Там, де нафта, результат є не завжди

Сезон 2007/08, в якому охтирська команда мала статус вищолігової, запам'ятався вболівальникам містечка на Сумщині надовго. Утім, апетит, як відомо, приходить під час трапези, тож виліт «Нафтовика» сприймався тоді як короткочасний. Клуб, який вилітає з найвищого дивізіону, за старим добрим правилом автоматично стає фаворитом у першій лізі, проте наступного сезону команда, як і нині, посіла лише 12-е місце і, схоже, не хоче зупинятися, розчаровуючи своїх прихильників...

Кадри: обійшлося без революцій

Після закінчення попереднього сезону, в якому «Нафтовик» фінішував сьомим, футболісти, окрилені ігровим відродженням зусиллями «старого й доброго» тренера Сергія Шевченка, заговорили в один голос: мовляв, задля значних успіхів у наступному сезоні потрібно не так багато — зберегти склад, який вже є в команді. Щодо складу, то так воно, власне, практично і сталося. Проте після того, як стало відомо, що команду залишає тренер, який лише недавно повернувся в клуб, оцим він якось мимоволі викреслив «Нафтовик» із фаворитів на підвищення в класі...

Пішли: Ігор Ніконов («Фенікс-Іллічівець»), Вадим Кравченко («Полтава»), Євген Одинцов («Сталь»), Андрій Кікоть («Львів»). Утрату лише двох останніх справді можна вважати послабленням складу, але заміну цим гравцям шукали недовго.

Прийшли: нападник Ігор Сємєнина (21 рік, прийшов із «Фенікса-Іллічівця») — вихованець тернопільської «Ниви» виходив на заміну в шести матчах, не відзначившись жодним голом. Андрій Коваль (26 років, «Арсенал» з Білої Церкви) — теж нападник, на рахунку якого один гол у чотирнадцяти матчах. Утім, Андрій, який свого часу пограв навіть у вищій лізі в складі ФК «Харків», став найближчим резервістом основних нападників команди, тож в основному виходив на заміну. До слова, Андрій прийшов у клуб уже з початком першості, тож підготовки з командою не проходив.

Наступний новачок — Костянтин Деревльов (26 років, «Арсенал» з Білої Церкви) — атакуючий півзахисник прийшов у команду, як і Коваль, після третього туру першості. Утім, на відміну від Андрія, Костянтин одразу ж завоював собі місце в стартовому складі, ставши в підсумку з п'ятьма м'ячами найкращим бомбардиром команди. Ще один нападник, який прийшов у команду, — Олександр Лицук (24 роки, «Львів»). Не забивши жодного разу в 19 матчах, у яких брав участь, здивувати чимось він навряд чи зміг — вихованець «Волині» останні чотири роки був лише запасним гравцем у таких командах, як «Борисфен», «Комунальник» та «Львів».

Останній новобранець команди — центральний захисник Олег Котелюх (31 рік), відомий за виступами в «Кривбасі».

Таким чином, справді досить легко побачити, в якому напрямі попрацював «Нафтовик» на трансферному ринку — команді бракувало забивного форварда. Як виявилося, кількість (йдеться про новачків) не переросла в якість — на рахунку команди лише на п'ять більше забитих м'ячів, аніж у того ж «Прикарпаття» — 24 проти 19 відповідно.

Щодо приходу Котелюха, тут також не доводиться довго думати — відпустивши до «Львова» Кікотя, Олег якраз і став заміною досить надійному захиснику. Те ж саме можна сказати і про Костянтина Деревльова, який, схоже, прийшов на заміну Одинцову, який перейшов до команди Волобуєва. Отже, підсилення «Нафтовику» потрібне було суто в ланці атаки. Тримаючи в голові прізвища таких футболістів, як Каракевич, Вітер та Саванчук, запрошення ще трьох нападників здивувало. До того ж, у команді є нестаріючий Єсип, який за амплуа є також нападником, хоча вже не перший рік грає в центрі поля. Натомість певна незбалансованість прослідковується щодо півзахисту, де ініціативу на себе взяв Деревльов. Важко сказати, який би вигляд мав «Нафтовик», якби не цей футболіст. Утім, його завзяття вистачало не завжди, а точніше, вистачало й зовсім рідко. Гадаю, претензій до гри команди в тренера мало би бути найбільше саме щодо середньої ланки, яка справлялася зі своїми обов'язками досить кволо — звідси й низька результативність нападників, звідси й пробоїни в захисті, який дозволяв суперникам відзначатися 27 разів у 20 матчах — ледь не півтора м'яча за гру.

Турнірний шлях: грають із сильними, на інших бракує сил...

Зберігши склад, команда фактично втратила свого героя. Йдеться про Сергія Шевченка, до якого дуже тепло й віддано ставилися підопічні. Тренер завжди сповідував гру в футбол, а не кінську біганину, а коли футболісти грають у задоволення, це часто є запорукою успіху. Ватажок пішов, так само швидко його звільнили й у Севастополі, після чого в розмові з Сергієм Васильовичем почув у слухавці його втомлений голос, сповнений, як мені здалося, жалю:

-Образа на Красильникова (президента «Севастополя») у вас є? — запитав у Шевченка.
-Неприємно, звісно, що мене взяли в «Севастополь» не безробітного, а з іншої команди, яку я в другому колі минулорічного розіграшу першої ліги привів до третього місця за його підсумками. І на наступний сезон перед нами стояли серйозні завдання...

—Вихід у прем'єр-лігу?
—Так, щодо виходу в прем'єр-лігу в Охтириі тоді почалися розмови на кшталт «а чому б, власне, й ні?».

