Новий «Беркут» зі спецназівськими крилами

Беззаперечним лідером українського хокею нині є єдиний професіональний клуб «Сокіл». А от що стоїть далі, пересічний уболівальник часто-густо й не знає. Хоча пам'ятаємо: кілька років тому у столиці гучно заявила про себе ще одна команда — «Беркут», якій у 2000—2002 роках тричі вдалося перервати гегемонію «Сокола» на внутрішній арені. Потужно виступали «беркутівці» і в першості Східноєвропейської хокейної ліги. Та з часом клуб втратив зацікавленість спонсорів (передусім нинішнього лідера київської організації Партії регіонів Василя Горбаля, керівника «Укргазбанку») і наказав довго жити. Але два роки тому був створений любительський колектив «Беркут», який від свого попередника взяв лише назву, а більше нічого спільного не має. В нинішньому, дебютному для себе чемпіонаті України у вищій лізі новий «Беркут» впевнено виграв регулярну першість, перемігши в усіх 20 матчах. Тепер кияни намагаються подолати півфінальний бар'єр у вигляді «Дніпровських вовків» із Дніпропетровська, щоб потім спробувати свої сили у протистоянні з «Соколом». Про те, як за короткий проміжок часу господарям «Беркута» вдалося створити боєздатний колектив, «УМ» розповів граючий президент клубу Олександр Кондратьєв.

— Два роки тому група любителів хокею попросила мене організувати для них тренувальний процес, — каже пан Кондратьєв. — І ми разом із колишнім гравцем російського «Металурга» з Новокузнецька Олександром Мітіним з ентузіазмом взялися за справу. Тоді з нами у вільний від роботи час тренувалися співробітники міліцейського спецпідрозділу «Беркут». І хтось із працівників адміністрації спорткомплексу «Крижинка», де ми грали, в розкладі тренувань записав нас як... «Беркут». Мабуть, в адміністрації побачили військову форму якогось спецназівця, і з легкої руки невідомого фантазера ми стали називатися «Беркутом». Але з клубом, який свого часу ставав чемпіоном України, ми нічого спільного не маємо. Хіба що хочемо повторити і перевершити успіхи тієї славної команди.

— Коли ви вирішили перейти від тренувань до офіційних матчів?
— У листопаді 2004-го нас запросили виступити в аматорському турнірі, організованому в столиці клубом любителів хокею. «Беркут» виграв ці змагання, а незабаром виникла ідея заявитися в чемпіонаті України. У лютому минулого року в Сіверськодонецьку ми стали переможцями першого дивізіону, здолавши у фінальному поєдинку місцевий «Хімік». І таким чином отримали право з нинішнього сезону виступати у вищій лізі України.

— Але для участі в елітному дивізіоні «Беркуту» потрібно було виходити на якісніший фінансовий і організаційний рівень.
— Ми це чудово усвідомлювали. Зараз нашому клубу допомагає група ентузіастів, небайдужих до хокею. Проте чомусь не всі в Україні благодушно поставилися до появи «Беркута». Відразу підкреслю, що наш клуб був створений не для задоволення чиїхось амбіцій, і ми не прагнемо посісти чиєсь місце. Просто хочемо своїм існуванням дати додатковий поштовх для розвитку хокею в Україні — створити власну дитячо-юнацьку школу, вирішити питання з базою. Тобто організувати таку структуру, вершина якої — команда майстрів — могла б успішно виступати не тільки на внутрішній арені.

— Уже зробили якісь конкретні кроки для будівництва власного майданчика?
— Зараз ми проводимо переговори з кількома фінськими компаніями, що будують ковзанки «під ключ». Водночас намагаємося вирішити проблему з виділенням ділянки під забудову. До виборів це питання стояло на місці, але зараз ми сподіваємося на його швидке розв'язання.

— У чемпіонаті України «Беркут» здивував своїм збалансованим складом. Як вам вдалося перед початком сезону буквально «вкрасти» першу п'ятірку «Дніпровських вовків»?
— Насамперед ми нікого, як ви кажете, не крали. Коли формувався склад «Беркута», ми зустрілися з вільними агентами — Олегом Синьковим, Олексієм Бернацьким, Костянтином Буценком. Із тими, хто нас цікавив, ми уклали джентльменські угоди про участь у програмі розвитку хокею. Незабаром у нас з'явилися інші відомі в українському хокеї імена: Андрій Савченко, Олександр Зіневич, Віктор Гончаренко, Дмитро Марковський, Андрій Ніколаєв. У середині сезону з Іспанії повернувся Равіль Юлдашев, і ми запросили цього видатного в минулому нападаючого до тренерського штабу команди. Зараз у команді троє наставників — граючий тренер Костянтин Буценко, Дмитро Підгурський і, власне, Юлдашев. У кожного з них є своя ділянка роботи.

— З якими труднощами доводиться сьогодні стикатися вашій команді?
— Попри те, що ми тренуємося в спорткомплексі АТЕК п'ять разів на тиждень, все одно відчуваємо брак льоду. Та й умови для занять, чесно кажучи, залишають бажати кращого. Не можна не сказати про таку неприємність, як низький глядацький інтерес до матчів чемпіонату України. Вважаю, що наші протистояння з віце-чемпіоном країни — «Дніпровськими вовками», бронзовим призером — ХК «Київ» і столичним АТЕКом безкомпромісні і непередбачувані, та й доволі видовищні. Такі зустрічі, на мою думку, мали б зацікавити вболівальників. Однак столична публіка привчена до того, що в Києві існує лише «Сокіл», а решта хокейних колективів нічого особливого собою не представляє. Хоча в тому ж Дніпропетровську на домашніх матчах «Вовків» збирається солідна аудиторія, часом по декілька тисяч глядачів. Але сподіваюся, що з часом ситуація зміниться, і нам не доведеться переїздити в інший обласний центр, де команда могла б збирати повні трибуни.

ДО РЕЧІ
Позавчора в першому матчі півфінальної серії чемпіонату України «Беркут» упевнено переграв «Дніпровських вовків» з рахунком 4:0. Закинутими шайбами відзначилися Млинченко, Бернацький і двічі Ніколаєв. Для виходу у фінал необхідно здобути дві перемоги. Друга гра відбудеться сьогодні в Дніпропетровську.

Вадим АВДАСЬОВ, Україна Молода