Олександр КОВПАК: «Вовка боятися - до лісу не ходити»

- Сашко, в усіх джерелах вказано, що ти є вихованцем ДЮСШ невеликого містечка в Черкаської області — Сміла. Розкажи про це.
—Футболом я почав займатися з 14 років у смілянській ДЮСШ у Віктора Івановича Нагорного. А до футболу з 6 років займався спортивною гімнастикою, заняття якою мені й досі допомагають, позаяк виробилися гнучкість і пластичність, які я часто використовую під час гри.

—І сальто зможеш виконати?
— Елементарно.

—Як надійшло запрошення виступати в головній команді області?
—Після занять у Нагорного я перейшов у старшу вікову групу до Петра Івановича Славінського. Завдяки першим своїм тренерам, що заклали фундамент футбольної науки, я став тим, ким нині є. Позаяк я став показувати стабільно результативну гру в чемпіонаті області, на мене звернули увагу тренери ФК «Черкаси». Одного дня пізно ввечері до мене зателефонував спортивний директор «Черкас» Григорій Фащій, запропонувавши мені перейти до цієї команди.

—Ти досить багато забивав у ФК «Черкаси» — це й посприяло твоєму переходу до «Таврії»?
—Так, це — одна з причин мого запрошення. Також відзначу, що 2004 року в Кубку України ми грали з командами вищої ліги — «Чорноморцем» (3:2) і «Таврією» (1:1), я зіграв в обох матчах, забивши м'яч у ворота одеситів. Мабуть, моя гра справила враження на тренерів цих команд, і вони запросили мене на перегляд. Також отримав запрошення від полтавської «Ворскли». Лише пропозиція від головного тренера симферопольців Олега Вікторовича Федорчука була найконкретніша: «Сашко, навіщо тобі інші клуби, ти гратимеш у мене».

—Перейшовши з другої у вищу лігу, різницю відчув?
—Не буду оригінальним, скажу прямо: у прем'єр-лізі все на кілька порядків вище, ніж у нижчих ешелонах нашого футболу. Це помітно й по класу гравців, по тренувальному процесу і по багатьох інших моментах спортивного життя.

—Чим поясниш високу результативність у сезоні 2008/2009 років, що принесла тобі індивідуальний титул найкращого бомбардира чемпіонату?
—Мрія стати найкращим бомбардиром у чемпіонаті була у мене з юних років, і в тому сезоні вона матеріалізувалася. Просто слід цього прагнути. Хоча після першого кола я забив лише шість м'ячів, у другому колі, «набивши» 11 м'ячів, я все ж зумів перемогти в конкуренції бомбардирів чемпіонату з загальним показником 17 м'ячів.

—У кого з тренерів за час твоєї кар'єри найбільш європейський підхід до тренувального процесу?
—В Олега Вікторовича Федорчука і Сергія Валентиновича Пучкова. Вони працювали за принципом довіри тренера до футболіста.

—Ти згоден з думкою, що перемога в Кубку України зіграла злий жарт із «Таврією», тобто потім до неї прийшли невиразна гра і відтак — негативні результати?
—Ми, на жаль, не команда класу «Шахтаря» або київського «Динамо». Після піку пішов різкий спад, що й визначило певні труднощі в грі команди.

—Відхід Пучкова негативно позначився на психологічному стані команди?
—Я особисто був засмучений його звільненням, за інших хлопців говорити не буду. Адже Сергій Валентинович дуже багато хорошого зробив для кримського футболу. Він завоював для нього другий за вагомістю трофей в Україні, вивів команду до Європи.

—Що визначило твій вибір при переході на користь «Арсеналу»?
—Довіра і увага головного тренера «канонірів». Юрій Михайлович Бакалов мені особисто зателефонував і запропонував перейти в свою команду. В його словах була конкретика.

—У лінії атаки «канонірів» виступає багато майстровитих футболістів, гравців збірних: Мазилу, Шацьких, Самодін. Чи зможеш скласти їм гідну конкуренцію?
—Я впевнений у своїх силах. Народне прислів'я про те каже: «Вовка боятися — до лісу не ходити».

—Найяскравіша подія минулого року в твоєму житті?
—17 грудня, в день триріччя подружнього життя, моя дружина Ірина народила донечку, яку ми назвали Меланья.

—Ти давно грюкаєш у двері збірної, то коли ж уболівальники діждуться твого дебюту в ній?
-Будуть у мене і стабільна гра, і забиті м'ячі, тоді й тренери збірної, думаю, про мене згадають.

—Завдання, озвучене керівництвом «Арсеналу», — вийти в єврокубки — реальне?
— Звичайно. Перш за все, в Кубку України «Арсенал» має шанси, і я думаю, досить непогані. Для наших футбольних грандів кубковий турнір уже не настільки престижний. У нас бажання буде більше і склад нашої команди дуже пристойного рівня.


Віктор ХОХЛЮК, газета «Український футбол»