Ринус «Генерал» Міхелс: «Футбол - це війна»

Коли одного зимового дня в бельгійській лікарні після операції на серці не стало Ринуса Міхелса, весь футбольний світ зрозумів, що з нього пішла Легенда. Тоді громадськість уперше побачила сльози самого Йохана Кройфа. «Сьогодні померла не просто людина, колишній футболіст чи тренер, - сказав «Летючий Голландець». - Сьогодні помер мій батько, котрий подарував усьому світу радість гри в футбол».

Двадцяте сторіччя - період становлення прекрасної гри, нерозривно пов'язане із прізвищем Міхелс - воно стало синонімом виразу «сучасний футбол», який ми маємо змогу споглядати й нині. Після своєї смерті Командир залишив за собою цілу вічність, позаяк футбол житиме вічно.

У середу, 9 лютого, Великому Футбольному Майстру могло би виповнитися 83 роки.

Єдине кохання «Генерала»

Після дебютної гри за «Аякс», у якій його команда перемогла «Ден Хааг» з рахунком 8:3, Ринус довго не міг усвідомити, що на його рахунку — п'ять м'ячів. Його щиро вітали партнери, однак настрій у нього був не кращим. На його обличчі не було ані усмішки, ані радості, котра читалася б принаймні в очах. Партнери дивувалися тому, однак вирішили не турбувати хлопчину різними запитаннями, на які той відповідав сором'язливим мугиканням та лише кивав головою. Коли футболісти вийшли з роздягальні, він незрушно сидів на своєму місці та відмовлявся знімати футболку улюбленого клубу, в якій йому поталанило забити одразу п'ять разів, — він боявся, що такої нагоди може більше й не бути.

Прийшовши додому, він мовчки зайшов до своєї кімнати, сів на ліжко й схопив подушку, якою прикрив обличчя, заплакав і пообіцяв сам собі, що «Аякс» стане єдиним клубом у його житті. Про це за десять років до смерті сивий та, здавалося б, незворушний Генерал розповів у одному з інтерв'ю голландському кореспонденту. Журналіст, котрий записував інтерв'ю з Майстром, пізніше поділився враженнями від розмови з читачами газети, в якій він працював:

«Я прийшов у призначене для зустрічі місце на дві хвилини пізніше. Міхелс сидів та орлиним поглядом дивився на двері, в які зайшов я. Для себе я зробив однозначний висновок — розмови не вийде. Втім, все-таки знайшов у собі сили перепросити та всістися прямо навпроти Тренера. На той момент він не сказав ні слова, лише нахилив голову на знак вітання. Я відкрив свою теку та довго не міг дістати потрібні аркуші із запитаннями. Моя знервованість була помітною за сотні метрів, підтвердженням чого стала упущена на підлогу ручка. Аж раптом Міхелс різко піднявся зі стільця та попрямував до стійки кав'ярні, в якій ми сиділи. Я вже й перестав діставати свої папірці, й принишкло дивився в спину Тренеру, однак той повернувся з... двома келихами голландського пива, всміхнувся, всідаючись на стілець, простягнув один келих мені, а з іншого зробив кілька ковтків. Після цього розмова пішла сама собою. І лише за кілька днів продавчиня в тій кав'ярні, куди я завітав, аби сісти на те ж місце та випити того ж пива, сказала мені, що в келиху Ринуса був... холодний чай».

У підсумку Ринус стримав дану собі ж обіцянку — єдиним його професіональним клубом став «Аякс». Востаннє він одягнув футболку амстердамського клубу 16 березня 1958-го, а всього в складі команди провів 257 зустрічей у національному чемпіонаті й забив 120 м'ячів у ворота суперників. Він також узяв участь у п'яти поєдинках за збірну країни, проте незабаром через травму спини був змушений закінчити кар'єру гравця у віці З0 років. Після цього Міхелс деякий час пропрацював учителем фізкультури в школі для глухих дітей, а потім керував аматорською командою «Йос» з Амстердама.