— Чи хотіли б ви повернутися до, мабуть, уже рідного для вас «Нафтовика», якби була така можливість?
—Поки що я не хотів би чіпати цю тему. Час покаже, як воно станеться.

До слова, «Нафтовик», як повідомлялося після відходу Шевченка, все ж пішов назустріч тренеру й добровільно відпустив його до клубу прем'єр-ліги. У підсумку нічого не вийшло ні в Шевченка, ні в «Нафтовика».

Команда розпочала першість із однієї перемоги в семи матчах. Навряд чи такі результати задовольняли керівництво клубу та тренерський штаб. Вихід почали шукати досить хаотично, запросивши в команду двох гравців із Білої Церкви, про яких йшлося вище. Не допомогло.

Стартова поразка в домашньому матчі проти «Кримтеплиці» як одиничний випадок не говорила про щось у глобальному сенсі. Тим паче, вже наступного туру підопічні Мизіна, завдяки дублю Євсєєва та м'ячам Єсипа і Покосенка, розтрощили вінницьку «Ниву» — зухвалого новачка ліги (як виявилося, пізніше «Нива» добряче попсувала нерви й лідерам чемпіонату). Здавалося, усе мало б нормалізуватися, проте наступні п'ять турів показали, що Охтирка з Шевченком і без нього — різні команди. Поразка наступного туру від «Динамо-2» стала показником неготовності «Нафтовика» до фізичної боротьби впродовж усього матчу. Звідси й поразка — 0:1.

У наступному турі вболівальники знову чекали від своїх улюбленців реабілітації, тим паче «Буковина» мала б стати досить «солодкою» в цьому плані. Як наслідок — третя поразка охтирців. Цього разу бойова — 2:3. Утім, кому від цього легше?

До Олександрії підопічні Мизіна їхали вже в ранзі яскраво вираженого аутсайдера протистояння, проте команда вистояла і привезла додому цілком прийнятний результат— 1:1.

Нічия в грі проти «Чорноморця» наступного тижня сприймалася масами по-різному: з одного боку, такий результат проти фаворита турніру — не найгірший для середняка першості, але, з іншого боку, після стартових шести турів у активі «нафтовиків» було лише п'ять залікових пунктів та 15 місце в турнірній таблиці.

Далі — гірше. «Якщо згадати статистику протистоянь суперників, то «нафтовики» мають значну перевагу над своїм опонентом. Та останніми роками охтирські футболісти ніяк не можуть переграти своїх опонентів. Не вдалося порушити цю неприємну для себе традицію підопічним Сергія Мизіна й цього разу, хоча по грі вони аж ніяк не заслуговували на поразку. Маючи не один шанс розтрощити ворота суперника, охтирці так і не змогли втілити їх у забитий м'яч», — саме так коротко й стримано відреагувала прес-служба команди з Сумщини на досить ганебну поразку в Івано-Франківську. І скільки б хто говорив про безталання, той факт, що не пощастило саме «Нафтовику», говорить багато про що, погодьтеся.

Наступні три тури принесли «Нафтовику» одразу шість очок, які стали наслідком перемог над «Феніксом» і «Титаном» (це на тлі поразки від «Арсеналу»). У наступному турі підопічні Мизіна вперше і поки що востаннє в нинішньому сезоні поступилися команді з першої шістки турнірної таблиці. Йдеться про поразку від «Львова» з рахунком 0:3. Тут, як кажуть, без варіантів. Що не кажіть, а цей матч на місяць став для «нафтовиків» стимулом не влізати в багно ще далі — перемога над «Зіркою» та «Сталлю» в гостях напевно що стали рятівними для наставника «Нафтовика», крісло під яким гойдалося безупинно. Додайте сюди нічию в грі з «Закарпаттям» та перемогу в гостях над «Дністром» — і все гаразд! Утім, домашня поразка від «Енергетика» знову залишила чимало запитань про справжні можливості колективу Мизіна. І цих питань ставало дедалі більше, адже по тому до кінця першої частини змагань команда не перемагала...

Перспективи: черговий сезон марних сподівань

Завдання на сезон перед командою було оприлюднено вже давно: досить неохоче на одній із прес-конференцій Мизін сказав: «Маємо бути в лідируючій групі».

Важко пояснити причини невдач амбіційного та, увага, багатого (чи радше, фінансово стабільного) клубу за мірками першої ліги. Почути можна хіба що звичні в таких випадках речі: «Не щастить, погана реалізація моментів, кепське суддівство, погане поле, квадратний м'яч» і т.д. Як завжди, і в даному разі ніде та ні від кого (навіть від уболівальників) не вдалося почути слова «поганий тренер». Якщо проблема не в цьому, тоді в чому? На це питання не відповість ніхто, саме тому найпростішим для мене варіантом було б написати, що провал стався суто з вини Мизіна. Я цього не робитиму, тому що досконало розібратися в проблемах першолігової команди апріорі досить важко, подекуди — неможливо. Залишається лише констатувати факт — Охтирка вкотре не зуміла навіть нав'язати боротьбу фаворитам, хоч і вправно відбирала в них очки.

Пишучи про «Закарпаття», яке не перемагає прямих конкурентів, я навів цитату одного англійського тренера: «Ти можеш програвати конкурентам у всіх матчах, але якщо переможеш у всіх інших, обов'язково станеш чемпіоном». Схоже, «Закарпаття» обрало для себе саме такий шлях, у той час як «Нафтовик» з усіх сил женеться за перемогами в матчах проти «Сталі», «Олександрії» та «Чорноморця», поступаючись при тому «Арсеналу» та «Прикарпаттю»...

Хлопці, а ви нічого не плутаєте? Можливо, на часі змінити пріоритети?

Анатолій ВОЛКОВ, газета «Український футбол»