Марина БЕХ-РОМАНЧУК: «Спорт – дуже важлива політична зброя»

Українська легкоатлетка Марина Бех-Романчук, яка спеціалізується на стрибках у довжину, чудово провела минулий сезон і фантастично розпочала новий. В 2019 році, який поки що став найбільш успішним для української спортсменки, вона стала віце-чемпіонкою світу, завоювала золото літньої Універсіади, дві медалі Європейських ігор, а також бронзу на континентальній першості в Глазго, яка проходила в приміщенні. Цього року вона виграла всі старти зимового сезону, в яких приймала участь, кожного разу стрибаючи не менше 6,90 м. Також Марина оновила власний рекорд, тепер він становить 6,96 м.

В першій частині відвертого інтерв'ю Sport.ua 24-річна українка назвала причини поліпшення власних результатів і головні проблеми українського спорту, а також зізналася, чому не хоче переїжджати з Хмельницького до Києва.

Про стабільність результатів зимового сезону

Зимовий сезон пройшли спокійно і впевнено. На жаль, він був занадто коротким у зв'язку із відміною чемпіонату світу (зимовий ЧС повинен був відбутися в китайському Нанкіні з 13 по 15 березня, але був перенесений на рік через тоді ще епідемію коронавірусу - прим.). Сподівалися, що світова першість все ж відбудеться і ми зможемо поборотися ще за якісь медалі, але дякуємо і за тих чотири успішних старти. Тепер будемо намагатися реалізувати себе під час літнього сезону.

Вперше в кар'єрі я показала на всіх стартах результати не менше 6,90 м. Це додає впевненості, тому що є розуміння, що від цього стабільного рівня можна відштовхуватися і в перспективі подолати семиметрову позначку, що, звісно, є топовим результатом.

Сім метрів - це точно не психологічний рубіж. Все ж під час стрибків у довжину спортсменка не бачить цієї межі і все залежить від налаштування та виконання спроби. До прикладу, стрибуни у висоту свою планку бачать, а в нас специфіка зовсім інша. На даний момент я вважаю, що подолати сім метрів потрібно тільки фізичною підготовкою.

За всю історію в Україні було не так багато спортсменок, які стрибали за сім метрів, до того ж це було дуже давно. За останні 15-20 років у нас не було дівчат, які б показували такі високі результати.

Про успіхи української легкої атлетики

Наразі розвиток української легкої атлетики є досить повільним. Якщо взяти до уваги чемпіонат України у приміщенні, то результати лякають, ми котимося все нижче і нижче. Були такі види, де переможці виступили на рівні кандидата в майстри спорту і не вище.

З феєричних результатів був тільки стрибок від Ярослави Магучих, яка взяла висоту 2,01 м. Юлія Левченко не виступала в зв'язку з тим, що мала мікропошкодження, а мені дозволили пропустити змагання, бо я перед цим якраз мала старт за кордоном.

Про поведінку в секторі

Люблю дивитися на те, хто і як стрибає, хто на яких позиціях. На ЧС в Досі після третьої спроби я намагалася оцінити, хто з дівчат може додати, від кого можна очікувати чогось несподіваного. Завжди прагну оцінити своїх конкуренток, морально вони на мене не впливають, навіть навпаки. Якщо хтось із дівчат додає, то для мене це йде як додаткова мотивація.

До прикладу, я із цим зіштовхнулася на останньому старті у Франції. У зв'язку із тим, що в Льовені було дуже багато видів, а організація залишала бажати кращого, то стрибати було дуже важко. І коли я після третьої спроби вийшла із сектора і тренер сказав, що Есе Бруме стрибнула 6,82, то для мене це було лише додатковою мотивацією. Я розуміла, що повинна додати і показати кращий за неї результат.

Щодо конкретної позначки, яка могла б принести медаль на найважливіших турнірах, сказати дуже важко, але я завжди вважала, що подолання семиметрового рубежу - стовідсоткова медаль на будь-яких змаганнях.

Про свого тренера

Все життя займаюся з одним тренером Вадимом Крушинським. В 11 років прийшла на відділення, він мене помітив, і з того часу ми працюємо. До того він сам займався легкою атлетикою, бігав 60 метрів, але паралельно також професійно грав у регбі, досягнувши звання майстра спорту. Після серйозної травми і операції його повноцінна спортивна кар'єра була завершена.

Вадим прийшов на відділення з думкою про те, що буде тренувати регбійну команду, але вийшло так, що став тренером з легкої атлетики, а потім прийшла я. Наразі він працює виключно зі мною, тому що через постійні роз'їзди не може тренувати підростаюче покоління, це фізично неможливо.