Народження «тотального футболу»

У повоєнні роки голландський футбол був у занепаді. Але з часом усе змінювалося на краще. У житті «Аякса» сталися великі зміни: 1962 року клубом почав керувати Яп Ван Прааг, який мріяв вивести команду на провідні позиції в європейському футболі. Спочатку в нового власника було дві невдалі спроби з англійськими тренерами, а 1965 року Ван Прааг запросив на посаду головного тренера Ринуса Міхелса. Кілька наступних років стали найвизначнішими в історії цього голландського клубу.

Міхелс розпочав з повної перебудови тренувального процесу. Якщо раніше футболісти «Аякса», як і в інших голландських клубах, тренувалися кілька разів на тиждень, то тепер Міхелс запровадив щоденні дворазові заняття. Молодий тренер уже тоді готувався до великого «футбольного перевороту» — становлення принципово нової тактики гри. Для цього тренер у клубній школі віднайшов найбільш універсальних гравців. Одним із таких був Йохан Кройф, який, щоправда, вже був у першій команді. «Аякс» розпочав грати в «тотальный футбол», як потім почали називати революційну тактику Міхелса.

Характерними ознаками гри «Аякса» стало просте правило: «Всі атакують, всі захищаються». Від кожного з футболістів його команди суперник міг чекати, чого завгодно: переміщення з центра на фланг чи навпаки, підключення до атаки захисника чи дій в обороні від нападника. Фактично, атака його команди могла розпочатися в будь-якій точці поля, позаяк, якщо атакували захисники, нападники відтягувалися в захист. Злагодженість у діях футболістів у такій ситуації — головне. І тут Міхелсу довелося докорінно змінити свідомість гравців — Тренер дуже серйозно ставився до тренувального процесу. Детально опрацьовувалася кожна ігрова ситуація, кожен кутовий, кожен штрафний і кожен аут. Футболісти вели на тренувальних заняттях спеціальні конспекти, в яких кружечками і стрілочками позначали власні пересування по полю. Весь газон «Генерал» розмежовував на квадрати — на кшталт шахівниці, і від кожного футболіста вимагав неухильного пересування в «свій» квадрат у тій чи іншій ігровій ситуації.

— Кройф!

—Я, тренере!

— Подаємо кутовий з правого флангу. Де ти перебуваєш? Гей-гей, в конспект не заглядаємо!

—У квадраті А1?..

Міхелс сумно зітхав, і починав пояснення знову.

—Ні, ти створюєш чисельну більшість у квадраті А2...

Новаторська система навчання, звичайно, була складною для футболістів. Але як тільки вони її зрозуміли і сприйняли, все запрацювало. Йохан Кройф, Франк Райкаард, Рональд Куман, Марко Ван Бастен, Рууд Гулліт, Йохан Неескінс — усі вони є учнями Ринуса Міхелса. І всі вони нині тренери, причому, не останні в Європі.

«Тотальний футбол» фактично викорінив гру з персональною опікою, однак це явище майже остаточно зникло лише в двотисячних. Але головне досягнення винаходу Міхелса — переусвідомлення гри мільйонами. Футбол змінився докорінно, а в світі він попервах здивував усіх, однак на міжнародній арені Міхелс із «Аяксом» з'явився не одразу. У першому своєму сезоні на чолі улюбленого клубу Тренер вирішував зовсім інші завдання — збереження прописки в найвищому футбольному ешелоні країни, з чим він успішно впорався.

Шлях до визнання

У наступні роки Міхелс зробив з «Аякса» справжній суперклуб. Він привів своїх підопічних до золота голландської першості у 1966, 1967, 1968 і 1970 і перемог у Кубку Нідерландів в 1967, 1970 і 1971 роках. Вершиною успіху став Кубок чемпіонів-1971, після чого команда ще двічі поспіль вигравала найпрестижніший клубний європейський трофей. Сам Майстер після перемоги в найпрестижнішому європейському клубному турнірі перейшов до каталонської «Барселони», з якою виграв національний чемпіонат 1974 року.

