Титан американського українства

Український футбол був на передових ролях у післявоєнному США - це аксіома, яка не потребує доказів. На аматорському рівні, до появи професіонального чемпіонату, США мали низку етнічних команд — німецьких, італійських, польських, але саме українці з року в рік, аж до кінця 1960-х, вигравали чемпіонат і Кубок – U.S. Ореn Сир, формували збірну США, організовували і утримували провідні команди суперкраїни. Зенон Снилик, невтомний організатор футболу, був тут серед головних персон. Та що там футбол! Цей енергійний та талановитий чоловік приводив до успіху будь-яку справу, за яку брався, - від тенісу до випуску газет.

Війна і доля

Зенон Снилик народився у Путятинцях Рогатинського повіту на Галичині (нині — Івано-Франківська область). Однак уже в дитячі роки зазнав усіх лихоліть війни, тож змушений був залишити батьківщину. Батьки Зенка, Михайло та Євстахія, двічі переїздили: страшні воєнні роки родина пережила у Львові, після завершення війни, із 1945 року, Снилики проживали у Німеччині (міттенвальдський табір Ді-Пі), а 1949-го перебралися в США. Рудоволосий Зенко мав однаково високі успіхи і в навчанні, і в спорті. У Рочестері, штат Нью-Йорк, він закінчив вищу школу та вивчав політологію в університетах у Рочестері, також у Чикаго, великому світовому центрі українства. Там Снилик займався в українській вечірній школі, багато дізнавшись про історію, культуру та географію рідного краю.

Ще у Німеччині, навчаючись в українській школі, Зенон прилучився до спорту, особливо до настільного тенісу, вивчив німецьку, англійську, французьку мови. У США 15-річний «новий американець» одразу проявив свій спортивний талант. У 1951-1954 роках він уже грав у складі футбольної команди Університету Рочестера, входив у збірні сезону США, отримав місцеве громадянство. 1955-го Снилик отримав тут політологічну освіту, однак не розлучався з рідним університетом. (До речі, 2005 року, посмертно, його включать до університетської Зали слави). 1958-го Снилик отримав вчене звання магістра в Університеті Чикаго. Двічі Снилик ставав чемпіоном США серед студентських футбольних команд. Після цього викладав політичну науку в Університеті Мак Гілла (Монреаль, Канада). Але й цим не обмежувалися його інтереси. Він неодноразово був гравцем та організатором тенісних турнірів Української спортової централі Америки та Канади. 1962 року працював редактором тижневика «Ukrаіnіаn WееkІy» при газеті «Свобода», яку згодом також очолив. Був Зенон перекладачем і редактором англомовної Енциклопедії українознавства (1963-71), членом Наукового товариства ім. Т Г. Шевченка в США. Проте, звісно, все це не заважало любові нашого героя до футболу, де він досяг визначних успіхів.

Між Канадою та Сполученими Штатами

Снилик почав свої виступи в команді, заснованій п'ятьма роками раніше його батьком Михайлом, — «Рочестер Юкрейніен» Української спортивної асоціації. Він виступав за «рочестерських українців» у 1950-1955 та 1957 роках, коли команда наших діаспорян лише з мінімальним рахунком поступилася «Сент-Луїсу» в фіналі національного аматорського Кубка США. На час цього фіналу 24-річний Зенон уже вважався одним із найкращих футболістів країни, у 1953-54 роках входячи до всеамериканської символічної збірної всіх зірок.

1955 року він отримав американське громадянство та приєднався до команди «Україна» з Монреаля, з якою став віце-чемпіоном Канади 1955 року та переможцем 1957-го. Поруч із ним грав і Джин Чижович — майбутній наставник національної команди США. Весь цей час Зенон Снилик грав паралельно за численні українські команди США та Канади, літаючи на ігри на величезні відстані. Граючи за «Україну» (Монреаль), Зенон також виступав паралельно за чиказьких «Левів» (1956, 1958-61), «Україну» (Торонто), а, викладаючи політологію в монреальському університеті Мак Гілла, в 1959-60 роках літав до Нью-Йорка, щоб грати за тамтешній СК «Україна».

Переїхавши 1962 року в Ньюарк (штат Нью-Джерсі), щоб редагувати газету, Снилик одразу ж приєднався до команди АSL «Українська (Чорноморська) Січ». Уже за рік, 1963-го, «Січ» виграла Кубок Американської соккер-ліги — Кубок Льюїса. Снилик виступав у складі ньюаркської команди аж до завершення кар'єри гравця 1970 року.

