Як Металіст і Карпати покарали за договірний матч, зіграний у 2008 році

Якийсь злий рок переслідує «Карпати». У львівському клубі - епідемія коронавірусу, і поки команда пропустила три тури після відновлення чемпіонату. Що буде далі, які взагалі перспективи «Карпат», зараз одному Богу відомо. Поділяючи тривогу і переживання за долю львівського колективу, за здоров'я його гравців і співробітників, все ж слід зазначити, що в неприємні ситуації «Карпати» потрапляють регулярно. Вони в цьому мастаки.

Пам'ятайте, як в березні 2007 року через загадкову застуду, нібито виявлену у вісьмох гравців, львів'яни відмовилися грати матч чемпіонату проти «Металіста»? І так і не зіграли тоді, до речі: не вийшли на гру, а харків'янам була присуджена технічна перемога. А в 2006-му «Карпати» взагалі влипли в неприємну історію з «підозрілим» матчем проти сумського «Спартака». Але всі ті випадки - лише квіточки порівняно з горезвісною «справою» дванадцятирічної давнини, яка назавжди змінила наш клубний футбол.

Плівки Димінського

19 квітня 2008 року в Харкові було зіграно рядовий, здавалося, поєдинок чемпіонату країни між «Металістом» і «Карпатами». Господарі здобули більш ніж впевнену перемогу - 4:0, яка вкупі з поразкою в паралельному поєдинку «Дніпра» фактично дарувала бронзові медалі чемпіонату слобожанам. Той поєдинок так би і залишався в числі багатьох інших, якби не одна обставина: через місяць потихеньку почали спливати його шокуючі і неприємні подробиці. Правда, спливати в занадто «обмеженому просторі». Але шила в мішку не втаїш, і через рік-півтора ми всі були втягнуті в неприємні, брудні і довгограючі розбірки, які отримали підсумковий офіційний статус як перший в нашому чемпіонаті договірняк. У тій вже далекій історії було дуже багато нестиковок і пересудів, але ще більше - жадібності і дурості. Та й на «світ» вона з'явилася, взагалі-то, не через бажання викорінювати подібні явища, а скоріше тому, що хтось хотів «насолити» своєму ближньому.

Все почалося нібито з того, що під час розмови між тодішнім президентом ФФУ Григорієм Суркісом і тодішнім президентом «Карпат» Петром Димінським останній підколов першого, мовляв, не можеш навести порядок в підшефному господарстві. На що Григорій Михайлович, не моргнувши й оком, парирував: мовляв, спочатку розберися зі своїми підлеглими, які за твоєю спиною здають матчі. І розповів в загальних рисах про «цікавинки» гри «Металіст» - «Карпати», про те, хто з гравців львівської команди отримав хабара, і хто з харківського клубу їх дав. Швидше за все, якби ці два товариші не перетнулися випадково на одному заході, подвійне дно квітневого матчу 2008 року так би і залишилося за кадром. Але історії треба було розвиватися за іншими лекалами.

Петро Петрович, скороспішна і досить непередбачувана людина, на цей раз вирішив трохи почекати, користуючись старим і перевіреним століттями методом, згідно з яким помста - блюдо холодне. У своєму кабінеті Димінський через кілька тижнів «наїхав» на Лащенкова (саме на цього футболіста начебто вказав глава ФФУ, як на головного фігуранта договорняка), і загнаний в кут Сергій, немов школяр, який провинився, розповів босові, скільки грошей отримав, від кого, коли, і як вони були потім розподілені. Загалом, здав всі явки, паролі, секрети і всіх колежан.

Знову-таки, та травнева розмова-допит так би й залишилася надбанням лише відеотеки Петра Петровича, якби не чергова фатальна випадковість, яка трапилася якраз рівно через рік, у травні 2009-го. Тоді футболіст «Карпат» Володимир Федорів, який стомився «вибивати» зарплату у свого керівництва, пішов шукати правду в федерації: він звернувся з позовом в КДК ФФУ. «Караючий меч» федерації в цьому питанні прогнозовано став на бік «скривдженого» футболіста, і зажадав, щоб львівський клуб розрахувався з усіма боргами. Але оскільки Федорів брав безпосередню участь в здачі гри «Металісту», за що і отримав належні десять тисяч доларів (всього львівські «змовники» отримали від харків'ян 110 тисяч доларів, які були в підсумку розподілені між гравцями стартового складу), і у Димінського було на руках документальне зізнання Лащенкова, президент «Карпат» не збирався доплачувати Федоріву за «шкідливість».

Навпаки - львів'яни почали «на пальцях» доводити членам КДК, що у захисника команди рильце в пушку. У ФФУ на слово не повірили, заборонивши «Карпатам» займатися трансферами. Ті не заспокоїлися, почавши ходити інстанціями у пошуках своєї правди. Але слухати порожні слова львів'ян ФФУ все так же не хотіла. І вимагала доказів. Димінський був змушений поділитися копією відео допиту Лащенкова. Маховик грандіозних і непередбачуваних розбірок був запущений.

