Юлія ФЕДЕЦЬКА: «На перше побачення Артем прийшов на милицях»

Тоді він грав за обласні команди Волині, і якби не важка травма, якої 20-річний футболіст зазнав в одній з аматорських ігор, можливо, не почали б зустрічатися.

Нині Юля Федецька пишається своїм чоловіком. Він є одним із лідерів «Карпат», та й Олег Блохін покладає на нього великі надії.

— Ми з Артемом разом уже сім років. 27 травня в нас була четверта річниця весілля, а до того ми майже три роки зустрічалися.

— Де ви познайомились?
— Це було в Луцьку, в тамтешній ДЮСШ, де проводять багато турнірів із різних видів спорту. Ми з подругою прийшли туди подивитися на змагання. Я була знайома із сестрою Артема. Перемовилась з нею кількома словами, поспостерігала за грою і пішла. А приблизно через місяць зустріла Артемову сестру, а на ній лиця немає: виявляється, братові під час гри розбили колінну чашку, і лікарі вставили йому якісь шурупи...
Я зателефонувала Артемові, щоби підтримати. Його оперували в Донецьку, і мені так шкода стало хлопця — сам, у чужому місті. Він тоді навіть не знав, чим все це закінчиться, бо травма була дуже серйозною. Ми годинами розмовляли по телефону, надсилали одне одному есемески...

— А коли вперше зустрілися?
— Приблизно за тиждень після операції його відпустили додому. І на перше побачення зі мною Артем прийшов на милицях. Він довго відновлювався, ходити не міг, не тренувався, тому ми часто бачились — зустрічалися переважно у мене вдома. Я жила з батьками на четвертому поверсі, і Артем на одній нозі стрибав туди по східцях.

— А ти цікавилась футболом?
— Ні. Мій батько — затятий вболівальник. А я серйозно займалась бальними танцями і з футболу знала лише два терміни — «пенальті» й «гол»...

— Весілля відбулося в Луцьку?
— Так. Щоправда, тоді Артем уже грав в оренді у київському «Арсеналі». На весілля запросив своїх колег-футболістів: Євгена Бредуна, Олега Герасим'юка та багатьох інших. Але не всі змогли приїхати, бо в них якраз почалося міжсезоння, відпустки...

— Де жили після одруження?
— Тоді ситуація була незрозуміла: він грав у «Арсеналі», там квартири не мав, та в клубу і бази як такої не було. Тож ми постійно їздили одне до одного. З Києва до Луцька ще не так далеко. А от коли він знову повернувся у Донецьк, то орендували квартиру і якийсь час жили разом. Згодом переїхали до Харкова.

— Як ти відреагувала на те, що в Артема з'явилася можливість перебратися в «Карпати»?
— Була дуже задоволена, бо тоді чекала дитини. З Донецька до Луцька поїздом добиратися 26 годин, тож Артем приїздив на Волинь лише двічі на рік. А зі Львова до нас — якихось дві години автомобілем. Зрештою, «Карпати» мені подобались.

— І саме у Львові до Артема прийшла популярність...
— Я не можу сказати, що він став популярним у «Карпатах» чи в «Шахтарі». У кожній команді мав успіхи і всюди здобував певний досвід. У «Шахтарі» кілька разів з'являвся в основному складі. Коли гірники виграли Кубок УЕФА, він був на нагородженні.
А в «Карпатах» здійснилась його мрія: він отримав запрошення до національної збірної України. Всього цього досягнув завдяки наполегливості і, дай Боже, буде рости далі. А щодо популярності, то він дуже проста і скромна людина, виконує свою роботу і не зазнається.

— В Донецьку у вас залишилась своя квартира?
— Ні. Ми винаймали там житло. До речі, у В'ячеслава Шевчука. Побутом з Донецьком не пов'язані, а от друзі залишились. Ми здружилися із Худжамовими. Я багато спілкувалась зі Стеллою, а Артем — з Рустамом.

— Нині тривають переговори: залишиться Артем в «Карпатах» чи повернеться в Донецьк. А що ти думаєш з цього приводу?
— Підтримаю будь-яке його рішення. Зрозуміло, що Львів нам ближчий, бо це — Західна Україна. Можливо, ще рік тут пограє... Зрештою, побачимо.

— Всенародну любов Артем здобув завдяки легендарному голу в кваліфікації Ліги Європи у ворота турецького «Галатасарая». Де ти спостерігала за цією грою?
— Я була на стадіоні. Дотепер мурашки бігають по тілу, коли згадую цей матч. У мене був такий спад емоцій, коли наші пропустили гол на останній хвилині. Це було так образливо. Вони доклали стільки зусиль... Глядачі з трибун потяглися до виходу... І коли Артем забив у компенсований час, для мене це був емоційний шок. Мене вітали на трибунах, ми кричали, обіймалися. Артем сам не сподівався від себе такого. Це було супер!

— Чоловік може щось полагодити вдома чи через кожну дрібницю викликає майстра?
— Він усе робить сам. Може навіть їсти зварити. Дуже охайний і обов'язковий. А як дбає про свою машину! Вона у нього завжди ідеально чиста. Яким би втомленим не був і з якої далекої дороги не повернувся б, спочатку їде на мийку і лише потім ставить авто в гараж і відпочиває.

Максим КАЧУРІВСЬКИЙ, Галичина спортивна