Юрий МАРТЫЩУК: «Я буду бороться за свое имя»

ЮРІЙ МАРТИЩУК: Коли пан Димінський нам вперше показав відеозапис розмови з Лащенковим, то у команді це сприйняли по-різному, але більшість футболістів серйозно до цього не поставилися. А як можна сприйняти слова людини, яка у команді була лише кілька місяців, яка помішана на грошах, і яка в побутовому житті не зовсім адекватна?

 

– Я був не просто здивований, я був вбитий таким рішенням. Кілька ночей заснути не міг. Вдома ні з ким не розмовляв. І найголовніше, що справа не в грошах. Справа у людській гідності та честі. Не хочу бути пафосним, але я простий український хлопець, якому мама з дитинства пояснювала, що не можна брехати, зраджувати, бути підлим. З якими очима я маю тепер приїхати до неї. Як я можу зараз приїхати до Львова і зустрітися з моїми друзями, які вболівають все життя за «Карпати». Як я маю дивитися зараз в очі фанатам львівського клубу. У мене були різні часи в «Карпатах», але фанати завжди мене підтримували. Як тепер до мене ставитимуться у Луганську. Всі вони вважатимуть, що я брехун, який «здає» матчі. Хоча насправді я ні в чому не винний. І тому я буду боротися за своє ім’я. Дуже сподіваюся, що мені вдасться його відмити. Інакше я буду думати, що людські цінності зміліли до межі, а цього дуже не хотілося б.

 

– За останні кілька місяців я дуже ретельно порпався у пам’яті, аби пригадати, що передувало цьому матчу. І хочу сказати, що нічого особливого не згадав. Звичайний календарний матч, до якого ми готувалися у звичному режимі. Коли приїхали до Харкова, в готелі ми жили разом з Ігорем Худоб’яком. Звичайно ж, футболісти знали про те, що в минулому між Димінським та Маркевичем були непрості стосунки, і розуміли, що для нашого президента ця гра має певну принциповість. Збиралися дати бій.

 

– Як звично, за кілька годин до матчу.

 

– Ніхто до мене не підходив і ніхто ні на що не натякав.

 

– Тоді ніяких. Погано грав не тільки він. Уся команда грала дуже погано. Але на той час у «Карпат» був такий період нестабільності. У стартовому складі було дуже багато молодих футболістів. Ми могли видати фантастичний матч, а потім вже наступній грі просто «розклеїтися». Наш головний тренер Валерій Яремченко формував новий колектив, і ця нестабільність була виправдана. «Металіст» був на той час на ходу.

 

– Виключно робочі. Лащенков – дуже специфічна людина, і підтримувати постійні стосунки з ним дуже складно. Він більше товаришував із старшими футболістами – Іщенко, Ґодвіним… До нас, молодих, він ставився трохи зверхньо… Тому наше спілкування обмежувалося лише футбольним полем. Не тільки моє, але й інших молодих футболістів «Карпат» це теж стосувалося.

 

– Точно пам’ятаю, що відразу після матчу у роздягальні була дуже жорстка розмова. Я пам’ятаю, що дуже голосно виказував своїм захисникам, що так грати не можна, що це не рівень Прем’єр-ліги. На емоціях один одному наговорили дуже багато різного. Відразу після виходу з роздягальні я дав інтерв’ю журналістам, у якому сказав, що мені соромно за таку гру команди. Та пізніше все втихомирилося. Необхідно було готуватися до наступного матчу. Потім повернулися до Львова, і більше ніяких розмов про цю гру не було. Наголошую, ніяких розмов не було!

 

– Закінчився чемпіонат. У нас була коротка відпустка. Команду залишив Яремченко. Прийшов Кононов. Ми поїхали на тренувальний збір до Угорщини. І там президент клубу показав запис свого сумнозвісного «діалогу» з Лащенковим.

 

– Особисто я не повірив. Але певний розкол у колективі стався. Один на одного футболісти почали дивитися з-під лоба. Атмосфера вмить стала нездоровою.

 

– Це суцільна неправда. Пан Димінський ніколи зі мною не обговорював перипетії того матчу. І жодних претензій з приводу тої гри він мені ніколи не виставляв.

 

– Не знаю. Можу це лише пояснити тим, що він хотів нас підчепити на гачок. Мало хто знає, що кілька днів по тому, як ми побачили той запис, мене викликав Петро Петрович і запропонував підписати новий контракт зі мною терміном на п’ять років. Умови ж мали залишитися ті ж, які були до цього. Я відмовився і вже наступного дня повернувся до Львова тренуватися у розташуванні команди «Карпати-2».

 

– Що робилося всередині команди далі, я сказати не можу. Цілий рік я провів у розташуванні «Карпати-2», і весь сезоні відіграв у другій лізі. Таким чином мене намагалися переконати підписати п’ятирічний контракт. З гравцями основи я перетинався лише на клубній базі на кілька хвилин і говорили ми переважно про побутові речі.

 

– Так, але не 5-річний, а рік плюс два, і «Карпати» погодилися на мої умови. Які потім не виконали, і це дозволило мені цього літа перейти до «Зорі» на правах вільного агента. Але це зовсім інша історія… Хочу лише сказати, що ніяких претензій до свого попереднього клубу я не маю.

 

– Не можу вам тут нічим допомогти, адже його перевели до «Карпат-2», коли я підписав новий контракт і вже повернувся до основної команди. Зі слів хлопців знаю лише, що йому пропонували відмовитися від «підйомних», прописаних у контракті. Він не хотів цього робити.

 

– Мені насправді все одно. Якщо хтось винен – треба карати. Це однозначно. Тому я постійно був на усіх зустрічах, куди нас викликали, писав свої пояснення – і пану Кочетову, і прокуратурі Львівської області. Я нічого не боявся, тому що всюди говорив правду. Ніяких грошей мені ніхто не пропонував і не давав. За всіх відповідати не можу, але за себе – можу заприсягтися.

 

– Ви читали мотивувальну частину рішення КДК ФФУ? Там же незрозуміло, хто які свідчення дає, хто тверезий, хто п’яний. Лащенков сказав, що гроші давали тільки на основний склад. Налєпа каже, що і йому дали, хоча він у цьому матчі участі не брав. А потім каже, що коли зізнавався про гроші, то був дуже п’яний і ніяких грошей в очі не бачив. Ну, хіба це серйозне розслідування? Так, причесали усіх одним гребенем, а тепер відмивайся, як хочеш. Прикро.

– Правди. Більше нічого.

 

Sport.ua