Сергій КУЗНЕЦОВ: «Мене повністю влаштовує мій Ніссан»

Сергій Кузнецов, на відміну від багатьох наших футболістів, посвідчення водія отримав в Угорщині. А там для цього довелось справді навчатися. Купити «папірець», як у нас, в угорців не вдасться.

Сергій вважає себе вправним водієм. Подолав уже сотні тисяч кілометрів. Хоча і без прикростей на дорозі не обійшлося.

— В Угорщині хабар не пройде, — почав розмову футболіст. — Я і теорію здавав, і практичні заняття разом з автоінспектором проходив. Та я б не був українцем, якби щось не вигадав! (Усміхається).
Коли мав 15 — 16 років, у мого батька була 156-та «Альфа-Ромео». Тоді водійських прав я ще не мав. А в Угорщині, щоб керувати автомобілем, не треба довіреності. Достатньо лише техпаспорта і посвідчення водія. Я брав батькове посвідчення: по-перше, ми з ним схожі, по-друге, він теж — Сергій Кузнецов. (Усміхається). Тож проблем не виникало.
Однак довго так тривати не могло, і я пішов на курси водіїв. Відвідував їх після кожного тренування. Коли складав практичне водіння, з нами в автівці був полісмен. Він упізнав у мені гравця «Ференцвароша». Там майже всі вболівають за цю команду. Тож він мене довго не мучив і швидко все підписав.

— Яка була твоя перша власна машина?
— Я купив собі «Сеат-Леон». Спочатку дуже багато їздив. В Угорщині найдальші переїзди робив на 200 кілометрів, а коли повернувся в Україну, то тут довелось долати значно більші відстані. Майже кожного тижня їздив маршрутами Одеса — Полтава, Одеса — Маріуполь.
Так я навідувався до своєї дівчини, яка згодом стала моєю дружиною. За рік намотував 70 тисяч кілометрів. Нині теж багато їжджу автотрасою Львів — Одеса. А це 850 кілометрів в один бік.

— Чи були проблеми з авто на таких довгих дистанціях?
— Траплялося. Я тоді мав БМВ-«сімку», як у фільмі «Бумер». Їхав із Вінниці, і на київській трасі щось із нею сталося: я пішов на обгін, і мій БМВ заглух. Одразу заблокувалося кермо, гальма... Я почав скидати швидкість ручним гальмом, та все одно потрапив у ДТП. Поволі дістався Києва, там машину полагодили, і я доїхав до Вінниці, де одразу ж вирішив продати цей автомобіль.

— Скільки загалом автівок було у твоєму автопарку?
— Зараз пригадаю: «Сеат», БМВ-«трійка», БМВ-«сімка», «Тойота-Рав-4» і ось тепер їжджу на «Ніссані-Мурано».

— Ти грав у багатьох командах і країнах. Чи завжди мав власне авто?
— Ні. Приміром, коли виступав у Росії, жив у маленькому містечку, тому автомобіль не був потрібен — на таксі за два долари можна було доїхати куди завгодно. В Білорусі також не мав автівки. Я там був усього три місяці і весь той час жив на базі. А в усіх інших країнах мав власний автомобіль.

— З даішниками часто спілкуєшся?
— Я вже три роки живу у Львові, і за цей час мене лише раз зупинили. Тож із місцевими автоінспекторами у мене все гаразд. Щоправда, мав проблеми, коли переганяв автівку до Одеси. Після цього мені надсилали «листи щастя». Перевищу швидкість на два-три кілометри — і є протокол.

— Про яке авто мрієш?
— Чесно кажучи, мене повністю влаштовує мій «Ніссан». Краще витрачати зароблені гроші на сім’ю і життя, аніж на круті тачки. А якби у мене з'явилися «зайві» гроші, то придбав би собі новий «Порш-Каєн». Але це не є моєю метою.

— Чи існує в команді традиція «обмивати» купівлю автомобіля?
— Та ні. Багато гравців «Карпат» купили собі автівки минулої осені, коли ми грали в Лізі Європи. Але тоді через надмірну зайнятість не було часу на «обмивання». Навесні ж, здається, ніхто не оновлював свого автопарку. Зрештою, не вважаю, що купівля автомобіля є чимось надзвичайним.

— Перед грою з «Динамо» ти на своєму «Ніссані» долучився до традиційного «зелено-білого» автопробігу фанів. Які враження?
— О, було супер. Автофани вперше запросили мене до такої акції. Машин зібралося безліч, бо ж це — «Динамо»! Під час поїздки хлопці палили фаєри, для нашої колони перекрили рух... Виглядало все дуже гарно. І треба ж було такому статися, що то був якраз 79-й виїзд фанатівської колони. А це мій ігровий номер! З тої нагоди фани подарували мені іменну футболку. І це мене зворушило...

Максим КАЧУРІВСЬКИЙ, Галичина спортивна