Галина ФРЕЙДУН: «Мені жаль такого чемпіона»

«Вона в мене скромна і сором'язлива. Може багато наговорити про важке сімейне життя із силачем», — так відреагував легендарний рекордсмен, п'ятиразовий чемпіон світу з паверліфтингу Іван Фрейдун на наше прохання взяти інтерв'ю у його дружини.

Виявилося, що Галина справді переймається важкою працею свого чоловіка...

— Галино, нині Іван Фрейдун вражає не лише своїми здобутками, але й неймовірною силою та кремезністю. Він був таким же дужим під час вашого знайомства?
— Ні; ми познайомилися, коли Іванові було лише 16. Я приїжджала до бабусі в село на канікули. Там і жив мій майбутній чоловік. Запізналися ми на дискотеці. Зустрічалися три роки, а потім побралися. Тоді він не був таким дужим, як тепер. Майже не відрізнявся від однолітків. Коли зустрічалися, була свідком того, як збільшуються вага та м'язи мого хлопця.

— Як впливали на його кар'єру?
— Чесно кажучи, ніколи не була в захваті від паверліфтингу і не схвалювала вибір Івана. Бачу, яка велика ціна перемог. Однак чоловікові така праця подобається, бо змалку звик трудитися. Не слухає мене. Поставив собі ціль і вперто до неї крокує, незважаючи на те, що паверліфтинг шкодить здоров’ю: неминучий варикоз, себто розширення судин на ногах. Адже вони витримують неймовірні навантаження! Мені жаль такого чемпіона. Так думаю не лише я, але й наші батьки. Івана неможливо переконати…

— Коли вперше побачили, що ваш чоловік має надзвичайну силу?
— У побуті він ніколи не показує своєї сили. Ну, майже ніколи... Пригадую один випадок: сидимо в кав'ярні, за сусіднім столом веселиться інша компанія. Один хлопець був напідпитку. Жбурнув недопалок і поцілив у мене. Мій Іван рвучко підвівся... Ні, він не бив цього хлопця — виніс його із закладу, наче маленьку ляльку. І це при тому, що той був на дві голови вищий за чоловіка. Так приємно, що Іван дорожить мною і що в нього стільки сили.

— А удома ця сила стає в пригоді?
— Навіть не знаю, що відповісти. Іван облаштував собі майстерню в міській квартирі, накупив інструментів і постійно щось робить, експериментує. Має золоті руки: сам зробив столик під телевізор та інші меблі.

— На руках вас носить?
— Лише в переносному значенні. Дуже цінує мене Фрейдун. Я це відчуваю. А якщо говорити в прямому значенні, то на руках мене не носить. Жартує, що йому не можна піднімати важкого. А сам на тренуваннях тонни тягає. Він узагалі нечасто вдома буває — днює й ночує в тренувальному залі. А коли їхав на збори, то й по півроку не з'являвся. Мені так важко! Завжди хочеться, щоб чоловік був поруч. Він потрібен мені та двом нашим дітям.

— А самі спортом не займаєтеся?
— Та де там?! Сиджу вдома, виховую дітей і готую Фрейдуну різні смаколики.

— Іван вибагливий у їжі?
— Навіть дуже! Завжди потребує м'яса. Запевняє, що на самій зупі важкої штанги не підніме. Якщо не скуштував м'яса, то день минув даремно. Любить телятину, курятину, рибу. А от свинини не їсть. І нічого смаженого. Загалом, віддає перевагу домашнім стравам. Добре, що зі села нам передають сир, сметану.

— І скільки часу на день стоїте біля плити?
— Близько трьох годин. Одну годину вранці, одну перед обідом і ще стільки ж перед вечерею. Іван вимагає, щоб їжа була свіженькою. Ми дуже рідко щось підігріваємо.

— Як наш чемпіон виживає, коли немає поруч дружини?
— Ой, не знаю. Фрейдун готувати не вміє. Лише яєчню. Може ще макарони і сосиски зварити.

— Ви виховуєте двох дітей. Вони також дужі, як їхній батько?
— 10-річний Арсен не такий сильний. Займається дзюдо. Я вже змирилася з цим. А от у паверліфтинг йти не дозволю. Навіщо йому тягати тонни заліза? Він же ж такий малий і худий! Хочу, щоб беріг своє здоров'я. А ще в нас підростає Людмила, якій п'ять років. Вона ходить на танці.

Олег ЗУБАРУК, Галичина спортивна