи переконував. Досі від Дона Кінга немає жодної інформації. Це мене насторожує і не додає оптимізму.

- Які б події у своєму житті виокремив у цьому році?
- Виділення приміщення під спортивний центр Андрія Котельника, де буде, зокрема, школа боксу Андрія Котельника. Нарешті те, до чого я прагнув, у цьому році збулось. Перший крок зроблено. Зараз займаємось оформленням документів. Націлюємося за два роки відкрити центр. Щоб привести приміщення до ладу, треба буде вкласти в нього орієнтовно 1,5-2 мільйони гривень.

- Недавно ти взяв участь у відкритті «Арени Львів». Які враження?
- Дуже приємно було, що запросили. Я радий, що у Львові нарешті є споруда європейського рівня. Коли прийшов на стадіон, то було враження, що я не у Львові, а в іншому місті. Був гордий в той момент, коли вийшов на стадіон.

- Не виникало думки, мовляв як було би добре тут провести бій?
- Зізнаюся, виникала. Звісно, не відмовився б від задоволення відбоксувати на «Арені Львів», але на сьогодні це нереально. Є одна проблема – я знаю, як це зробити. Але якщо я буду готуватись до бою, хто це зробить? А я б хотів зробити це помпезно. І знаю, що якщо я цим не буду займатись, ніхто так як я це не зробить.
А коли вийшов на «Арену Львів», то згадав Олімпійські ігри в Сіднеї. Там на олімпійському стадіоні також було багато людей. У Львові мурашки бігали по тілу від того, скільки тебе людей вітає.

- Ти є депутатом Рівненської обласної ради від фракції ВО «Свобода». Смак депутатської роботи вже відчув?
- Трошки. Спершу мені було взагалі не цікаво. Все було нове, незвичне. А зараз втягнувся. Залюбки ходжу на засідання комісій. Я заступник голови комісії з питань молоді і спорту. Думаю, мені треба ще рік-два повчитися. Я тільки буквально за останні півроку зрозумів систему і концепцію цієї діяльності. Я себе називаю учнем в цій галузі.
Хочу похвалитися, що команда Рівненської обласної ради виграла першу Спартакіаду України у змаганнях з міні-футболу в Алушті. Там взяли участь депутати з 19-ти областей України. І рівненська команда, за яку я виступав, зайняла перше місце. Львівщина була лише восьмою.

- Скільки ти голів забив?
- 5-6 точно. У півфіналі, коли ми виграли в серії пенальті, вирішальний пенальті я забив.

- Депутати з інших областей впізнавали тебе?
- Спочатку ні. А потім фотографувались, автографи брали. Хвалились, що проти чемпіона світу грали…

- Зараз тренуєшся? Здоров’я дозволяє займатись на повну силу?
- Вхожу в форму. До боксу ще не дійшов. Зараз бігаю, віджимаюсь… Тренуюсь 3-4 рази в тиждень. Слава Богу здоров’я наразі не турбує.

- Коли реально можна очікувати твоє повернення в ринг?
- Думаю, в березні-квітні.

- Від своєї мрії – стати першим українським чемпіоном світу у двох вагових категоріях – не відмовляєшся?
- Ні, мрія незмінна. А от чи її можна втілити – це питання. Бо на сьогодні я в підвішеному стані. Не знаю, чого мені чекати в майбутньому.

- У новій вазі до 66,7 кг (Андрій Котельник заявив про намір перейти з вагової категорії до 63,5 кг у категорію до 66,7 кг – «Вісник») з ким би ти найбільше хотів зустрітись?
- З Аміром Ханом, Девоном Александером. Я звик по два рази з боксерами зустрічатись. Чому б ні. Сумніваюсь правда, що вони б захотіли зі мною боксувати. Але я впевнений у своїх силах. Навіть зараз, хоч і не проводив давно боїв. Я знаю, як в них можна виграти.

- В січні ти намагатимешся стати президентом НОК у Львівській області…
- Планую. Але не все залежить від мене. Я знаю, що таке олімпійський рух і я готовий його розвивати. Я хочу реально допомогти спортсменам. І не за чотири місяці до Олімпіади, як це в нас робиться і щоб поїхати зі спортсменами на Олімпіаду, а протягом чотирьох років. Також я готовий знайти і виділити 300 тисяч гривень в рік для того, щоб поповнити бюджет олімпійського комітету і забезпечити екіпіруванням кандидатів на Олімпійські ігри.

- Чи відомі вже твої суперники в боротьбі за крісло президента олімпійського комітету?
- Чув, що губернатора планують висувати. Наскільки я знаю, мене на тій посаді взагалі ніхто не бачить. Хотів би подивитись в очі тим, хто таке говорить. Але я все одно не відступлю, буду йти до кінця.

- Повернемось до боксу. Відеозапис якого свого бою із задоволенням переглянув би ще раз?
- З Гевіном Різом - коли став чемпіоном світу. Ну і останній з Девоном Александером. Вихід, представлення легендарним Майклом Баффером... Це була моя мрія дитинства. А коли в ринзі стояли Флойд Мейвезер та Евандер Холіфілд! Такого точно я в своїх планах не бачив (Сміється). В той момент я був гордий за себе. Що я, українець, зі Львова, проводжу центральний бій у Штатах перед 12-ма тисячами глядачів… Всі свої бої колись перегляну. Треба час і бажання. Зараз в мене немає бажання переглядати те, що було.

- Що головне в боксі: талант, сила, швидкість чи ще щось?
- Талант без роботи – не талант. Всі ці фактори важливі і взаємопов’язані.

- Ти великий автолюбитель. Скільки автівок в тебе було?
- (Задумався) Цікаве запитання. Зараз буду рахувати. «Таврія», потім три «Мерседеси», «Ніссан», «Мерседес», БМВ, «Мазда», «Сузукі», знов «Мазда», «Мерседес», «Ленд Ровер», «Ніссан» і «Мерседес». Виходить 14 автівок з 1999 року. Зараз їжджу на «Мерседесі» Е-класу. Чому так часто міняв? Просто балувався. Для маленьких дітей маленькі іграшки, для великих дітей – великі іграшки (Сміється).

- Любиш швидку їзду?
- Так. Яку швидкість набирав? Бувало 200-220 км/год.

- З даішниками мав проблеми?
- Я б не сказав, що були проблеми, радше – діалог. Старався себе спокійно вести і порозумітися з ними.

- Штрафи платив чи вдавалося домовитись?
- Ну, я не такий злісний порушник (Сміється). Коли порушував правила, вибачався. Статус і прізвище допомагали. Це в Україні. А в Німеччині бувало, що штрафували. Найбільший штраф заплатив 400 євро.

Василь ТАНКЕВИЧ, Галичина спортивна