Андрей БАЛЬ: «В Тель-Авиве нереально купить билет на Динамо»

В інтерв’ю сайту «Футбол 24» тренер збірної України Андрій Баль поділився власними міркуваннями стосовно мотивації футболістів, розповів про спаринги «синьо-жовтих» із болгарами та естонцями і пригадав особливості ізраїльського футболу.

- Андрій Михайлович, ви у складі збірної СРСР двічі вигравали молодіжні чемпіонати Європи, були переможцем юніорського чемпіонату світу. Яку винагороду тоді за це отримали?
- Винагорода була не суттєвою. За ті гроші нічого особливого не можна було купити. Матеріальні блага, взагалі, тоді не були основним мотиватором. Головна ціль для кожного футболіста – потрапити у збірну. Це ж справа престижу. Радянський Союз був величезною країною, а тому конкуренція за місце у збірній була дуже гострою. Не пригадаю точно, скільки отримав за перемогу на молодіжних турнірах. У дорослій збірній СРСР нам платили за кожен матч. За вихід із групи, скажімо, у відборі до чемпіонату світу, преміальні були більшими. Чим далі заходили на турнірах, там виплати були більшими. Але за нинішніми мірками, це взагалі копійки.

- Що саме мали на увазі, говорячи про престиж у Радянському Союзі?
- Член збірної СРСР був гордістю для міста, у якому він виріс, для Республіки. Приємно, що мене на території колишнього Радянському союзу і досі упізнають. Значить, якийсь слід залишив у футболі. А дехто грає роками, а жодного сліду так і не залишає.

- Хоч приблизно згадаєте які були преміальні?
- У нас зарплата була десь 250-300 карбованців. Преміальні нам видавали в інвалютних рублях. Винагорода коливалися в районі 50 доларів.

- Відчуваєте, що сучасне покоління футболістів також вважає престижем потрапляння у національну збірну України?
- В збірну потрапляють найкращі, тому це уже престижно. Їм, думаю, приємно, коли діти носять футболки із їхніми прізвищами, беруть автографи. Футболісти повинні усвідомити, що вони є прикладом для наслідування підростаючим поколінням.

- Мирон Маркевич добився виділення гонорарного фонду для футболістів збірної за виступи у спарингах. Вочевидь, він усвідомив, що одного престижу не достатньо, футболістам потрібні матеріальні бонуси для того, аби вони відповідально поставилися до своєї роботи…
 - Не погоджуюся з цим, за національну збірну футболісти повинні грати не за гроші. Тому преміального фонду зараз не має. Виконавець повинен викладатися на усі сто відсотків, лише тоді він може зацементувати за собою місце у національній команді. У київському «Динамо» колись була така величезна конкуренція, що якщо гравець втомився або зазнав невеличкого ушкодження й пропустив один матч, то він міг втратити місце в основі, а шанс його повернути чекав рік. Така конкуренція повинна бути всюди – в клубі, збірній.

- Кладучи руку на серце, можете сказати, що за вашої каденції усі викликані у збірну, думали так, як ви зараз розповідаєте?
- Більшість гравців так думає. Інших будемо перевчати, а якщо не вдасться, то відмовимося від них.

- Таке враження, що натуралізовані іноземці – Марко Девіч та Едмар мають більше бажання себе проявити, аніж деякі доморощені виконавці?
- Скажу лише, що в обох є дуже висока мотивація потрапити у збірну.

- Наступні спаринг-партнери збірної України є болгари та естонці. Це не найсильніші суперники. Що можна очікувати від товариських ігор з ними?
- Не варто ділити суперників на сильних та слабких. Зараз усі команди вміють грати в футбол. Якщо не налаштуєшся на матч, не варто взагалі виходити на поле. Повинне бути прагнення показати себе із найкращої сторони, щоби тренерський штаб викликав тебе і надалі під знамена збірної. Не варто також забувати про те, що футболісти грають для уболівальників, а глядач байдужості не пробачає.

- Київське «Динамо» завтра в Тель-Авіві зіграє із місцевим «Маккабі». Для вас ізраїльський чемпіонат не є чужим, завершували кар’єру футболіста і починали тренерську ви у цій країні. Що можете сказати про рівень тамтешнього футболу?
 - В Ізраїлі є кілька команд, що показують непоганий рівень футболу. Там є багато легіонерів. Не так давно був в Ізраїлі, переглядав матч національного чемпіонату за участі «Маккабі» із Тель-Авіва. Але в тій грі не брала участь група гравців основи тої команди. Кілька днів перед тим «Маккабі» провів єврокубковий матч, а тому тренер дав можливість відпочити лідерам. Взагалі, це технічна команда із хорошою швидкістю. А ось із дисципліною є проблеми, гаряча кров у футболістів. Та і фізичні кондиції не на хорошому рівні.

- Коли тільки переїхали в Ізраїль, не було відчуття, що тут можна грати і в півсили, оскільки рівень команд не високий?
- Не думав про це, мабуть тому, місцеві люди, з яким пересікався тоді, по сьогоднішній день дякують за допомогу. Тоді в Ізраїлі пішла, так би мовити, епідемія на гравців із СРСР. Ми спричинилися до прогресу місцевого футболу, показали приклад працелюбності, дисципліни. Уже тоді в Ізраїлі були технічні виконавці, але без сили волі.

- Відсутність сили волі – це їхня національна риса?
- Розумієте, Ізраїль є невеликою країною, повсюди люди один-одного знають. Часто бувало, про футболіста якась газета напише хвалебну статтю, а в наступному матчі його на футбольному полі взагалі не видно. Але поступово це усе змінювалося.

- Взагалі, наскільки популярний футбол в Ізраїлі?
- В Ізраїлі люблять футбол та баскетбол. Ці два види спорту там називають «хліб із маслом». Навколо матчу проти «Динамо» в Тель-Авіві неймовірний ажіотаж. До мене звідти телефонували і просили допомогти із квитками. Кажуть придбати в Тель-Авіві квиток зараз просто нереально. Також телефонували ізраїльські журналісти, розпитували про «Динамо».

- І що ви їм сказали?
- Порадив їхнім футболістам готуватися до серйозного матчу. «Динамо» - хороша команда і обіграти киян буде не просто.

- Іврит за ці роки не забули?
- Ні, не забув. Без проблем спілкуюся цією мовою.

- А який ваш прогноз на цей матч?
- Прогнози не даю. Хочу сказати, що багато чого залежатиме від перепадів температури, високої вологості. Природні умови створять нашим футболістам додаткові труднощі.

Андрій Захарчук, Sport.ua