«Золото», «бронза» і намисто рекордів Куксова

Серед тих, хто складає золотий фонд луганського футболу, осібно стоять представники чемпіонського складу «Зорі» 1972 року. Яскравим, але не дуже довгим був злет тієї диво-команди. Проте більшість її виконавців назавжди прописали свої імена на сторінках історії. Такі зірки, як Олександр Журавльов, Олександр Ткаченко, Віктор Кузнецов по праву можуть іменуватися символами клубу та всього регіону. Але кумиром серед кумирів будь-хто з луганських уболівальників старших поколінь назве Анатолія Куксова.

Вихованець дворових баталій
Він народився 21 листопада 1949 року. Як і більшість пацанів, пропадав на футбольних майданчиках ледь не з ранку до вечора. Невисокий на зріст, Толя, одначе, намагався долучатися до баталій старших хлопців, відточуючи майстерність і загартовуючи характер. Пройшовши школу підготовки в «Трудових Резервах» у тренерів Олександра Ільїнова й Петра Буянова, потрапив до юнацької команди «Зорі», розпочавши свій довгий і славний шлях у цьому колективі. Грав там Куксов протягом майже двох десятків років − до 1985-го, останню «п’ятирічку» виводив команду на поле з капітанською пов’язкою.

Перший млинець
Дебют в основному складі − навесні 1969 року в поєдинку з «Уралмашем» − запам’ятався Коті, як називали його попервах партнери. Адже після того матчу на холоді та снігу він потрапив до лікарні із запаленням легенів. «В одному з епізодів мене схопила судома, й кілька хвилин я пролежав на промерзлому газоні, − згадує Анатолій Якович. − Потім місяць довелося лікуватися». Повернувшись до колективу, Куксов дуже швидко став у ньому мозковим центром, виконавцем, навколо якого будувалася гра «Зорі».

Головний і найголовніший
Команда обласного центру тоді вже ступила на шлях, що невдовзі приведе її до чемпіонства. «Батьком» успіху вважається Володимир Шевченко, перший секретар обкому партії. «У «Зорі» тоді був головний тренер − Герман Зонін, а був найголовніший, − посміхається Куксов, згадуючи про найславетніший рік клубу й людину, яка в історії луганського футболу посідає особливе місце. − Володимир Васильович і його помічники, котрих він заразив пристрастю до шкіряного м’яча, випередили свій час. Для них не існувало невирішуваних проблем у тому, що стосувалося команди. По суті, «Зоря» вже тоді була повноцінним професійним клубом».

Збірній не вистачило ворошиловградців
Рік 1972-й став справді золотим для «Зорі», яка не лише у блискучому стилі виграла союзну першість, а й стала одним із базових клубів збірної СРСР. Куксов і його одноклубники Володимир Онищенко, В’ячеслав Семенов і Юрій Єлисеєв входили до команди, яка здобула в Мюнхені олімпійську «бронзу». На думку Анатолія Яковича, якби представництво ворошиловградців було більшим, зросла б і вірогідність участі у фіналі. «Адже у нас команда була − одне ціле, − згадує він. − Збірна ж такою єдністю похвалитися, на жаль, не могла, незважаючи на присутність гучних імен».

Патріот і сім’янин
Організатор, плеймейкер команди, гравець із добре поставленим ударом із середньої та далекої відстані. Величезний діапазон дій, працездатність, прагнення брати участь у кожному ігровому епізоді, почуття відповідальності. Такі характеристики найчастіше дають Анатолію Куксову футбольні довідники. Зрозуміло, що цього майстра воліли бачити у своєму складі багато радянських клубів. Але ні на піку кар’єри, ні згодом, коли від чемпіонських амбіцій «Зорі» залишилися тільки спогади, хавбек не спокусився заманливими пропозиціями. «Сам легендарний Лев Яшин кликав у московське «Динамо», − згадує Анатолій Якович. − Обіцяв квартиру та машину − «Волгу»! Запрошували в ЦСКА, «Локомотив», ленінградський «Зеніт» і київське «Динамо». Та їхати далеко від домівки не хотілося, тим більше, що підростали діти...»

Автор 20-тисячного голу чемпіонатів СРСР
Пожертвувавши майбутніми кубками та медалями, Куксов заробив не менше, а саме − справжню народну любов і шану. Показники патріота «Зорі» − 517 матчів у складі одного колективу (в усіх лігах) − є рекордом радянського футболу. Найвище клубне досягнення − 42 голи у вищій лізі. А в історичному реєстрі луганських бомбардирів він поступається лише Олександрові Малишенку. В активі Куксова також − ювілейний, 20-тисячний гол чемпіонатів СРСР. Цікаво, що, носячи майстрівське звання ще з 1970-го, «майстра спорту міжнародного класу» він отримав аж у 1991-му, через шість років після завершення активних виступів.

Від «Зорі» − до «Гірника»
Тренерський шлях Анатолія Куксова розпочався в рідному клубі, де він працював спочатку асистентом, а потім і головним. Вивів «Зорю» до першої союзної ліги якраз перед розпадом «єдиного неподільного», що, втім, дало право зіграти в елітному дивізіоні першого незалежного чемпіонату України. Згодом очолював запорізький «Металург», маріупольський «Азовець», луганський «Комунальник» і клуби з Ровеньків − «Авангард» і «Гірник». В останньому − одному з лідерів обласної першості − працює й досі.
 
Юрій КОРЗАЧЕНКО, ФФУ