Якось до Міхелса в Барселоні підійшов Йохан Кройф. «Летючий Голландець» не знав, що йому робити — його дружина в Барселоні народжувала первістка, а команда мала зіграти в принциповому матчі на «Сантьяго Бернабеу». Кройф же завжди мав славу зразкового сім'янина, тому ніяк не міг знайти собі місця. «Заспокойся, — сказав йому Міхелс. — Вийди й зіграй, як умієш. І для дружини, і для дитини це буде найкращим подарунком». Після того Кройф ні на секунду не сумнівався, що має зіграти проти «Реала». У підсумку «Барселона» обіграла мадридців з рахунком 5:0 (найбільша виїзна перемога в історії протистояння цих непримиренних суперників), а на рахунку «Йоггі» значився гол і три голеві передачі.

Каталонська газета «Зрогі» наступного дня вийшла з заголовком на головній сторінці «Якщо є в світі футболіст, кращий за Кройфа, назвіть нам його ім'я, і ми назвемо вас брехунами». Натомість сам «Летючий Голландець» зізнавався, що зіграв у той незабутній вечір один із найкращих матчів у своїй довгій футбольній кар'єрі.

Надалі в житті Міхелса був період без масштабних досягнень щодо трофеїв, проте пізніше була неперевершена збірна Голландії. З нею він знав часи невдач і неймовірної слави.

«Я знаю тільки один футбол — атакуючий, — любив говорити Міхелс. — Усе інше — це антифутбол». 1974 року збірна Нідерландів, керована «Генералом», вирушила на чемпіонат світу, закохавши в себе публіку з першого матчу. На шляху до фіналу голландці катком пройшлися по всіх своїх суперниках, підійшовши до вирішального матчу з різницею м'ячів — 14:1. У фінальній грі команда Міхелса першою відкрила рахунок, після чого поплатилася за легковажність та поступилася з рахунком 1:2.

Уже на чемпіонат Європи-1988 приїхало покоління Кумана і Ван Бастена, Гулліта і Райкаарда. Привіз їх туди «Генерал», і найважливішим матчем для нього стала зустріч зі збірною ФРН у півфіналі, як і чотирнадцять років тому в фіналі. Німці відкрили рахунок, але підопічні «Генерала» зуміли не тільки відігратися, а й вирвати під кінець матчу принципову перемогу в господарів європейського чемпіонату. Після гри футболісти подарували Міхелсу золотий годинник фірми Воіех, бо вважали (і, треба визнати, цілком справедливо), що найважливіший перелом у гру внесли тактичні зміни, зроблені «Генералом» в перерві.

Рінус Міхелс суворо пообіцяв повернути подарунок назад — у разі, якщо фінал буде програно. Але завдяки удару головою Рууда Гулліта і гола-фантасмагорії у виконанні Марка Ван Бастена потреба повертати подарунок відпала. Збірна Нідерландів обіграла «Велику червону машину» і стала чемпіоном Європи.

Великий Майстер став абсолютним ідолом футбольної Голландії, хоча яскравість слави найбільше звалилася на зірок «помаранчевої» команди — Ван Бастена та компанію.

Фінал

Голландія — СРСР — 2:0.
25.06.1988. Мюнхен. «Олімпіаштадіон». 62770 глядачів.
Голландія: Ханс Ван Брекелен, Адрі Ван Тіггелен, Рональд Куман, Беррі Ван Арле, Геральд Ваненбург, Арнольд Мюрен, Рууд Гулліт, Марко Ван Бастен, Ервін Куман, Франк Райкаард, Ян Воутерс, Тренер: Ринус Міхелс.
СРСР: Ринат Дасаєв, Вагіз Хідіятуллін, Анатолій Дем'яненко, Василь Рац, Сергій Алєйніков, Геннадій Литовченко, Олександр Заваров, Олег Протасов (Віктор Пасулько, 71), Ігор Бєланов, Олексій Михайличенко, Сергій Гоцманов (Сергій Балтача, 68). Тренер: Валерій Лобановський.
Голи: Рууд Гулліт (33), Марко ван Бастен (54).

