Денис ЛУКАШОВ: «Невдачу в Євролізі досі важко пояснити»

Історія поки нетривалої, але вже досить успішної професіональної кар’єри Дениса Лукашова не схожа на звичні життєписи перспективних молодих гравців із «сидінням» у дублі, «підтяганням» до «основи» та поступовим виборюванням місця серед найсильніших. Поступ цього баскетболіста був значно стрімкішим. У позаминулому сезоні Денис, а також інші вчорашні представники дублюючого складу БК «Київ» змушені були рятувати реноме команди, яку через фінансові проблеми залишили майже всі провідні виконавці. І гравці, більшості з яких на той момент не виповнилось і 20 років, не посоромили імені клубу: посіли четверте місце в чемпіонаті та достойно завершили справу в єврокубках. Тепер найкращі з тієї когорти дублерів устигли стати ключовими гравцями збірної України й захищають кольори інших команд, адже фінансова ситуація в «Києві» так і не повернулася на бажаний рівень. В’ячеслав Кравцов, для прикладу, грає за «Донецьк», Максим Пустозвонов опинився в Маріуполі, змінив клуб і Лукашов — тепер він творить гру в столичному «Будівельнику». Як ведеться молодому українському баскетболістові в команді, де головну роль відіграють легіонери, «УМ» розпитала Максима насамперед.

«Знав, що боротимусь за місце в «основі»
— Денисе, як вам ведеться на новому місці? Поки що ваші результати дещо нижчі, ніж у часи виступів у «Києві».
— Потроху починаю адаптуватися. Хоча «Будівельник» тренується в тому ж спорткомплексі, що й моя попередня команда, але зал інший, до нього треба звикати. Можливо, однією з причин стартових невдач є переговори про перехід, які тривали надто довго. Але думаю, що з часом усе стане на свої місця, я знайду себе в «Будівельнику».

— Не страшно було переходити до клубу, в якому не гарантують місце у стартовому складі? У «Києві» ви були основним розігруючим.
— Навпаки, в «Києві» я дуже шкодував, що не мав здорової конкуренції за місце в «основі». Зараз же є нагода отримувати досвід не лише під час матчів, а й на тренуваннях. У «Будівельнику» грає досвідчений розігруючий Біллі Кіс із досвідом виступів у Євролізі — у нього є чому повчитись.

— Як з’явився варіант із переходом у «Будку»? Здається, цей клуб ще позаминулого сезону цікавився вашими послугами.
— На той момент я мав чинний контракт із «Києвом», у якого були фінансові проблеми, і шукати мені заміну «бекам» було б складно. Цього ж літа клуб залишили В’ячеслав Кравцов та Максим Пустозвонов — мої колишні партнери, тож і я зважився на новий крок у кар’єрі.

— Фінансові аргументи заможнішого клубу далися взнаки?
— Гроші грали найменшу роль. До «Будівельника» я йшов лише за новими перспективами.

— Інші клуби пропонували контракти? Наприклад, у рідному вам Донецьку заново створювали команду...
— «Донецьк» теж цікавився моєю кандидатурою, робив якісь пропозиції. Утім мій агент вирішив, що краще перейти саме до «Будівельника».

«У «Будівельнику» майже немає вихідних»
— Денисе, ви вже встигли попрацювати із Сашею Обрадовичем, Віталієм Чернієм. Як тепер працюється з іспанцем Хосе Беррокалем?
— У кожного з цих наставників своя власна манера проведення тренувань та бачення гри. З Беррокалем ми дуже багато тренуємось, я навіть не очікував, що буде так важко. За період, проведений мною в «Будівельнику», а це вже більше місяця, я отримав лише один вихідний. Але якщо ти багато тренуєшся, то з часом буде й користь, тож я не нарікаю.

— Тобто Беррокаль робить акцент на фізпідготовці?
— Я не можу так сказати. Звичайно, цьому приділяється багато уваги, але ми також не забуваємо напрацьовувати різні схеми ведення гри.

— Беррокаль перейшов до «Будівельника» із тренерського штабу «Барселони». Він спілкується з командою через перекладача іспанською чи використовує англійську?
— Тут великих проблем немає, адже всі володіють основними баскетбольними термінами. Якщо в когось є нерозуміння, інші можуть допомогти. Перекладач теж є, просто в ньому немає великої необхідності.

— Пригадую, після гри збірної в Македонії ви без проблем спілкувалися англійською з місцевими журналістами…
— У школі основною мовою, яку ми вивчали, була французька, а англійську я опановував окремо. Не можу сказати, що володію нею настільки майстерно, як наш Денис Яковлєв, наприклад. Але в порозумінні з тренером чи іноземними гравцями проблем не маю.

«Невдачу в Євролізі досі важко пояснити»
— Зараз визначились суперники «Будівельника» по Єврокубку. На що ви можете розраховувати у своїй групі?
— Конкретного завдання на цей турнір ми ще не маємо, але скажу про себе: завжди гратиму тільки на перемогу. Суперники справді сильні: й іспанська «Гран Канарія», що є потенційним лідером групи, і литовський «Шяуляй» — один із лідерів своєї першості. Чорногорська «Будучность» теж непростий суперник. Усі команди із баскетбольних країн, але боротися з ними можна.

