Василь КАРЛЕНКО: «На зборах допоміг напарник Кашпіровського»

За 19 років незалежності лише вітчизняним біатлоністам та фігуристам вдавалося здобувати нагороди на зимових Олімпіадах. Однак «холостий постріл» «стріляючих лиж­ників» у Ванкувері–2010 змусив керівництво Федерації біатлону України вдатися до кадрових змін на тренерському містку збірної. Разом із Романом Бондаруком, який зайняв крісло генерального секретаря федерації, до штабу збірної на посаду головного тренера запросили знаного у спортивному світі теоретика й практика — професора Василя Карленка. Під його керівництвом у новому сезоні наші біатлоністи на трьох етапах Кубка світу вже чотири рази потрапляли в «призи» — результат просто небувалий. Учора пан Василь дав деякі пояснення.

Індивідуалізація тренувань — шлях до успіху
— Василю Павловичу, розкажіть, за рахунок чого вдалося вивести наших біатлоністів на якісно вищий рівень?
— Тренувати спортсмена можна по–різному. Одні спеціалісти готують своїх вихованців без урахування їх індивідуальних особливостей, без оцінки стану внутрішніх органів, особливо серцево–судинної системи, без акценту на психологічний стан. Просто, як кажуть, тупо тренують, розраховуючи на те, що колись прийде результат. Така система є, і вона себе іноді виправдовує. Але я, прийшовши до керма збірної, одразу з’ясував особливості кожного спортсмена, вивчив його слабкі і сильні сторони. А вже тоді побудував тренувальний процес, який дав змогу біатлоністові без перенапруження виконувати достатній обсяг фізичних навантажень та стрілецької підготовки. Я спробував так індивідуалізувати тренувальну роботу, щоб кожен спортсмен зміг себе повністю реалізувати. Хоча, відверто, я навіть сам не очікував, що прийдуть такі високі результати.

— Напевно, й у самій федерації змінився підхід до роботи?
— Врахувавши помилки попередніх років, президент ФБУ Володимир Бринзак зумів значно зміцнити профільну структуру, вміло розставивши всіх виконавців на свої позиції. Безумовно, без поєднання організаційної та методичної роботи вкупі з хорошою фінансовою підтримкою досягти високого спортивного результату ми б не змогли. Завдяки потужній спонсорській підтримці наразі отримуємо інвентар хай не найвищої, але високої якості.

— Коли вас кликали на нову посаду, то довго вмовляли?
— Ні, жодних умовлянь. Ми з керівництвом федерації обговорили ситуацію і прийняли рішення, що мені потрібно прийти в команду, нічого не ламати, але допомогти їй. Федерація вважає, що я, використавши свої професійні, наукові, організаційні знання, маю зробити те, що не вдалося моїм попередникам.

— Аналізуючи виступ українських «стріляючих лижників» у Ванкувері, ви говорили, що шансів отримати медаль на цій Олімпіаді було як ніколи багато. То ви виявили ті причини, що завадили одержати бодай одну нагороду на минулих Іграх?
— У Ванкувері не були враховані психологічні, функціональні та деякі технічні моменти, на які я зараз і звернув увагу. До того ж я вимагаю від своїх вихованців дотримуватися принципу: закінчив серію стрільби — забудь про неї, але врахуй помилки, щоб не зробити їх на наступному вогневому рубежі. Пройшли змагання — забудь про них, навіть якщо ти став олімпійським чемпіоном, але врахуй на наступних змаганнях свої помилки, інакше прогресу не буде.

«Чоловіча збірна — це стигле яблуко»
— Цікаво, а як ви вирішили проблему останнього пострілу? Та й узагалі питання щодо психологічного налаштовування спортсменів?
— У систему підготовки ми, звісно ж, впровадили психологічний напрям роботи. І надалі будемо його використовувати, бо без нього складно. Буває так, що на тренуваннях усе добре, але щойно біатлоніст виходить на старт, відразу з’являється «товариш стрес», і людина стає зов­сім іншою. Є «чемпіони світу з тренувань», а є справжні переможці світових турнірів. На передсезонних зборах нашій команді допомагав знаний психолог Сергій Сорока, який свого часу співпрацював із Анатолієм Кашпіровським.

— Як можете пояснити прогрес у результатах наших чоловіків?
— Саме в чоловічій збірній нам глобально вдалося змінити підхід щодо індивідуалізації тренувань, використавши принцип «кожному своє». Це добре видно на прикладі Біланенка. Загалом, хлопці просто дозріли до найвищого рівня. Коли яблуко зелене — на нього ніхто не звертає уваги, але коли воно стигле, червоне, блищить —тоді ним усі милуються.

— Які результати потрібно отримати наприкінці сезону, щоб ви сказали, що рік вдався?
— Якщо в нас буде хоч одна медаль на чемпіонаті світу, ми будемо вважати, що наша робота не була марною. І я впевнений, що не один, так інший біатлоніст матиме можливість стати призером світової першості.

Віталій МОХНАЧ, Україна Молода