Як Майстер писав історію

До вашої уваги — фрагменти із власних записів видатного Тренера, які він втілив у блискучу книгу тренерського ремесла — «Будівництво команди. Шлях до успіху», яка в оригіналі називається «Теат Виіldііng: Тhе Rоаd to Sиссеss» (укладена саме англійською).

Організація гри

У тактичній побудові можна виокремити три основні схеми: 5-3-2, 4-4-2 і 4-3-3. Всі інші варіанти є похідними цих трьох схем. Усередині кожної з цих побудов можливі варіації, але в момент введення м'яча в гру ви легко зможете визначити одну з них. Формально ці схеми демонструють різноманітність в атакуючих і оборонних діях.

Для всіх цих схем з їхньою специфічною стратегією, обороною, організацією гри і атакою, позиційна гра має бути максимально гнучкою. Більш того, вже під час матчу вона мусить легко піддаватися перебудові залежно від того, ведете ви в рахунку чи поступаєтеся, а також від рівня майстерності супротивника. Так чи інакше, тактика являє собою лише основу загальної концепції гри, і лише, будучи повністю реалізованою, може бути названа ігровим стилем.

Кожна система має свої «за» і «проти». Тому основну роботу спрямовано на мінімізацію недоліків та активізацію чеснот. Усе спрямовано на реалізацію обраної системи, яка залежить від можливостей того набору гравців, які у вас є. Кожен футболіст здатний вплинути на обрану тактику як позитивно, так і негативно, залежно від того, наскільки якісно він виконає своє завдання. Однак саме тренер зобов'язаний проявити проникливість при виборі завдання для кожного гравця.

Дискусія про те, що «якість доступних гравців визначає структуру та можливості команди», як і раніше, відкрита. Практичний досвід показує, що це далеко не завжди правильно. Тренер обирає таку тактику, яка, на його погляд, принесе найбільшу користь. Він «підганяє» гравців під свою схему. За необхідності тренер може знайти іншого гравця на потрібну йому позицію або тасувати їх між позиціями доти, поки не знайде оптимального поєднання. Останнє дуже часто зустрічається у футболі.

Тренер формує структуру команди і вибирає стратегію. «Ідеальний» результат може бути досягнутий за оптимального використання притаманних рис кожного з футболістів.

Історія футболу

У багатьох країнах культура футболу й історія є найважливішими факторами при виборі тієї або іншої тактики. Система національної збірної дуже часто повторює стиль гри одного або кількох провідних клубів країни. Наприклад, з часів Франца Беккенбауера Німеччина відіграє 5-3-2 або 3-5-2. На мій погляд, немає істотної різниці між цими побудовами. Насправді при оборонному варіанті у вас є 5 захисників у лінію з двома вираженими флангами, які в основному підтримують атаку і, отже, повинні володіти для цього необхідними рисами. Ці оборонні гравці беруть участь і в атаці, і в архітектурі гри.

Ще один наочний приклад країни, де і клуби, і збірна грають за однаковою схемою — Англія. Вони використовують 4-4-2, схему, що має безліч варіацій. Реалізація даної тактики повністю залежить від тренерського погляду на гру, позаяк сама по собі схема 4-4-2 дуже гнучка.

Ще один приклад — Італія. Там також більшість клубів грає за схемою 4-4-2. Проте при однаковій схемі деякі італійські команди справді використовують двох нападників, в той час, як інші мають лише одного форварда і одного висунутого вперед із середньої лінії атакуючого футболіста, який грає позаду цього єдиного форварда. Також варіації можливі й у середній лінії. За часів тріо Гулліт — ван Бастен — Райкаард «Мілан» грав з 4 півзахисниками в лінію, кожен з яких мав власне завдання. Інші італійські тренери вибирають схему з двома центральними півзахисниками і з двома вільними гравцями. Але, так чи інакше, це все ті ж 4-4-2.

