Дмитро ЧИГРИНСЬКИЙ: "Маю відчуття подвійної спортивної гордості"

Коли рік тому керівництво донецького "Шахтаря" прийняло рішення віддати в оренду запорізькому "Металургу" центрального захисника, гравця молодіжної збірної України Дмитра Чигринського, навряд чи хтось міг передбачити, що Олег Блохін включить його в заявку для участі в прем'єрному виступі головної команди країни у фінальному турнірі чемпіонату світу. Але сталося саме так. Шестимісячний майстер-клас у Запоріжжі додав вихованцю львівського спортінтернату впевненості у власних силах, і по завершенні осінньої частини сезону коуч "Шахтаря" Мірча Луческу надав Чигринському ще один шанс пробитися до основного складу чемпіонату країни. Під час зимового етапу підготовки Дмитро зумів витримати конкуренцію з боку більш досвідчених та авторитетних конкурентів за місце в основі, а його вдалі дії в Ізраїлі в поєдинках Кубка Першого каналу остаточно переконали тренера в тому, що молодий захисник буде корисним команді. У весняній частині чемпіонату України Чигринський зіграв за "Шахтар" 11 матчів, у яких забив три голи, серед них надзвичайно важливий м'яч у ворота "Динамо" в київському матчі. Після цього запрошення Дмитра до національної збірної було сприйнято як абсолютно логічне і закономірне. А тепер, коли через травму до Німеччини не поїде один із стовпів оборони команди Олега Блохіна Сергій Федоров, цілком ймовірно, що саме Чигринський його замінить. Проте нині всі думки Дмитра пов'язані із молодіжним чемпіонатом Європи, який сьогодні стартує в Португалії. Саме за кілька днів до першого матчу підопічних Олексія Михайличенка на Euro-2006 Дмитро Чигринський відповів на запитання "Поступу".

- Дмитре, після того, як травмувався Сергій Федоров, у ЗМІ з'явилася інформація, що Вас можуть терміново відкликати із молодіжної збірної до табору головної команди країни. Зрозуміло, що рішення ухвалюють тренери та керівники ФФУ. І все ж, яким є Ваше особисте ставлення до цієї проблеми?
- Звичайно, як вирішать тренери, так і буде. Але якщо б спитали мою думку, то я хочу зіграти в Португалії. З молодіжною збірною я пробивався на чемпіонат Європи. Ця збірна мені ближча, адже в складі першої команди я поки не зіграв жодного матчу. Думаю, що виклик у команду Олега Блохіна - це результат мого вдалого виступу в другому колі чемпіонату України. Тепер у мене є, якщо можна так сказати, відчуття подвійної спортивної гордості, адже є можливість в одному сезоні зіграти і на молодіжному Euro, і на чемпіонаті світу. Ще кілька місяців тому я про таке навіть не мріяв.

- Нині Ви один із лідерів молодіжної збірної України і потенційний учасник чемпіонату світу в Німеччині. А яким був Ваш шлях у великий футбол? Розкажіть про свої перші кроки у спортивній кар'єрі.
- Народився я в невеличкому містечку Ізяславі, що на Хмельниччині, в ДЮСШ якого й почав пізнавати ази футболу. Наш реґіон, на жаль, ніколи не вирізнявся на футбольній карті України. Тим не менше наша ДЮСШ постійно брала участь у різноманітних турнірах. Коли дізнався, що у львівському спортінтернаті проводиться набір гравців мого віку, то до західної столиці поїхав разом зі своїм тренером. Незважаючи на серйозну конкуренцію (із 150 претендентів відбирали лише 12 чоловік), зумів сподобатися тренерам, а вже через рік підписав дитячий контракт із "Карпатами". Виступаючи за команду Львівського УФК у першості країни, одержав запрошення до юнацької збірної України. А в ході міжнародного турніру в Молдавії на мене звернули увагу скаути "Шахтаря", і я переїхав до Донецька.

- Якими були Ваші відчуття, коли опинилися в системі гранда українського футболу?
- Після тих умов, у яких ми тренувалися у львівському спортінтернаті, здивувати чимось негативним напевне вже неможливо. Навіть оренда в Запоріжжя, де немає такої бази і стадіону, як у Донецьку, не може й близько зрівнятися із тим, в яких антиумовах нам доводилося працювати у Львові. В "Шахтарі", звичайно ж, створені ідеальні умови для праці. Проте на той момент мені було лише 16 років, і я цілком реально оцінював свої можливості. Два сезони я відіграв за "Шахтар-2". Щоправда було кілька тижнів, коли я і Адріан Пуканич тренувалися із першою командою. Але в головній команді клубу тренер Валерій Яремченко залишив лише Адріана, а я повернувся в резервний склад. Проте сама можливість спробувати себе на високому рівні в таборі першої команди була вкрай важливою для мене. Я наочно побачив, до чого потрібно прагнути, над чим працювати.

