ЛЕОНЕНКО: «Никогда бы не показал средний палец болельщикам»

Розмова з Віктором Леоненком, екс-футболістом київського «Динамо» та збірної України.

Останнім часом футболісти українських команд привертають увагу вболівальників не яскравою грою, а скандальними витівками. Воротар «Шахтаря» Олександр Рибка показав київським фанам середній палець. Форвардам «Динамо» Андрієві Ярмоленку й Артемові Мілевському за образу арбітра показали червону картку. А автором найбільшого курйозу 15-го туру став гравець «Дніпра» Інкум.

В матчі з «Карпатами» наставник «дніпрян» Хуанде Рамос вирішив його замінити. Ідучи до лави запасних, Інкум зняв футболку, за що отримав другий «гірчичник» й автоматично — червону картку. Про дисципліну у футболі «Газеті» розповів відомий у минулому форвард Віктор Леоненко.

— На місці президентів клубів я штрафував би футболістів за картки, — розпочав розмову екс-форвард. — Причому на всю зарплату. Тоді був би порядок, гравці такого не робили б і не отримували б вилучення в простих ситуаціях. Одна річ, якщо ти когось збив, урятував команду від гола й отримав за це червону картку. Інша — якщо грубо порушуєш у центрі поля або обзиваєш арбітра. А таке трапляється дуже часто. Потім тренер виправдовується, що в нього через дискваліфікацію не грає основний футболіст. Та кого це хвилює, що він у тебе неврівноважений?

— Оштрафувати на всю зарплату не можна, це ж суперечитиме контракту...
— Гравець основи отримує червону картку за розмови з арбітром — пропускає наступний матч своєї команди та тим самим підводить тренера. Це не суперечить угоді? Все насправді просто, тільки наставники шукають відмовки. А якщо футболіст не працює на майданчику — це не суперечить контракту?

— «Привітання» Рибки київським уболівальникам бачили?
— Бачив фото в інтернеті. Просто жах. Узагалі не зрозуміло, як поводяться гравці та хто в цьому винен. І вболівальники, і футболісти нині поводяться однаково. Але останні нахабніші. Ніколи не показав би середній палець глядачам, навіть якби мене обзивали останніми словами. Фанів обурює, що виконавці заробляють багато, а нічого не роблять, не показують у футбольному плані. Тому і стадіони в нас порожні.

— Висока зарплата футболістів не мала б хвилювати вболівальників, це власники клубів повинні перейматися тим, як гравці відробляють свою платню...
— Глядачі приходять на стадіон для того, щоби подивитися футбол, а не муки учасників матчу. А команди здебільшого нас не тішать. Подивився, як «Шахтар» грав з «Олександрією». «Гірники» ж нічого не показали. В «Олександрії» немає «зірок», але футболісти стараються. В цій команді є лише один склад, як можуть, так і грають. А в «Шахтарі» всі «зірки», коштують величезних грошей, отримують чималеньку зарплату. Але команди грають приблизно однаково. Донеччани від усіх пропускають голи, ось і кіровоградці їм два забили. А потім дивуємося, чому «гірників» так «Зєніт» «возить». Особисто я цьому не здивувався, тому що про проблеми «Шахтаря» говорю давно.

Мірча Луческу каже, що футбол вирівнюється. Як він може вирівнятися, якщо один футболіст його команди коштує більше за всю «Олександрію»? Отже, хтось менше хоче, а хтось більше, хтось із маленькою зарплатою працює на полі, а інший прагне на одній нозі суперника обіграти. Не розумію Луческу. Як можна нині порівнювати «Шахтар» з іншими колективами? В донецького клубу найбільше фінансування, а румун каже, що футбол вирівнюється... Якщо всі команди вирівнюються, то навіщо платити «гірникам» більше, ніж отримують інші? Однією з проблем власників клубів є те, що їхні команди не можуть привабити глядачів на футбол. І правильно роблять уболівальники, нас раніше так само виховували ― після поразки на стадіоні нікого немає.

— А керівництво клубу у ваші часи виховувало футболістів?
— Та ні... У мої часи іноземці не грали, всі були російськомовними, тому прекрасно розуміли, чому лається тренер, президент. Головне, що в нас була совість. Якщо зганьбилися — ніхто нікуди не вилазить. А тепер футболісти після провального поєдинку на дискотеку та в інші злачні місця йдуть. Ось у чому різниця. Ми на відмінну від сучасних футболістів виходили та завжди грали так, як могли. Тому і зляться нині президенти та тренери. Але футболістам це до лампочки, вони навіть наставника можуть «послати». Не хочу говорити, в якій це команді сталося, однак був такий випадок під час гри. Не можна ж так... Не розумію, що в контрактах футболістів прописано. Мабуть, це — фільчина грамота, а не угода.

— Старожили команди раніше стежили за дисципліною молодих гравців?
— Бувало всяке... Старожилів слухали, бо поважали. Так було завжди. Не раз говорив: у футболі повинна бути дідівщина. А в «Динамо» її немає. В Андрія Шевченка й Олександра Шовковського м’який характер. Вони добрі. Не те, що раніше. Усі думають, що вони — «зірки». А насправді ще ніхто нічого не досягнув. У мої часи в роздягальні всяке могло статися, тренер міг не сварити когось із молоді, за нього це робили старожили.

— Вас часто сварили старожили?
— Ні, в мене ж радянське виховання. Усе зрозумів, іще граючи в першій лізі. Там виступали серйозні, дорослі футболісти. Звісно, спершу робив дитячі помилки ― обрізався, вчасно не віддавав пас, із десяти моментів реалізовував тільки один. А після протистояння до мене підходили старожили і говорили: «Хлопче, ти мені пробач, але через тебе ми не отримали преміальних, й моя дитина сьогодні залишиться без молока». Після такої розмови все стає зрозуміло, відразу робиш висновки зі своєї гри. Я не за дідівщину армійського взірця, коли принижують гідність, а за грамотне виховання — молоді ж потрібно все пояснювати. Але при мені керівництво забороняло сварити молодих гравців. Мовляв, усі дорослі люди, професіонали. Однак у тому-то й проблема, що хтось професійно ставиться до роботи, а хтось ні, грає для себе.

— В українському футболі ще є команди, в яких існує дідівщина?
— Думаю, є. Тільки не в лідерів, де на провідних ролях іноземці.