Я б хотів сказати пару слів про побудову 3-4-3. Я не вважаю, що це четверта тактична схема, позаяк вона неймовірно важка у реалізації. «Барселона» ван Галя використовувала цю тактику, і цей виняток лише підтверджує правило. Також цю схему можна розглядати як атакуючий варіант поширеної 4-3-3.

Клубні традиції

Крім стилю національної збірної, клубні традиції також відіграють значну роль у виборі тактики. Один з найяскравіших прикладів — «Аякс». З року в рік вони грають в атакуючому стилі з використанням двох крайніх нападників. І навіть якщо головний тренер вирішує змінити схему, він стикається з повним відторгненням своїх ідей, позаяк публіка «Аякса» ніколи не погодиться бачити свою команду, що грає на контратаках, а не в атакуючий футбол.

Обираючи тактику 4-3-3, ви припускаєте, що тренер впливатиме на гру так сильно, як це тільки можливо. Одне це демонструє всю складність даної організації. Скільки тренерів підуть на цей крок? Небагато. Особливо за межами Нідерландів. Ти плануєш грати на половині поля суперника, а оборонятися далеко від своїх воріт. Це дає можливість противнику використовувати всю міць швидких контратак. Головною ідеєю тут є постійне володіння м'ячем, що не дає опонентові будувати власну гру. Це справляє на них сильний тиск. Однак, щоб успішно грати за такої організації, футболісти центральної зони повинні бути максимально компетентні стосовно своїх обов'язків. Бо якщо ви часто втрачатимете м'яч, вас негайно покарають швидкою контратакою. 4-3-3 залишає більше вільних зон, тому при обороні вам доводиться розраховувати на вміння вашого захисника протистояти в дуелі сам на сам з нападником суперника. Це можливо лише в тому випадку, якщо ваш гравець сильний тактично, фізично і психологічно. Ви також приречені на невдачу, якщо при виборі 4-3-3 у вас немає захисника, що володіє високою швидкістю. Проте найголовніше — ви не повинні вибирати тактику під тиском зовнішніх чинників, чи то керівництво клубу або бажання публіки. Це підтверджує мій власний негативний досвід. Після перемоги 1988 року я став тренером «Леверкузена», де керівництво вимагало від мене прищепити клубу атакуючий стиль голландської збірної. Але у мене не було гравців, які підходять для подібної тактики. Результат був негативним, але вся провина лежить не на гравцях, а на мені, позаяк саме я помилився у своєму виборі. Не можна в один день прищепити команді атакуючий стиль. Цей процес займає тривалий час і вимагає глибинних змін у клубі.

Основні завдання всередині обраної тактики

Безліч футболістів забувають про свої прямі обов'язки на полі, тому що вони хочуть показати, що вміють більше. Захисники, які хочуть організовувати гру, або півзахисники, які з бажання атакувати виявляються недостатньо близько до свого безпосереднього опонента. Ментальність відіграє величезну роль у футболі.

У побудові команди найважливіше, щоби гравець не припускався помилок у своєму базисному завданні. Це основне правило стосується не тільки тренера, а й безпосередньо футболіста. У гравця може бути поганий день, але він ніколи не повинен нехтувати своїми обов'язками. Інакше це зруйнує всі командні побудови. Тренер має переконатися, що футболісти здатні виконати його вказівки на гру перед тим, як він зробить вибір тактики. Хороший приклад — це два протистояння з СРСР на легендарному Евро-88. Ми програли першу зустріч через проблеми в центрі поля. «Червона машина» звела в протистоянні чудового Михайличенка з Гуллітом. Цей українець мав здатність невтомно переміщуватися по полю і відривався від Гулліта в той момент, коли його команда заволодівала м'ячем. З огляду на це, Руду доводилося майже весь час переслідувати його в тому першому матчі, в результаті чого в нього не залишалося часу виконувати його основне завдання — диригувати атакою. Коли ж прийшов час фіналу, тобто другої гри з СРСР, ми були впевнені, що цього разу наш капітан зможе виконати свою роботу і підтримати Марко ван Бастена в нападі. Рональд Куман отримав завдання грати ближче до Гулліта і підказувати йому, коли потрібно стежити за Михайличенком, а коли ні. Крім того, присутність Кумана змушувала Михайличенка турбуватися і справляло на нього тиск. Це рішення — висунути Кумана ближче до Гулліта, приховувало в собі величезний ризик, але воно повністю себе виправдало.

