Тричі покинуті

Як і будь-яка нормальна команда, що не має багато грошей (тут головне, щоб їх було хоч трохи для елементарних потреб, як-от: заявковий внесок, зарплати футболістам, виїзні матчі тощо), «Енергетик» ставить перед собою одне завдання - зберегти прописку в першій лізі, користуючись для цього послугами місцевих гравців (переважно молодих), які не проситимуть великих зарплат.

Призводить це до того, що команда постійно плентається в аутсайдерській групі й виживає лише завдяки ще біднішим конкурентам.

Містична стійкість

Та ось що цікаво — постійно перебуваючи в нижній частині турнірної таблиці, бурштинці вже шостий сезон не вилітають з першої ліги. Містики додає і той факт, що потрапили вони до другого за силою дивізіону країни, посівши в сезоні 2004/2005 другу сходинку після «Рави». Якщо пам'ятаєте, команда з прикордонного містечка Рави-Руської, впевнено вигравши групу «А» (відрив від «Енергетика» сягнув аж 16 очок), з фінансових міркувань відмовилася від переходу до першої ліги. Вакантне місце з радістю зайняла бурштинська команда.

У дебютному сезоні «Енергетик» посів 14 місце з 18 команд. У наступному стався прорив — не маючи у складі відомих футболістів і спираючись переважно на власні кадри, бурштинці стрибнули аж на восьму позицію. Щоправда, потім команда опустилася в звичніше для себе середовище й надалі лише регресувала — 13, 14 та 15 місця.

Врятовані з «Титаніків»

Напередодні цього сезону команда істотно оновилася. Найвагомішою втратою став нападник Дмитро Гордієнко, який перебрався до благополучнішого білоцерківського «Арсеналу». Минулої першості він забив за «Енергетик» п'ять м'ячів, ставши бомбардиром команди номер два. Разом з ним під крило Ігоря Артимовича перебрався ще один досить відомий на українських теренах форвард Ігор Швець (про нього я писав у матеріалі, присвяченому білоцерківцям, у позаминулому числі нашої газети). Ігор, щоправда, не був основним футболістом, а тому його втрата не особливо розчарувала прихильників і тренерський штаб команди. Втім, як і втрата інших гравців запасу. Передовсім це — Юрій Шалата (місцеперебування нині нам не відоме), Віталій Дністрян і Василь Василів (обидва — моршинська «Скала»), Сергій Рева («Десна»), Сергій Клюшниченко (аматорський колектив «Бережани») — всі вони зіграли 600-500 хвилин або й менше (з максимальних 3060).

Тепер щодо тих, хто підсилив команду. Щоправда, тут ліпше вживати термін «поповнив», бо не всі футболісти, що прийшли влітку, стали гравцями основного складу.

Із тернопільської «Ниви», яка без грошей скотилася в другу лігу, прийшли кіпер Олександр Ільющенков та оборонці Богдан Слука й Роман Мельник. Перший так і не виборов місце в основі, поступившись Миколі Хомину та Андрію Бандрівському, а ось двоє інших стали своїми у бурштинській команді, провівши понад тисячу хвилин на полі. Зі ще одного «Титаніка» — ФК «Харків» — підтягнулися Олександр Афанасьєв і Віталій Жеребцов, але ні перший, ні другий не змогли продемонструвати своїх найліпших якостей, хоча особисто я був упевнений, що Жеребцов стане в пригоді. Нагадаю, що цей вихованець київського «Динамо» всю дорослу футбольну кар'єру провів у Харкові.

Більшого я очікував і від Романа Бочкура, який встиг набути досвіду в овідіопольському «Дністрі» та харківському «Геліосі». Більше того: в активі Романа навіть шість зіграних хвилин у прем'єр-лізі минулого сезону (перше коло Бочкур значився в заявці одеського «Чорноморця» й вийшов на заміну в матчі проти донецького «Шахтаря»).