Євген Чижович, який грав зі Сниликом у Рочестері та Монреалі, пізніше писав: «Він був найрозумнішим тактиком, з яким я коли-небудь грав. Зенон вигравав дуелі на полі не фізичними даними, а навичками і швидкістю думки, завдяки чому компенсував перевагу інших гравців у силі чи зрості».

Капітан американських олімпійців

1956 року, на піку своєї кар'єри, Зенон Снилик був викликаний в олімпійську збірну США, де йому відразу ж доручили вдягнути капітанську пов'язку. У ході передолімпійського турніру, який американці проводили в Азії, вони виграли 5 із 8 матчів, забивши суперникам аж 29 м'ячів. На жаль, вистреливши в товариських матчах, у першому ж раунді мельбурнської Олімпіади «зірково-смугаста» збірна натрапила на одну з найсильніших збірних світу того часу — югославську. 9 м'ячів від слов'ян змусили американців рано залишити Австралію. «Юги» ж у цьому турнірі зазнають поразки лише в фіналі від СРСР. За чотири роки вони здобудуть й олімпійське футбольне «золото».

Під час відбору до наступної Олімпіади американцям, під проводом свого капітана Снилика, випадало грати проти мексиканців, і команда легендарного Антоніо Карбахала перемогла своїх північних суперників. Зенон був капітаном і в третій поспіль олімпійській кампанії американців. На жаль, програш у кваліфікації не дозволив їм позмагатися на футбольному турнірі в олімпійському Токіо. Зате три поспіль олімпійські кампанії Снилика довго лишалися єдиним таким досягненням в історії американського соккеру.

Відданий своїй команді, Зенон Снилик навіть у день свого весілля грав у футбол. На Панамериканських іграх 1959 року збірна США завоювала «бронзу», здолавши бразильців — 5:3, і відразу ж після матчу Зенон з товаришами вирушив до церкви, де він одружився з чиказькою українкою Ярою Матурою. Таким от пам'ятним видався для родини Сниликів день 29 серпня 1959 року. За чотири роки на аматорських іграх Американського континенту Снилик знову буде в складі збірної США. Щоправда, цього разу їх виступ буде невдалим — американці програють бразильцям з рахунком 0:10 й фінішують останніми на Панамериканських іграх-1963.

Упродовж 1957-1961 років Зенон Снилик проведе 5 офіційних матчів у складі національної команди США. На жаль, тогочасна американська збірна постійно програвала мексиканцям у боротьбі за вихід на фінальні турніри чемпіонатів світу. У дебютному матчі Снилика, 7 квітня 1956 року, південні сусіди розбили Штати — 6:0, а 13 листопада 1960-го 115 тисяч уболівальників на Олімпійському стадіоні Мехіко стали свідками перемоги своїх улюбленців над США з рахунком 3:0. Капітаном збірної США в тому матчі був Зенон Снилик, також проти команди Антоніо Карбахала грали етнічні українці Генрі Нога (воротар) та Гельмут Біцек. Мексиканська преса, попри поразку американців, відзначила гру їхнього капітана — «ЕL Uсrаnіаnо» Зенона Снилика.

Свій останній матч Зенон провів 5 лютого 1961 року, замінивши Кеннета Флінна в матчі проти Колумбії. Американці поступилися — 0:2, а Снилик вирішив відтак присвятити більше часу науково-видавничій справі. Наступного року він почав працювати редактором «Українського тижневика», ведучи видання аж до 1980-го. Після цього аж до червня 1988 року Зенон очолював україномовну американську газету «Свобода».

Зенон Снилик помер 21 січня 2002 року в місті Берклі Хайтс, штат Нью-Джерсі. Його товариш Ервін Черовський пригадував, що загалом Зенон відіграв 92 міжнародні матчі за Сполучені Штати. А скільки він зробив для американського українства, порахувати зовсім важко—у спорті, науці, видавничій справі... Скажімо, за висвітлення теми Чорнобильської катастрофи газета «Свобода» редактора Снилика отримала відзнаку видавництва «Ассошіейтед Пресc» за успіхи в статтях-розслідуваннях. У прощальному слові про Снилика Ервін Черовський відзначив: «Зенон, на жаль, помер небагатою людиною. Його ігрові дні закінчилися задовго до появи «бізнесового футболу» в США, який був би готовий віддячити йому фінансово за його великий талант. Та все ж, він був багатим духом чоловіком, який прожив життя в пошуках благ свободи і демократії для всіх».


Артур ВАЛЕРКО, газета «Український футбол»