Якщо гравець нехтує своїми основними обов'язками, ви як тренер повинні реагувати миттєво.

Також часто гравці відчувають труднощі при виконанні свого завдання, якщо їхній опонент свідомо надає їм багато вільного простору. Необхідно знати і пам'ятати, що гравець, котрий виконує своє основне завдання, ніколи не отримає низьку оцінку своїх дій. Хоча журналісти і можуть критикувати того чи іншого футболіста, котрий не показав, на їхню думку, всіх своїх можливостей. Тренер же високо оцінить того, хто просто виконав свою роботу.

Мудрість проявляється в простих речах

«Я не можу навчити Кройфа, як йому обводити суперника, — заявляв Міхелс, — але я можу навчити його грати в командний футбол». І він навчив. Йохан Кройф, улюбленець Міхелса, тричі отримував «Золотий м'яч».

«Одного разу я сказав Рональду Куману: синку, та в тебе чудовий удар! Але бити ти можеш тільки прямо. Постав після тренування якусь штучну стінку, і тренуйся обводити її».

Рональд Куман залишався після тренувань і бив по воротах, поставивши перед ними каркас воріт менших розмірів. 1992 року кручений удар Рональда Кумана зі штрафного приніс «Барселоні» перший у її історії Кубок чемпіонів.

«Мені ось кажуть, що в мене воротар учора був у нічному клубі, де протусувався до ранку, — сказав він одного разу журналістам. — Подивіться на нього зараз. Як він тяжко працює на тренуванні! Та яка мені, до біса, різниця, де він був, якщо зараз він викладається на 150 відсотків?!».

Кройфу, природно, дозволялося більше, ніж іншим. «Так, він може викурити пару сигарет, — захищав «Генерал» улюбленця, — але ж у Йохана мають бути якісь привілеї, поки він є кращим гравцем світу, вірно?».

Особливий талант Міхелса полягав у психологічному налаштуванні футболістів перед матчем. «Генерал» досконально знав кожного свого гравця, всі його сильні й слабкі сторони, всі плюси і мінуси. Кажуть, що своїм помічникам він говорив наступне: «Я хочу знати про своїх футболістів все. Коли вони прокидаються, коли сідають за сніданок, чистять зуби, у скільки і з ким лягають спати. І якщо вони ходять в туалет, то я хочу знати, о котрій вони туди увійшли і через скільки хвилин вийшли!».

Це дозволяло постійно тримати руку на пульсі внутрішньокомандної психологічної ситуації. Дізнавшись, що два його футболіста не розмовляють один з одним, з дріб'язкового приводу посварившись в роздягальні, «Генерал» поселяв їх на зборах в один номер. І вже через пару днів колишні вороги ставали найкращими друзями.

Любителям нічних клубів у випадку перемоги обіцявся пропуск ранкового тренування (тобто, малося на увазі, що вони можуть гуляти до ранку).

Свого «Генерала» гравці любили, оскільки могли звернутися до нього з будь-яким проханням. Міхелс постійно був у курсі всіх їхніх справ, тому в будь-який момент міг допомогти цінною порадою. Він був для них другом, батьком, наставником.

Коли 1999 року Міхелса визнали найкращим тренером світу, всі чекали довгої промови від нього, але її, звичайно, не було. «Я найбільше радий тому, що мені вдалося прославити голландський футбол на весь світ. Якщо б у мене був хвіст, я б зараз їм махав».

Публічно «Генерал» не сказав більше ні слова.

Анатолій ВОЛКОВ, газета «Український футбол»