— Невдалий виступ «Будки» у кваліфікації Євроліги — реальний показник нинішньої сили команди чи випадкова невдача?
— Ми самі не можемо зрозуміти, що трапилось у тих матчах проти «Хімок». Після поразки в першій грі, коли розрив виявився катастрофічним, було дуже прикро, всі просто приголомшені. Програвати можна по–всякому, але з таким рахунком (58:87. — Авт.)... Потім нова поразка в Москві, ще — у Кривому Розі. Можливо, причина в тому, що деякі гравці приїхали до клубу лише наприкінці зборів, легіонери, наприклад. Може, бракувало часу на пошук порозуміння на майданчику.

— Не складно було проводити домашні матчі в Дніпропетровську?
— Навпаки, уболівальники нас тепло зустріли, підтримували. Сподіваюся, так буде й надалі, адже в Єврокубку «Будівельник» теж гратиме у Дніпропетровську. Коли виступали тут зі збірною, була аналогічна ситуація. В мене гарні спогади про це місто. Приємно грати в заповнених залах. Але хай буде навіть кілька сотень глядачів — аби вони лише активно підтримували, а не просто сиділи без жодної реакції.

— Згадаємо і про збірну, яка в недавньому відборі не провела жодного матчу в Києві: де було найкраще грати в Україні?
— І у Львові, і в Південному нас гарно зустрічали, але Дніпропетровськ — поза конкуренцією. Може, свій відбиток наклала й гра, адже саме тут ми провели найкращі матчі.
Однак стає прикро, коли бачиш в інших країнах значно більшу активність уболівальників. У Македонії ми грали в заповненому кількатисячному залі, який почав на нас тиснути, щойно ми вийшли на розминку. Так свистали, що було важко спілкуватися на майданчику. Я спочатку навіть не уявляв, як можна грати за такої атмосфери — вуха боліли від того галасу. Повертаємось до України — й абсолютно інша ситуація, хоча в нас країна в рази більша за Македонію.

«На міжнародному рівні потрібні кращі кондиції»
— Збірна під керівництвом Віталія Чернія показала кращий результат, ніж команда зразка Валентина Мельничука, пробилася до фінальної частини наступного Євробаскету. Ви грали в обох командах. Нинішня справді є сильнішою?
— Важко порівнювати, адже минулого року ми боролися за виживання в дивізіоні А, і суперники були слабші, ніж цього літа у кваліфікації. Тішить інше: після поганого старту в останньому відборі ми не опустили руки, боролися до кінця, тому й здобули бажаний результат. Ми не знали, що третя команда підгрупи потрапить на Євробаскет, але грали далі — десь для себе, десь для керівництва, для популяризації нашого баскетболу, якому потрібні перемоги. Ось і виявилося, що недарма старалися.

— Денисе, вас іноді зараховують до числа найкращих розігрувачів українського баскетболу. У збірній саме ви виконуєте функції плеймейкера. Погоджуєтесь із такою оцінкою?
— Поки що в нашій збірній немає достойного розігруючого, і до власних можливостей я ставлюся критично. Свої недоліки розумієш лише тоді, коли граєш на міжнародній арені. А останні матчі збірної та «Будівельника» показали, що на такий рівень потрібні інші кондиції. До них я прагнутиму, працюватиму.

— Одного разу тренер Мельничук зауважив, що на майданчику вам бракує агресивності та впевненості в окремих моментах, коли треба взяти на себе ініціативу і кинути в кошик. Справедливі слова?
— Навіть зараз десь є ця проблема. Черній теж про це згадував. Але якщо команда невдало починає гру, то ініціативу потрібно брати у свої руки досвідченим гравцям, як–от Сергій Ліщук. У мене ж часто не буває впевненості на сто відсотків, що завершу епізод вдало, не помилюся і не зашкоджу команді.

— Свого часу і ви, і вже згадані Пустозвонов із Кравцовим отримали шанс проявити себе, коли «Київ» залишили майже всі легіонери. Запрошення іноземців мотивують відсутністю в Україні хороших гравців. Може скластися враження, що «варяги» стримують розвиток наших молодих баскетболістів...
— Певна кількість легіонерів має бути. І в «Києві» ми всі тривалий час тренувалися поряд з іноземцями. Ця конкуренція дала поштовх, уміння, які нам вдалося використати при нагоді. Якби ми займалися за інших обставин, з рівноцінними собі гравцями, поступу могло б не бути. А так — ми билися, працювали й отримали результат.

— Тоді дещо провокативне запитання: краще сидіти в запасі в НБА чи регулярно грати за клуб, що стабільно виступає в єврокубках?
— У кожного гравця — свої думки про таку дилему. Особисто мене НБА не надто цікавить у плані видовища. Можу подивитися хіба їхні «матчі всіх зірок» чи конкурс «слем–данків». Вважаю, краще грати й отримувати задоволення від перемог, ніж сидіти на «банці». У «Києві» ми не мали великих грошей, але жили позитивними емоціями, виграючи кожну нову гру. Саме це вважаю головним у житті гравця.

Денис Лукашов
Баскетболіст, захисник клубу «Будівельник» (Київ) та збірної України
Народився 30 квітня 1989 р. в Донецьку.
Виступав за БК «Київ» (2005—2010 рр.).
Навчається в Донецькому державному інституті здоров’я, фізичного виховання і спорту.
Перший тренер — Ірина Насєдкіна.
Зріст — 190 см, вага — 81 кг.
Захоплення — футбол.

Петро ТРОЦЬ, Україна Молода