Не було жодних сумнівів, що не тільки гравцем основи, а й лідером команди стане досвідчений Руслан Мостовий, який має за плечима надзвичайно яскраву кар'єру, котра кидала його і в Нальчик, і в Томськ, і по всій Західній України. Останнім колективом гравця була луцька «Волинь», якій він допоміг вийти у прем'єр-лігу (про кількаматчеву зупинку в Ужгороді можна й не згадувати). Нагадаю, що Мостовий з'явився уже посеред першого кола й склав дуже непогану пару центрбеків разом із найліпшим гравцем команди минулого сезону Миколою Лазориком.

Також уже посеред сезону (коли команду очолив Роман Покора) прийшов і Олександр Крохмалюк, але тренера рівень його гри не влаштував, і з футболістом швиденько розірвали контракт. Прийшовся до двору бурштинцям Андрій Веретко, який хоч і не став основним, усе ж награв достатню кількість матчів, аби вважати його запасним на тверду четвірку. А ось місцевий вихованець (йдеться про Івано-Франківський футбол загалом) Орест Януш одразу ж став стабільним гравцем основного складу.

Муля, не нервуй мене!

Розпочали бурштинці напрочуд невдало — з трьох поразок. Окрім нарікань на гру своїх захисників, тодішній тренер команди Микола Пристай регулярно говорив про проблеми фінансового характеру та про небажання футболістів грати з повною самовіддачею, перебуваючи на голодному пайку.

Утім поступово команда почала виходити з цього піке. У четвертому турі вони вдома повністю переграли одеський «Чорноморець», котрий ще місяць тому виступав у прем'єр-лізі. На жаль, перемоги не сталося — одесити на четвертій доданій хвилині рахунок зрівняли. Та перед дербі з «Прикарпаттям» такий рівень гри радував уболівальників, і надії справдилися — бурштинці діяли на контратаках і просто розірвали свого опонента — 3:0. Попереду був матч із ніяким «Феніксом-Іллічівцем». Усі причетні до «Енергетика», від президента клубу до пересічних уболівальників, потирали руки в передчутті перемоги. Але стався нещасний футбольний випадок — команда начебто й володіла ініціативою, мала моменти, та... поступилася.

Про не зовсім хорошу психологічну атмосферу в команді свідчили не тільки нервові прес-конференції головного тренера, а й дії гравців на полі. Наприклад, у матчі сьомого туру проти білоцерківського «Арсеналу» кіпер команди Ільющенков отримав червону картку за те, що штовхнув суперника після зупинки гри. Додав знервованості й м'яч, пропущений у тій же грі за дві хвилини до закінчення основного часу. До речі, коли команди діяли в рівних складах і гра була рівною, перетягнути на себе ініціативу білоцерківцям удалося саме після вилучення Ільющенкова.

Цікавий факт: у домашньому матчі проти «Фенікса-Іллічівця» на стадіоні були присутні 2200 глядачів, але вже після поразок од калінінців та білоцерківців на матч із армянським «Титаном» прийшли лише 500 уболівальників — ганебно мало, як для Бурштина.

У тому поєдинку «Енергетик» знову поступився, а нападник команди Віталій Жеребцов отримав червону картку. І знову в безглуздій ситуації. Підбіг до гравця «Титана», в якого й близько м'яча не було, та гепнув того головою в обличчя. Сталося це на 69-й хвилині за рахунку 0:1. За дві хвилини армянці забили вдруге. На післяматчевій прес-конференції Микола Пристай подав у відставку.

Дарунок на прощання

Новим головним тренером команди стає Роман Покора, який не так давно повернувся з Азербайджану. Спеціаліста цього всі чудово пам'ятають за роботою в олександрійській «Поліграфтехніці» та різкими й безапеляційними висловлюваннями. Ось, наприклад, як він прокоментував гру свого футболіста Крохмалюка: «Мені казали, що він чемпіон світу серед студентів. Я скажу так: він чемпіон світу серед інвалідів. Та й то...».

У першому ж поєдинку команда Покори дає бій одному з фаворитів змагань ФК «Львів», пропустивши вирішальний м'яч на другій доданій арбітром хвилині. Звісно, після матчу було багато розмов із приводу арбітражу.