Марина Бех-Романчук і Вадим Крушинський

Про новий манеж у Хмельницькому

Для нас це фантастика. Про реконструкцію почали розмовляти ще того року влітку. Чесно скажу, повірила в це тільки тоді, коли побачила, що в нас стелять доріжку. Більше всього хвилювалася, що зірвуть стару, а нової не зроблять і на тому все закінчиться (сміється - прим.). Але все завершилося добре, постелили чудове покриття і всю зиму ми тренувалися вдома, нікуди не виїжджаючи. Це неймовірно круто.

Раніше в нас були дуже погані умови. І якщо покриття ще могло трохи послужити, то сектора для стрибків у довжину, як такого, в нас не було. Сам сектор був, але в нас не вміщався розбіг. І в результаті виходила дивна ситуація, за якої вдома є комфортний теплий манеж, але тренуватися я в ньому не могла.

Під час складання плану реконструкції нового манежу ми попросили, щоб на фініші 60-ти метрів нам зробили нову яму, яка буде закриватися помостами. Тобто її можна відкривати під час тренувань для стрибків у довжину, а потім закривати, щоб вона не заважала іншим.

Про спілкування з місцевою владою

Дуже завдячую підтримці міського голови міста Хмельницького Олександра Симчишина. Від попередніх мерів ми не відчували жодної підтримки. А він слідкує, особисто вітає, зустрічає.

Зараз місто підтримує нас фінансово, за що я можу тільки подякувати. Є певний список спортсменів, які отримують окрему стипендію від міського голови. Для мене це дуже важливо, тому що є розуміння того, що в рідному місті тебе цінують.

Що стосується області, то все завершується тільки на стипендіях. Ніхто не подзвонить, ніхто не привітає. До прикладу, в інших областях є разові виплати за медалі, ми їх не отримували ніколи. Іноді здається, що обласному керівництву просто байдуже.

Що стосується Олімпійських Ігор, то міський голова пообіцяв виділити нам гроші на підготовку, а також мають бути виплати за медалі ОІ. Але знов-таки обласна адміністрація до цього жодного відношення не має.

Про зміни спортивної інфраструктури в Україні

Що стосується стадіонів, то все змінилося в кращий бік. До прикладу, той же Луцьк, який зараз постійно приймає чемпіонати України з легкої атлетики. Недавно зробили реконструкцію стадіону в Ужгороді. Є багато таких прикладів.

Але все ще є велика проблема з манежами. Недавно пройшла реконструкція такого спортивного об'єкту в Березняках в Києві. Там була величезна кількість бажаючих займатися, а місця всім не вистачало. Також провели реконструкцію манежу в Сумах, тому що там була дуже стара доріжка. Щодо нових споруд, то нічого нового не з'являється. Це дуже прикро, тому що хотілося б, щоб в Україні був не один манеж, а декілька і вони знаходилися в різних частинах країни. На жаль, тільки Суми зараз можуть приймати чемпіонат України в приміщенні, жодної альтернативи цьому немає. Це головна проблема легкої атлетики на даному етапі.

Про підготовку до Олімпіади

Наразі дуже важко назвати свій календар турнірів, тому що по багатьох стартах ми ще не прийняли рішення. Майже всю весну ми проведемо на тренувальному зборі в Туреччині, в Україну повернемося після того, як в нас будуть підходящі для тренувань природні умови.

Про чоловіка, Михайла Романчука

З Мішою пересічемося в квітні в Туреччині, в березні він буде на зборі в горах. Не можу сказати, що ми з ним проводимо багато часу, але час від часу виходить, що можемо по кілька тижнів знаходитися в одній точці. Зараз більш напружений період, в сумі десь біля двох місяців, що ми не будемо бачитися.

Про проблеми Романчука на останньому чемпіонаті світу

На чемпіонаті світу з водних видів спорту в Кванджу в нього дещо не склалося, на це були об'єктивні причини. Добре, що хоч після змагань цю помилку виявили і ніхто її повторювати більше не буде. Це був недолік безпосередньо на самому старті, а не в підготовіці. Вони з тренером довго не могли зрозуміти, що сталося не так, але це спорт, не може бути все завжди ідеально. Сьогодні в тебе все чудово, завтра може бути навпаки.

