Какое отношение к Волыни имеет Зепп Дитрих?

…Так, я дійсно попрохав на прес-конференції у залі НТК ім. Віктора Банникова (як слушно вказав клубний сайт «Арсеналу»), щоб старший тренер Степан Павлов переповів президентові «Волині» Василю Столяру інцидент з групою фанатів гостей. Власне, порушення стосувалося одного плакату, проте – якого!

Намальований у типово готичному стилі «Лейбштандарт» повернув нас до горезвісного полку Leibstandarte-SS Adolf Hitler, а потім дивізії у складі 1-го танкового корпусу СС — 1 SS-Panzer-Korps «Leibstandarte».

 

Що єднає есесівського ватажка Зеппа Дітриха з прихильниками симпатичної команди на берегах Світязя?

 

Навіть знаючи про шлейф військових злочинів, доведених трибуналом після другої світової війни (британці досі не пробачили загибель 80-ти їхніх полонених, знищених у сараї, куди санітари зносили поранених), я спробував збагнути: яке відношення має елітний підрозділ особистого друга Гітлера – зрештою обергрупенфюрера Зеппа Дітриха – до визвольної боротьби волинян за свободу? Для цього не полінувався передивитися документальну стрічку Боба Карразерса, що досліджує історію згаданої нацистської «охранки», перетвореної на ударний загін спецоперацій.

 

«Волинь» (у світлій формі) та «Арсенал» сперечалися на полі з повагою одне до одного.

 

Так от, шановні друзі, на теренах сучасної України дивізія реально билася конкретно під Харковом упродовж лютого-березня 1943 року. Подейкували, що їхні батальони, озброєні навіть 50-тонними «Тиграми», хвацько воювали також на Курській дузі та в Дюнкерку. І це виявилося куди тяжче, ніж в’їжджати під литаври в Чехословаччину, Голландію чи Грецію. Похід зійшов нанівець у травні 1945-го в Нижній Австрії, де залишки корпусу здалися американцям. Примітно, що сам Дітрих уникнув страти, отримавши 25 років ув’язнення, а насправді провівши за гратами всього-нічого й дожив до 1966-го. Хоча, за скоєні каральні акції улюбленці Генріха Гіммлера мали б схопити куди жорсткіших вироків.

 

Та, мабуть же, прем’єр-лізі, очолюваній Віталієм Даниловим, час замислитися про коріння фашистських проявів на наших стадіонах. Гадаю, цей епізод не повинен кидати тінь на всіх луцьких шанувальників футболу, але має стати пересторогою тим, кому належать футбольні клуби всіх дивізіонів. ФІФА запровадила кампанію «Ні – расизму!». Віриться, Україна адекватно розуміє її суть. Ми проводимо єдиний чемпіонат – від Ужгорода до Маріуполя, від Харкова до Сімферополя. Знаний київський динамівець Володимир Трошкін, делегат ФФУ на матчі, зажадав, аби парубки прибрали неприпустиму агітацію. Тепер важливо не спустити проблему на гальмах. Адже вона, як правило, виливається в хуліганство, й невипадково фанати «Арсеналу» зазнали того ж вечора нападу – ні, не волинян, а когось із місцевих «колег». Мабуть, за те, що симпатики «канонірів» щиро виступають проти будь-яких фобій у нашому футбольному співтоваристві?

 

Евгений Карельский, газета «Новая», Sport.ua