Матвій БОБАЛЬ: «Клубу не вистачає стабільності»

Матвій Бобаль закінчив перше коло чемпіонату на першому місці в списку бомбардирів. Воно й не дивно - Матвій Матвійович (дідусь - теж Матвій) забиває, практично в кожному матчі (12 м'ячів у 13 матчах).

Тричі в одну річку...

—Матвію, ви втретє у своїй кар'єрі граєте за «Закарпаття». Чи можна це пришестя вже назвати найуспішнішим?
—З огляду на мою результативність, я справді вважаю це моє пришестя найуспішнішим. Дві попередні спроби заграти в Ужгороді були не такими вдалими — мабуть, через молодість та брак необхідного досвіду я мало забивав. Нині ситуація змінилася на краще, значно на краще.

—Окремою сторінкою у вашому житті був «Ігросервіс», за який ви зіграли ледь не сто матчів (97) та забили 56 м'ячів. Чи такі ж довготривалі у вас плани щодо «Закарпаття»?
—Насправді, хотілося би пограти і в сильнішій команді, аніж «Закарпаття». Нехай це прозвучить не в образу моєму нинішньому клубові, але прагнення прогресувати та спробувати свої сили на вищому рівні в мене є.

—Якби вже взимку до вас із добрими умовами звернувся один із клубів прем'єр-ліги, розглянули би пропозицію чи навідріз би відмовилися?
—(Навіть не дослухавши питання. — Авт.). Звісно, розглянув би! Із величезним задоволенням!

—Остання ваша спроба закріпитися в прем'єр-лізі в «Таврії» вийшла невдалою. За нинішнього тренера кримчан Петрова, гадаєте, чи отримали б шанс показати себе в усій красі?
—Гадаю, Валерій Павлович неодмінно надав би мені такий шанс. Я би довів, що Сергій Валентинович (Пучков. — Авт.) не мав слушності, коли тримав мене на лаві запасних.

—Про Пучкова вами сказано вже вдосталь, та все ж, можете щось додати?
—Чесно кажучи, мене уже стільки запитували про Пучкова, що не маю ні сил, ні бажання щось повторювати знову. Сказати можна багато чого хорошого і поганого. Хоча, хорошого я б навряд чи знайшов що сказати — його фактично немає, а поганого не говоритиму — це буде неправильно.

—Чи змогли би порівняти інфраструктуру своїх трьох кримських команд з ужгородською?
— І в Криму, і нині в Ужгороді умови створені досить непогані. В усякому разі тренувальні поля в «Закарпатті» на добротному рівні. Втім, у Криму з останнім було дещо краще та легше, адже там значно тепліше.

—Граючи за ужгородську команду, почуваєтеся, як удома, чи, можливо, встигли звикнути до кримського сонця, під промінням якого провели чимало сезонів?
—До Криму я й справді звик, адже жив та працював там упродовж семи років. Але в Ужгороді... що й казати: вдома й рідні стіни допомагають.

— Закінчилося перше коло чемпіонату в першій лізі. Які команди є головними конкурентами «Закарпаття» в боротьбі за підвищення у класі?
— «Чорноморець», «Львів» та «Олександрія». Можливо, алчевська «Сталь», якщо стабілізується ситуація в її клубі. За рівнем гри, в усякому разі, ці команди поруч із нашою — найсильніші.

—У цьому ж таки першому колі ваша команда програла цим фаворитам першості: і «Олександрії», і «Чорноморцю», і «Сталі» (останніх це принаймні нині стосується дуже відносно. — Авт.). У зв'язку з цим, як вважаєте, нинішнє «Закарпаття» спроможне було б гідно виступати на рівні прем'єр-ліги?
— Гадаю, було б досить тяжко, але ми старалися б.

—До списку команд, які перемогли «Закарпаття», потрапив «Енергетик». Які причини тієї поразки, на вашу думку?
— У Бурштині, зізнаюсь, я навіть і не зрозумів, що трапилося. Ми ніби й непогано грали, і все було до ладу, але пропустили два абсолютно нелогічні та незбагненні голи, й так і не змогли оговтатися після того. У Бурштині було досить тяжко відігратися після 0:2.

Про неанглійських уболівальників та найімпульсивнішого тренера

—Чого бракує «Закарпаттю», аби впевненіше почуватися в першій лізі?
—Стабільності клубу загалом.

—А в чому нині проявляється його нестабільність?
—Не хотілося б щось розповідати на цю тему. Зупинімося на сказаному — стабільності бракує в клубі абсолютно в усьому.

—Попри численні втрати очок ужгородців, команду від другого місця відділяють лише троє очок. Це відображає реальну силу клубу на цей час?
— Це однозначно не пік наших можливостей. Перед нами поставлено завдання вийти до прем'єр-ліги, і ми обов'язково робитимемо все, аби його виконати. Вважаю: все, що ми втратили в першому колі, повернемо собі вже в другому, і в кожному матчі гратимемо лише на перемогу.

—Журналісти з нетерпінням чекають кожної наступної прес-конференції Ігоря Гамули. Його поведінка в команді часто викликає у вас подив?
— Абсолютно не викликає. У кожного тренера існує свій стиль поведінки в роздягальні. Та й у нас там царює порядок. Прес-конференції — одна справа, але в команді все досить спокійно.

—Раніше доводилося зустрічати таких ексцентричних тренерів, як Гамула?
—Ні. В «Ігросервісі» працював із досить спокійним Сергієм Васильовичем Шевченком. Імпульсивнішим був Лутков, з яким я працював і в «Ігросервісі», і в «Кримтеплиці». Але найімпульсивніший — Ігор Гамула.

— В одному зі своїх інтерв'ю ви сказали, що не розумієте ужгородських уболівальників, які вигукують неприємні речі на адресу Ігоря Васильовича та гравців команди. Раніше доводилося бачити та чути подібне?
—Ніколи, тому й дивуюся! Якщо людина приходить на стадіон, то має вболівати за свою команду за будь-якого результату. Вболівальники, мабуть, дивляться чемпіонат Англії... Там, навіть якщо команда програє, вболівальники після фінального свистка аплодують їй стоячи.

—Той факт, що ви є найкращим бомбардиром не лише команди, а й усього чемпіонату, чи не тисне на вас ця ситуація?
—Я розумію, що нині від мене чекають дедалі більшого, адже на моїх плечах тепер більше відповідальності, але на мене це абсолютно не тисне. Я звик до праці, до того ж, мої голи — заслуга всієї команди: захисники обороняються, півзахисники виконують свою роботу, я ж маю забивати.

—Особисте завдання на нинішній сезон перед собою поставили?
— Так, хочу залишитися найкращим бомбардиром першої ліги.


Анатолій ВОЛКОВ, газета «Український футбол»