Ігор НАКОНЕЧНИЙ: «Хотів бачити в команді Гунчака»

Досить несподіваною виявилася для вболівальників одеського «Чорноморця» відставка головного тренера команди Ігоря Наконечного. Втім, саме до нього ми звернулися з проханням розповісти про ті 20 поєдинків «Чорноморця» під його керівництвам. Тим паче, що Ігор Анатолійович продовжить працювати у тренерському
штабі команди.

Брали тих, хто був, а не тих, кого хотіли

— Ігорю Анатолійовичу, час, коли ви очолили «Чорноморець», прийшовся на масовий відтік гравців із команди. Це було вашою ініціативою?
—Та ні, всі футболісти, котрі залишили Одесу, зробили це за власним бажанням. Я навіть з ними розмовляв з цього приводу, але, на жаль, не зміг переконати. Всі хотіли грати рівнем вище.

—Щоправда, не у всіх це вийшло. Якщо той же Ващук та Шандрук грають нині в прем'єр-лізі, то, наприклад, Володимир Федорів захищає кольори івано-франківського «Прикарпаття» — команди, в якої немає наразі ні грошей, ні високих завдань. Чому Володимир вирішив змінити відносно благополучну команду на відвертого аутсайдера?
—Важко сказати. Мабуть, краще про це запитати у самого Володимира. Від себе скажу, що з ним я теж розмовляв і пропонував залишитися, але він відмовився.

—Фактично, за невеликий проміжок часу вам треба було дібрати футболістів майже на півкоманди. Яким чином ви побудували свою селекційну діяльність?
-Якщо стисло, то брали тих футболістів, котрі не підійшли командам із прем'єр-ліги. Ви ж розумієте, тут ситуація така: коли команда грає в першій лізі, до неї важко запросити гравця з прем'єр-ліги — всі хочуть грати в елітному дивізіоні. Нам же для того, аби підвищитися в класі, теж треба гравців відповідного рівня — а таких надзвичайно мало.

—Однак клубу вдалося придбати досить відомого аргентинця Портильо. Як вам вдалося привезти в Україну футболіста, котрий грав у Швейцарії і встиг навіть побігати у єврокубках?
—Це — робота агентів. Я не знаю, яким чином їм вдалося переконати гравця поїхати до України, але дуже задоволений, що він опинився у моїй команді — один із небагатьох гравців «Чорноморця», який відповідає рівню прем'єр-ліги. Та ви й самі, мабуть, бачили, як він грав. Щоправда, наприкінці чемпіонату трішки здав — і в Ужгороді, і в Алчевську Портильо результативно помилявся. Але повторюся: найпроблемнішу нашу позицію центрального захисника він, загалом, закрив.

—Весь чемпіонат Портильо діяв у центрі захисту разом із капітаном команди Олександром Бабичем. Про нього ви говорили, напередодні старту чемпіонату, що він трішки не дотягує за фізичними кондиціями.
—Тут правильніше було б говорити не про фізичні кондиції загалом, а конкретно про швидкісні характеристики, за якими Олександр трішки відставав од інших гравців. Але він компенсував це своїми морально-вольовими якостями, вмінням повести за собою команду й був справжнім капітаном. Я вже не говорю про два забиті ним м'ячі.

—Передивляючись матчі «Чорноморця», звертаєш увагу на те, що багато м'ячів команда пропустила після подач з правого флангу, де грає Гришко...
—Основних помилок Гришко припускається передусім з тактичної точки зору, часто неправильно обираючи позицію, але, знову ж таки, є моменти, які це компенсують. Дмитро дуже добре працює у відборі м'яча, виконує великий обсяг бігової роботи та й загалом під кінець чемпіонату його гра значно поліпшилася у порівнянні з початком сезону.

—Минулого чемпіонату на правому фланзі діяв бразилець Леонардо де Матос, який, за визнанням уболівальників, був ледь не найкращим гравцем команди. Чому нині він не потрапляє до основи?
-Ну що тут вам сказати. В кожного є своя думка. Як на мене, то де Матос — гравець середнього рівня, який нічим не кращий за Гришка. Так, він може закрити цю позицію, але лише з точки зору оборони. Відповідно до мого бачення гри, крайні оборонці мають регулярно долучатися до атаки. Тут ефективніший — Гришко.

Перекваліфікація Ребенка — вдале рішення

—Найоригінальніше ваше тактичне рішення — перекваліфікація Павла Ребенка, з якого ви зробили лівого захисника, хоча насправді він гравець, який любить атакувати.
—Саме тому я й перевів його на цю позицію! Як я вже казав, мені важливо, щоб захисники постійно долучалися до атак, а тому з лівого півоборонця Ребенка я зробив лівого захисника із завданням грати по всій бровці. Звісно, не все було гладенько, адже навичок гри у захисті в Павла не було, але ж подивіться, яка ефективність в атаці! Саме звідти йшло найбільше прострільних передач та небезпечних навісів. До того ж, в останніх іграх осінньої частини Паша адаптувався до нової позиції і був одним із найкращих у команді.

—Поговоримо про півзахист. Судячи з того, що в команді вже немає опорного півоборонця Максима Трусевича, його гра вас не влаштувала?
—По-перше, кадрові рішення ухвалює нині Роман Йосипович Григорчук. По-друге, справді, гру Максима можна оцінити як «нижче середнього». Але, як я вже пояснював, ми брали до команди не тих, кого хотілося, а тих, хто був у наявності.

