Олена ПІДГРУШНА: «Нойнер того дня не їхала, а летіла»

– Незадовго до чемпіонату світу ви через застуду на два тижні вибули з тренувального процесу. Це позначилося на ваших виступах у Ханти-Мансійську?
– Напевно, позначилося. Під час чемпіонату світу я не відчувала, що знаходжуся в оптимальній формі. Тому всі особисті гонки завершила в районі 20-го місця. До того ж, оскільки організм був ослаблений, незабаром після індивідуальної гонки почався нежить. На щастя, до естафети він пройшов, інакше тренери не виставили б мене на командну гонку.

– Перед вашим третім етапом в естафеті чемпіонату світу в української команди була серйозна перевага над четвертим місцем. Це допомогло уникнути хвилювання?
– Хвилювання присутнє перед стартом чемпіонату світу, але в меншій мірі супроводжувало протягом турніру. Спочатку змагання складалися для мене не кращим чином – то не біжу, але стріляю, то біжу, але не стріляю. Іншими словами, протягом усього чемпіонату мене супроводжували провали, яких не можна було допускати, тим більше – в естафеті. Тому, виходячи на старт останньої гонки, думала не про медалі, а про те, як не дати волі почуттям й емоціям. Лише після фінішу я усвідомила, наскільки сильним стресом була ця гонка для мене. Звичайно, коли Валя Семеренко передавала мені естафету другою, я розуміла, що сильніша за ходом від білоруски Надії Писарєвої, яка в той момент була попереду. До цього я поставилася спокійно. Головним для мене було зробити те, що я можу, і по можливості навіть трохи більше.

– Через непередбачуваний ханти-мансійський вітер завалили стрілянину багато визнаних лідерів. За рахунок чого вам вдавалося досить успішно стріляти?
– Напередодні першості найбільше мене хвилювали саме стрілецькі показники. На цей сезон у мене припав серйозний спад у стрільбі. Кожен мій «нуль» цього року – на вагу золота. Мені важко сказати, чому подібне відбувається. Можливо, трохи недопрацювала під час підготовки. Може, позначається те, що в цьому сезоні я додала в ході. У Ханти-Мансійську я стріляла теж аж ніяк не ідеально. І не в погодних умовах справа. Так, в естафеті зосередилася і відстрілялася стабільно. Але суті справи це не змінює. Нам з тренерами після закінчення сезону доведеться розібратися, в чому причина мого спаду у стрільбі.

– Коли передали естафету першою, чи сподівалися ви не просто на медаль, а на «золото»?
– Пам’ятаєте, що сталося з Валею Семеренко на етапі Кубка світу в Оберхофі? Тоді наша перевага була ще вагомішою, але після п’яти штрафних кіл ми опинилися за межею призових місць. Будь-що могло трапитися. Впевненість, що будемо на п’єдесталі, з’явилася, коли Хвостенко чисто відпрацювала «стійку».

– А якби ви мали 24 секунди переваги після останньої стрільби, могли б не пропустити поперед себе німку Нойнер?
– Я не ясновидиця, а тому не можу однозначно відповісти на це питання. Хоча відверто скажу, що Магдалена Нойнер того дня не їхала на лижах, а летіла. На кожному колі стільки відіграла, що комусь важко було з нею суперничати. 

– Чи отримали ви вже матеріальну винагороду за медалі?
– Напередодні чемпіонату світу нам ніхто нічого не обіцяв. Можливо, ми повернемося до цієї розмови, коли сезон завершиться. Після успішного старту у Кубку світу спонсори вже вручали нам премії. Поки ж приймаємо безліч поздоровлень – зокрема, від Президента країни. Також за успішний виступ має бути призначена Президентська премія. Окрім того, вже подані документи на присвоєння мені звання заслуженого майстра спорту.

Віталій ПОПОВИЧ, Галичина спортивна