Щось подібне в мене було влітку в Греції. Я приїхала на старт, добре себе почувала, але далі, ніж 6,50, стрибнути не могла. Дзвонила тренеру, в істериці запитувала в нього: «Чому? Начебто ми все правильно зробили». Виявилося, що помилка полягала в тому, що я перед цим зробила загальний масаж. Після нього розлізлася по дорожці як вата і результатів не було. Ніби і нічого особливого, а вплив досить вагомий. Буквально через день на змаганнях у Німеччині я вже настрибала 6,80, виконала норматив на Олімпійські ігри.

Про новітні технології в спорті

Наша країна в цьому плані не розвивається, рідко проводяться аналітичні дослідження. Максимум, що можуть зробити, - розкласти шість останніх кроків. Зазвичай все відбувається так, що тренер зняв на відео, ми разом подивилися, і знайшли спільне рішення проблеми. На цьому всі сучасні технології і закінчуються.

Відновлення після змагань

У мене є лімфодренажні штани, які займають нереально багато місця. Доводиться возити їх на багато стартів. Це є проблемою, але я розумію, що засобів відновлення, на жаль, не так багато, тому доводиться користуватися тим, що маю. Також придбала собі масажер, яким після стартів розминаюся. А більше, великою мірою, нічого і немає.

Ще я така людина, що живу і ночую в компресах і мазях (сміється - прим.). В принципі, це і все. Якщо приходиш зі стартів і щось турбує, то накладається компрес, мажеться мазь і на цьому все закінчується. Ось так виходимо із ситуації, у зв'язку із тим, що в нас немає клінік із відповідним обладнанням.

Під час базового періоду можу сходити в басейн, можу з Мішою ще трохи поплавати. Але під час змагального періоду ми цього не робимо, тому що потрібно тримати м'язи в тонусі. Щоб не було такого, як після ситуації із загальним масажем.

Я була б рада, якби відкрилася хоча б якась приватна клініка, навіть не державна. Але щоб там були сучасні апарати, сучасні процедури. В Європі це дуже розвинуто, але в нас не всі про це навіть чули.

Про допінг

Дуже панічно ставлюся до цього. Ніколи не вип'ю препарат, якщо раніше його не приймала. Попередньо завжди консультуюся із лікарем збірної. Він завжди підкаже певний аналог, якщо саме цей не підходить. Насправді дуже страшно, можна випити таблетку від головного болю і в ній може міститися заборонена речовина. У підсумку нікому не зможеш довести, що в тебе просто боліла голова.

Допінг-тести здаю неймовірно часто, після кожного зимового старту я відразу йшла і здавала проби. Між стартами ще буває таке, що допінг-офіцери WADA (Всесвітнє антидопінгове агентство - прим.) приходять додому.

Це відбувається таким чином: кожного дня вказується місце, де в конкретну годину ми знаходимося. Зазвичай спортсмени вписують часовий проміжок з 5 до 6, або з 6 до 7 ранку та місце, де вони ночують. Також допінг-офіцери можуть прийти на тренування, але тільки в той проміжок часу, який вказав спортсмен.

Якщо ти відсутній, то можна отримати прапорець, який означає попередження. Три прапорці - дискваліфікація.

Про літературу, що мотивує

Не можу сказати, що я читаю багато літератури про мотивацію і налаштування. Але є одна цікава книжка, якою зі мною поділився мій чоловік. Мабуть, це єдина мотиваційна література для мене, тому що саме вона складається з розповідей багатьох відомих спортсменів про налаштування перед найбільшими змаганнями в їхньому житті, про боротьбу зі своїми поразками. Також там є поради психологів, які говорять, що 90% нашого успіху в голові, а інші 10 - робота тіла. Відверто кажучи, за останні роки я дійсно в цьому переконуюся. Те що ти посієш в своїй голові, те і пожнеш.

Про життя в Хмельницькому

Поки що з батьками не плануємо нікуди переїжджати, а що буде з часом, то важко сказати. Наразі в нашому місті найбільша проблема з аеропортом, її намагаються якось вирішити, займаються реконструкцією. Чесно кажучи, я мрію про те, що від нас можна буде літати.

Найгіршою стиковкою для мене є Хмельницький - Київ. Я цим маршрутом їжджу постійно, поїзд знаходиться в дорозі 5 з половиною годин. Якщо хочеш швидше, то це тільки сидячі місця, що є великою неприємністю для спортсменів. Постійно прилітаю до України і думаю лише про те, чому немає літака до Хмельницького, щоб сісти і через півгодини бути вдома. Хотілося б вірити, що з часом ця проблема якось вирішиться. Звісно, це стосується не тільки спортсменів. Зараз багато людей часто літають і не хочуть при цьому жити в Києві.