- І з часом Вас знову повернули до головної команди "Шахтаря".
- Після того, як у 2004 році команду очолив Мірча Луческу, нас із Денисом Кулаковим знову почали залучати до тренувань першої команди. Щоправда, при цьому ми продовжували виступати за "Шахтар-2". Проте настав період, коли Луческу, здавалося, був готовий підпускати нас до основи. Він навіть не давав нам грати за резервний склад, цілеспрямовано готуючи до виступів за головну команду. Але, як часто буває, втрутилися суб'єктивні обставини.

- А як Ви опинилися в запорізькому "Металурзі"?
- Півтора року тому перед початком тренувального збору в Іспанії я одержав серйозне ушкодження переднього м'яза стегна, лікування якого затягнулося на п'ять місяців. Більш-менш оптимальної форми я набув лише літом 2005 року. На той момент у "Шахтарі" з'явилося чимало нових виконавців. Я, щоправда, не надто замислювався над тим, чи залишусь у Донецьку, але коли мені повідомили, що я їду в Запоріжжя на правах оренди, то з'явилася якась розгубленість та невизначеність.

- Які враження у Вас залишилися від перебування в Запоріжжі?
- Найкращі. Мікроклімат у "Металурзі" і за Валерія Яремченка, і за В'ячеслава Грозного був чудовий. А Яремченко мене переконав, що для футболіста Чигринського саме Запоріжжя є ідеальним варіантом для того, щоб одержати належну ігрову практику. Комфортно я себе почував у "Металурзі" і під керівництвом В'ячеслава Грозного. Приємно також і те, що мені вдалося завоювати симпатії місцевих уболівальників, які визнали мене найкращим гравцем команди за підсумками осінньої частини сезону. Дуже радий за "Металург", який зумів стати фіналістом національного Кубка, а головне - зберегти прописку у вищій лізі.

- Як відбулося повернення в "Шахтар"?
- Після завершення оренди в Запоріжжі на зимові збори із "Шахтарем" я поїхав абсолютно спокійним, без будь-яких емоцій. Адже розумів, що без великого футболу не залишусь. Напевне насамперед завдяки впевненості зумів проявити себе з найкращої сторони.

- Як розцінюєте шанси молодіжної збірної на Euro-2006?
- Серед суперників по групі перш за все необхідно виділити дуже сильну команду Голландії, п'ять гравців якої поїдуть й до Німеччини. Головні козирі голландців - індивідуальна майстерність, тактична гнучкість та командна швидкість. Натомість італійці більш схильні до тягучого футболу, в якому невисокі швидкості, зате багато боротьби. Такий стиль нам підходить. Данії ми двічі поступилися у відбірному турнірі. Тоді ми допустилися прикрих помилок, але цю команду ми повинні обігрувати. Сподіваюся, що в Португалії ми візьмемо реванш. А якщо говорити конкретно про завдання на Euro-2006, то ми хочемо щонайменше пробитися в півфінал. А далі - буде видно. У будь-якому разі після матчів плей-оф зі збірною Бельгії ми стовідсотково знаємо, що непереможних суперників не існує. Головне вірити в свої сили і продемонструвати свою гру.

- І насамкінець питання про те, що Ви завжди виходите на поле неголеним. Це на фарт? - Справді, у футболі, як і в інших видах спорту, багато гравців не голиться на фарт. Але в мене причина інша. Можливо, хтось буде сміятися, але коли поголюся, то схожий на дитину. А з таким виразом обличчя, навіть незважаючи на мій зріст, нападники мене зовсім не бояться.


ДОВІДКА

Дмитро ЧИГРИНСЬКИЙ. Народився 7 листопада 1986 року в м. Ізяславі Хмельницької обл. Ріст 190 см, вага 81 кг. Центральний захисник. Вихованець Львівського училища фізичної культури. У вищій лізі чемпіонату України виступав за команди "Металург" Запоріжжя (15 ігор, 2 м'ячі) та "Шахтар" Донецьк (12; 3). Чемпіон України 2006 року. В складі юніорської збірної України (U-19) бронзовий призер першості Європи-2004. Гравець молодіжної (U-21) збірної України (11; 2). Включений до заявки національної збірної України для участі в чемпіонаті світу-2006.

Розмовляла Оксана ПАВЛЮК, Газета Поступ