—Через відсутність грошей чи через відсутність часу на пошук нових виконавців?
—Ні те, ні інше. Через відсутність на футбольному трансферному ринку кваліфікованих футболістів. Було в мене бажання взяти Гунчака, але політика клубу — запрошувати до команди молодших футболістів, а Руслан уже досить віковий. Хоча, бачите: як показала практика, він наразі — найкращий бомбардир першої ліги.

—На флангах півоборони у вас грали переважно молоді виконавці з другої команди, яких ви підтягнули до основи. Які враження від них?
—Якщо говорити про молодих, то відразу потрібно зробити маленьку ремарочку — всі вони ще грали недостатньо багато часу, аби вже отримувати свою порцію критики. Хоча набагато більшого я очікував від Зубейка, який добре грав у другій команді, чудово провів передсезонну підготовку. Але в нього ще все попереду — подивимося на нього навесні. Непогано діяли Владов, Бобко, яких я поступово підпускав до основи.

З плеймейкерами в Україні — проблеми

—На початку сезону на лівий фланг півоборони ви ставили Сергія Політила, а потім перевели його в центр. Чому?
—Бо він функціонально не тягнув грати на фланзі. Сергій комфортніше почувається в грі з м'ячем, а на фланзі потрібно вміти діяти й без м'яча — ось це у Сергія виходить не дуже.

—Але його гру в центрі ви також критикували. Тобто, команда грала практично без диспетчера?
— Ну чому ж? Номінально з ним! Тут потрібно говорити про рівень центрального атакувального півоборонця. Це, до речі, біда не тільки команд першої ліги, а й усього українського футболу, що видно й по збірній України. Адже в наших найкращих командах цю позицію закривають легіонери, а з українців майже немає кого обрати.

— Мабуть, найризикованішим вашим кроком було запрошення до команди Костянтина Балабанова, котрий майже рік перебував поза професійним футболом.
—Костя — дуже порядна людина, і ми з ним домовилися на наступних умовах: беремо його до команди на невелику зарплатню, а він спробує повернути свої колишні кондиції. Вийде — добре, ні — нічого не вдієш. Поки що виходить не дуже добре, але подивимося, що буде далі.

—Тобто, він залишається в команді?
—Не можу вам відповісти точно на це запитання — всі кадрові рішення нині ухвалює Роман Йосипович.

—Нападників у команді було досить багато, але грали переважно Васін і Діденко...
—Діденко більше грав відтягнутого нападника, істотно допомагаючи при обороні. Лише наприкінці чемпіонату я давав йому інколи завдання: один тайм грати як чистий нападник, а інший — як відтягнутий. З приводу дій цього дуету скажу, що від форвардів завжди хочеться голів, але їхня результативність залежить від того, наскільки вдало діють півзахисники при організації атаки.

—А що скажете з приводу Анатолія Дороша?
—Він також, як і більшість тих, хто прийшли у команду, не виправдав моїх очікувань, хоча поміж інших я знав його найкраще, бачив, як він в Азербайджані грав, у збірній Молдови. Щоправда, не варто забувати, що саме Анатолій здобув своїми голами чотири очки для нас.

Балашову треба ставати мужиком!

—У нападі у вас грає ще один футболіст, якого вважають ледь не найталановитішим у своєму віці. Маю на увазі Балашова. Чому він не може ніяк реалізувати свій потенціал?
—Бо йому треба, нарешті, зрозуміти, що дорослий футбол — це не завжди гра на «чистих м'ячах», що потрібно, окрім техніки, демонструвати й бажання боротися. Здебільшого ж, вдалі ігри Віталія припадають на ті матчі, коли команда виграє: він виходить на заміну і починає демонструвати своє вміння в комфортних умовах. Така ж ситуація й на тренуваннях — там він красень, а ось коли виходить на поле, де йде чоловіча боротьба, інколи з елементами вільної боротьби, там Балашов губиться. Коротше кажучи, час йому вже ставати не перспективним юнаком, а мужиком і змінювати свою психологію. Тоді з нього може вирости справді сильний футболіст. Але не думайте, що це стосується лише Віталія! Той же Зубейко та й усі інші молоді футболісти, аби заграти на найвищому рівні, мають швидше обростати м'ясом.

— Деякі гравці вже залишили команду. Це рішення ухвалював Роман Григорчук?
—Так. Він уже певний час тренує команду, розібрався, хто чого вартий, до того ж, передивився всі диски з записами наших
ігор в осінній частині чемпіонату і ухвалив таке рішення.

— А які позиції, на вашу думку, потребують підсилення?
— Та вся центральна вісь! Центральний нападник, півоборонці (як опорний, так і розігруючий) і захисник. Адже в перших двадцяти турах альтернативи парі Бабич—Портильо майже не було. Трусевич відіграв не дуже добре й залишив команду. Політило не зовсім упорався з функціями плеймейкера. Тобто, фактично — всі ті позиції, які не вдалося нормально підсилити ще минулого міжсезоння.

—І наостанок. Який найкращий і найгірший матч команди під вашим керівництвом?
—Найгірший — на виїзді проти київського «Динамо-2». За цей матч мені справді було соромно. Навіть не знаю, що з хлопцями тоді сталося. Можливо, перехвилювалися, бо за грою спостерігали багато фахівців, гравців збірної (поєдинок відбувався на базі київського «Динамо» в Кончі-Заспі, саме під час тренувального збору збірної України. — Прим.авт.)
Щодо найкращого матчу, то я б назвав перший тайм поєдинку проти ПФК «Олександрія». Тоді моїй команді майже все вдавалося, а особливо — контроль м'яча.


Олександр ОЗІРНИЙ, газета «Український футбол»