Загалом, Хмельницький дуже розвивається за останні 4-5 років, особливо інфраструктура. Місто дуже змінилося і є комфортним для проживання.

Про спортсменів і політику

Слідкую за всіма топовими українськими спортсменами. В нас їх досить багато, незважаючи на невисокий рівень спортивної інфраструктури в порівнянні з іншими країнами. Підписана і на Білодід, і на Харлан, і на Беленюка. Ми всі між собою хоч трохи спілкуємося або хоча б знаємо.

Бажання іти в політику, як Жан, в мене немає. Зазвичай я намагаюся абстрагуватися від новин, тому що дуже м'яко на все реагую. В мене легко може пропасти настрій, думаю, що політична особа з мене б не вийшла. Можливо, з часом і зміню свою точку зору, але зараз точно ні.

Могла б розвивати спорт в Україні, але в нашій країні це робити важко. Ти зіштовхуєшся з такими проблемами, що доводиться битися головою об стіну. І на факт, що цю стіну можна пробити і домогтися свого. Тому мені здається, що потрібно 500 разів подумати, перед тим як підписатися на цю авантюру.

Про тренерство

Були певні думки, але це рішення буду приймати після закінчення своєї спортивної кар'єри. Але я себе бачу тренером, хоча потрібно буде ще багато чого навчитися.

Точно знаю, що тренерська робота не менш важка, ніж робота атлета. Навіть дивуюся, як мій тренер може складати план так, щоб на конкретний старт ми вийшли на пік форми. Не уявляю, який обсяг аналітичної роботи для цього потрібно провести, тому і не впевнена, що виберу саме цей шлях. Тут і в спорті сивієш, а потім після закінчення кар'єри ще більше треба буде.

Про минулу Олімпіаду

Я була задоволена вже тим, що вийшла до фіналу Олімпійських ігор. Але були і технічні, і психологічні помилки. Не можу сказати, що зробила дуже багато висновків, бо не було з чого їх робити. Потрібно було перегорнути цю сторінку і рухатися далі.

Організація майже не відрізнялася від чемпіонатів світу і Європи. Коли я приїхала до Ріо, то очікувала чогось такого неймовірного, але нічого не сталося. Сам стадіон не виглядав як олімпійський. До прикладу, в Берліні коли ти виходиш на стадіон, то він такий класний, що аж надихає тебе. Теж саме і в Лондоні. А от у Ріо цього не вистачало. Дивилася фотографії зі стадіону в Токіо, він виглядає фантастично.

Про рекорди у стрибках у висоту і довжину, які зазвичай тримаються дуже довго

Армана Дюплантіса, який нещодавно кілька разів оновив світовий рекорд в стрибках у висоту, можна вважати унікальним у своєму виді спорту. Якщо взяти його і всіх інших шестовиків, то він на даному етапі на дві голови вищий за всіх інших конкурентів. Це людина, яка буде творити історію. На моїх очах був встановлений новий рекорд світу - це вражає.

У стрибках в довжину в світі зараз дуже серйозна конкуренція, хоча у нас також є спортсменка з неймовірними результатами - це Малайка Міхамбо з Німеччини (діюча чемпіонка світу - прим.), з якою я неодноразово перетиналася в секторі. Думаю, що літом вона буде готовою не гірше, ніж у попередньому сезоні.

Про нові види спорту в олімпійській програмі

Ніколи про це не задумувалась, але головне, що досі є класичні види спорту. Зрозуміло, що світ не стоїть на місці, щось нове з'являється і воно може прорватися до олімпійської програми. Не можу сказати, що ставлюся до цього критично, але і не особливо звертаю на це увагу.

Але якщо вже вносять якийсь вид до олімпійської програми, то це має бути не одиничний випадок. Щоб у спортсменів була мотивація, щоб не вийшло, що одному поколінню пощастило виграти олімпійські медалі, а іншому поколінню - ні.

Взяти, до прикладу, Юнацькі Олімпійські ігри, там постійно хтось «пролітає» за віком. Я опинилася якраз у такій ситуації. Мене не взяли, хоча я і виконала норматив. Відверто кажучи, це було несправедливо. Я вважаю, що якщо такі змагання проводяться, то потрібно збільшувати вікову категорію. Але ніхто ж не задумується про таке, адже вони в цій ситуації не були. Кажуть, що «спорт внє палітікі», але це все брехня. Спорт - це дуже важлива політична зброя.

Далі буде...

Володимир КЛЕПАЧ

ФОТО: НОК України, IAAF, інстаграм Марини Бех-Романчук