Лицар без забрала

Минулого сезону «Іллічівець» був прикладом того, як не слід грати в захисті. В З0 матчах команда пропустила 56 м'ячів, на шість випередивши найближчого «конкурента». Тоді це можна було списати на дебютний сезон Іллі Близнюка на посаді головного тренера. Та минув рік, а нічого не змінилося.

Усі чудово знають, що друге коло попереднього чемпіонату й перше коло наступного мало чим відрізняються — у тренерів просто недостатньо часу, аби оновити кадровий потенціал команди й попрацювати над помилками. Тому від «Іллічівця» ніхто й не очікував якихось кардинальних змін у захисті. Так воно й сталося. Більше того, діяти в обороні маріупольці стали ще гірше.

Воно й не дивно, адже з семи захисників, що «чудили» минулого сезону, залишилося шестеро. Пішов лише правий бек Станіслав Микицей (у луганську «Зорю»). Його позицію опанував вихованець «Динамо» Олександр Яценко — номінально центральний бек. Мантас Самусевас випав із основного складу, вдовольнившись епізодичними виходами на заміну. Його минулорічний партнер по центру оборони, вихованець академії Павла Яковенка Ігор Чучман залишився основним, але невдалих матчів у нього не поменшало; у парі з Ігорем відіграв новачок команди Сергій Яворський (прийшов із «Оболоні», а контракт належить донецькому «Шахтарю»). Ліворуч діяв Артем Савін, який цього року взагалі став незамінним гравцем, пропустивши лише один матч.

Помітна невизначеність зі складом команди передусім на центральному плацдармі. Наприклад, Артем Путивцев, якого взяли в оренду в харківському «Металісті», грав і в центрі захисту, і на позиції опорного.

У провальній грі маріупольців у захисті винні не тільки оборонці, а й так звані «хвилерізи» — гравці, завданням яких є руйнування «творчих» задумок півоборонців суперника. Тут теж стабільності не було. Я б навіть сказав — у першу чергу. В цій зоні Близнюк задіював таких гравців, як Адріан Пуканич, Артем Путивцев, Іван Козоріз, Вадим Мельник, Костянтин Кравченко. Спочатку в дуеті грали Пуканич і Путивцев, потім Пуканич і Козоріз, а після того, як у команді з'явився Костянтин Кравченко, саме він почав виконувати роль опорного з атакувальним нахилом, граючи з Козорізом. Далі Близнюк почав випускати в парі з Козорізом Мельника, потім знову повернув Пуканича, пізніше кілька разів грав Яворський. Коротше кажучи, повна вакханалія. Тобто про яку зіграність можна говорити в даному разі?

Результатом усього цього ротаційного процесу стали неймовірно жахливі показники команди в графі пропущених м'ячів — 45 у 19 матчах. У середньому — 2,36 за гру. Для порівняння, минулого сезону, коли над захистом маріупольців теж усі сміялися, було лише — 1,86.

Зате атакувальна ланка команди була напрочуд стабільною. Звідси й результат — шосте місце, якщо враховувати тільки забиті м'ячі. На флангах діяли швидкі, досить технічні, з непоганим дриблінгом та вмінням завершувати атаки Ігор Тищенко та Іван Кривошеєнко. Якщо конкретизувати, то Іван починав матчі на позиції праворуч, а Ігор — ліворуч. Упродовж поєдинку вони часто мінялися флангами. Результати їхньої діяльності: у Крившеєнка п'ять результативних передач, а у Тищенка — чотири голи та три передачі.

Плеймейкером команди вже два з половиною року є вихованець донецького «Шахтаря Костянтин Ярошенко — на його рахунку шість влучень та чотири передачі.

Суттєвого поштовху очікували вболівальники команди від Костянтина Кравченка, котрий прийшов уже в ході чемпіонату, але він відіграв дуже слабенько. Можливо, далася взнаки відсутність ігрової практики у «Шахтарі», й після зими Крава буде зовсім інший?

А ось кому цей сезон можна записувати в плюс, так це Олексію Антонову. Нарешті закінчився його контракт із «Металістом», тож він перейшов до «Іллічівця» на правах вільного агента, підписавши повноцінну угоду. Можливо, саме це й стало тим чинником, що спричинив сім забитих м'ячів: як для нашого чемпіонату — непоганий показник.

Надзвичайно хвалив Ілля Близнюк ще одного вихованця «Шахтаря» — флангового півоборонця Владислава Насибуліна, наголошуючи, що по хлопцю видно — він по-справжньому бажає передусім стати футболістом, а не якнайшвидше заробити грошей, аби відтак прогулювати їх у нічних клубах. Наприкінці сезону в основному складі кілька разів виходив лівий захисник Артур Западня, якого інколи викликають до молодіжної збірної.

Навмисне не характеризую гру воротаря команди Всеволода Романенка. Бідний він з таким захистом.

Єдиний позитив від виступу маріупольців у першій частині чемпіонату — з ними ніколи не було сумно і, відверто кажучи, я б з більшим задоволенням дивився гру цієї розвеселої команди, ніж якогось міцного середняка, котрий всі свої матчі проводить під гаслом «Головне — не пропустити». «Іллічі» ж просто змушені атакувати, бо свої пару м'ячів у власні ворота вони отримують обов'язково.

Ілля Близнюк (відповідає на запитання, чому команда так погано грає в обороні): «Команда грає в атакувальний футбол. Не зациклюється на обороні, звідси й пропущені м'ячі. Ми працюємо над цим на кожному тренуванні. Звісно, хочеться, щоб оборона грала стабільніше, надійніше, але ті виконавці, які у нас є в наявності... З деякими говоримо, індивідуально працюємо...»

Олександр ОЗІРНИЙ, газета «Український футбол»