Перемога в домашній зустрічі з кіровоградською «Зіркою» була очікуваною і закономірною, а ось після гри в Алчевську Покору слухати було одне задоволення. Це так нагадувало Віктора Леоненка з його славнозвісним «у мішок і з мосту». Майже так само висловлювався Роман Покора й про гравців своєї команди. Щоправда варто зробити невеличку ремарочку — до Алчевська не змогли поїхати двоє лідерів команди — Лазорик і Семенюк.

Свою славу «домашньої» команди бурштинці підтвердили, перемігши в наступному матчі претендента на вихід до прем'єр-ліги «Закарпаття». Як виявилося, це був прощальний подарунок Покори «Енергетику» (чи, може, навпаки?) — після цього матчу Роман Михайлович перейшов працювати в харківський «Геліос». Команду ж очолив місцевий спеціаліст Михайло Савка. Перше, що він зробив, — розірвав контракти з Афанасьєвим і Крохмалюком, прокоментувавши це так: «Мені не треба футболістів, які не грають, а роблять послугу».

Гратимете, доки не стемніє!

Спочатку буршитнці, не відійшовши, очевидно, від таких перипетій на тренерському містку, двічі поступаються у виїзних матчах «Дністру» та «Кримтеплиці», грають унічию з «Геліосом» Романа Покори, а потім видають серію із трьох перемог поспіль. Жертвами стають «Нафтовик» (3:2, на виїзді), вінницька «Нива» (1:0, удома) та київське «Динамо-2» (2:1, удома). І даремно, що тренер вінничан Олег Федорчук назвав перемогу «Енергетика» незаслуженою: після 18 туру він — на 14-й позиції, відірвавшись на дев'ять очок від зони вильоту. Чи не цього прагнули всі?

Зіграти залишалося два матчі, але драматизму вистачило б і на весь чемпіонат! У поєдинку 19 туру проти чернівецької «Буковини» бурштинці забили на 30-й хвилині й передували в рахунку весь основний час. Арбітр додає п'ять хвилин. На другій доданій хвилині чернівчани зрівнюють рахунок. На третій — арбітр вилучає гравця «Енергетика» Ігоря Долотка. П'ять доданих хвилин закінчуються, але команди продовжують грати. Шість хвилин, сім, вісім... На дев'ятій (!!!) доданій хвилині чернівчани забивають переможний м'яч...

Аби не встрягати в ці розбірки, процитую уривок зі звіту про цю гру, що його було надруковано на офіційному сайті бурштинців: «Резервні п'ять хвилин добігли кінця, а суддя й не думав закінчувати гру, на дев'ятій додатковій хвилині поставив штрафний удар у бік нашої команди. Після виконання штрафного голкіпер «Енергетика» впевнено забрав м'яч у руки, але тут гравець «Буковини» заїхав з прямої ноги у груди нашому голкіперу, через що Микола й випустив м'яч. На добиванні першим був Маковійчук, який і надіслав м'яч у ворота. Гол було зараховано, 2:1. На 100-ій хвилині додаткового часу суддя не дав навіть розвести м'яч — одразу свиснув про закінчення гри. Як казав один футбольний статистик: «У 1990-х роках був матч команд першої ліги в Станіславі — «Прикарпаття» — «Чайка» (Севастополь), який закінчився з рахунком 3:2. Упродовж гри було 0:2, 1:2, 2:2. Останній м'яч «Прикарпаття» забило, коли вже почало темніти... Так було треба...».

Насамкінець «Енергетик» закінчив свій славний, нервовий, але далеко не нудний похід турнірною дистанцією прогнозованою поразкою від ПФК «Олександрія». Зробили це хлопці тихо й спокійно. Воно й зрозуміло — емоції залишилися в Чернівцях.

Та й це було ще не все. Через день після того, як одеський «Чорноморець» очолив Роман Григорчук, на сайті «Енергетика» з'явилася інформація, що Михайло Савка більше не тренер команди.

Його забрав до себе Роман Йосипович.

Олександр ОЗІРНИЙ, газета «Український футбол»