Злочин і кара

На початку 2010-го плівка з зізнанням Лащенкова в головному футбольному гріху стала надбанням не тільки вітчизняної футбольної громадськості, а й зарубіжної, бо в гонитві за справедливістю «Карпати» подали в суд Лозанни позов проти ФФУ з вимогою скасувати заборону на трансфери. І в якості доказів своєї правоти (або невинності) карпатівці «прикріпили» до справи відео-файл із зізнанням молдавського легіонера «Карпат». В УЄФА з приводу цієї ситуації спорудили «серйозну стурбованість», але перенаправили право розбиратися назад, до Києва, оскільки справа стосувалася внутрішнього чемпіонату. І почалося ... З огляду на небачений досі прецедент, віце-президент федерації Олександр Бандурко звернувся за допомогою до Генеральної Прокуратури України. Але там не особливо зраділи: мовляв, нікого ж не вбили, отже, розбирайтеся самі зі своїм футболом.

І почали розбиратися. За допомогою все того ж Контрольно-Дисциплінарного Комітету. Відомство, яке очолював тоді Стефан Решко, через кілька місяців розглядів винесло суворий вердикт, який тодішній перший віце-президент ФФУ Сергій Стороженко, котрий відкрито зайняв в «справі» сторону «Металіста», назвав «ганьбою для українського футболу». А ще Сергій Михайлович, який мав сильний сумнів, що йому робити - чи то йти з ФФУ, чи то залишатися всім ворогам на зло, зронив тоді знамениту фразу-мем про свою сорочку, яка виявилася ближче до тіла: «Чи зараз закрити двері і піти, перевернувши цю сторінку в своєму житті, то все ж залишитися? До слова, сорочку з шафи свого кабінету в федерації я забрав. Мене зупиняє одне: чи залишиться в ФФУ після мого відходу хоч одна людина, яка буде боротися зі свавіллям, і чи буде її голос почутий?».

А поки Стороженка рвало на частини, вердикт КДК ФФУ вийшов таким: «Карпати» і «Металіст» синхронно позбавлялися дев'яти очок, спортдира «Металіста» Євгена Краснікова, який, за словами Лащенкова, і запропонував хабар гравцям «Карпат», дискваліфікували довічно. Як, втім, і самого Лащенкова. Постраждав і Димінський, який наполегливо шукав вищої справедливості: один рік заборони на футбольну діяльність, тоді як гендир львівського клубу Ігор Дедишин здобув п'ять років «бану». Гравці львівської команди, які брали участь в договірному матчі, рішенням КДК були оштрафовані на різні суми (від п'яти до десяти тисяч доларів).

З такою постановкою питання не погодилися ні в Харкові, ні у Львові. І «Металіст», і «Карпати» заявили, що оскаржуватимуть рішення КДК. І від слів перейшли до справи. А коли Апеляційний Комітет ФФУ залишив у силі рішення попередньої інстанції, обидва клуби заявили про похід в Лозанну. Не залишився осторонь і тодішній наставник збірної України Мирон Маркевич, який поєднував свою посаду з постом керманича «Металіста». У серпні 2010 року Мирон Богданович відправив до Києва депешу з повідомленням, мовляв, відмовляюся далі бути тренером першої команди країни «в зв'язку з неможливістю продовжувати роботу на цій посаді». З чим пов'язана така неможливість, Мирон Богданович тут же докладно пояснив (це потрібно прочитати): «ФФУ повністю дискредитувала себе. Я не маю морального права працювати в організації, яка цілеспрямовано знищує харківський футбол. Я був і залишаюся тренером «Металіста» і не можу зрадити рідний клуб. Моя совість перед українськими вболівальниками чиста. Протягом тих місяців, коли я очолював збірну, вона не зазнала жодної поразки. І це незважаючи на те, що ФФУ свідомо відверто ігнорує інтереси головної команди країни в питаннях складання адекватного ігрового графіка, селекції, фінансування та інфраструктурного забезпечення».

Довгоочікуваний вердикт Лозанни

Взимку 2011 року на авансцену вийшов Спортивний Арбітражний Суд. Його високим указом рішення АК ФФУ було призупинено. У Лозанні почали вивчати справу і готувати свій вердикт.

Тоді здавалося, що «найсправедливіший і найгуманніший» футбольний суд в світі оперативно впорається зі своїм завданням, і вже до літа 2011-го Україна дізнається його вердикт. Але не тут-то було. У справі почали з'являтися нові подробиці, а оприлюднення підсумкового «списку» постійно відкладалося. Весь 2011-й пішов на марне очікування. Була надія, що все вирішиться на початку наступного року, але теж мимо каси. А далі у УЄФА, ФФУ та всієї футбольної Європи почалися нові, більш важливі клопоти - як провести Євро-2012. Провели відмінно. Україна в бруд обличчям не вдарила. Швидше навіть навпаки: тодішній глава УЄФА Мішель Платіні заявив, що той чемпіонат континенту - кращий в історії проведення заходів. Харківський матч відійшов на другий план. І про нього почали потихеньку забувати.

А дарма. Тому що в 2013-му все повернулося на круги своя. І нарешті в серпні, через п'ять з хвостиком років після матчу на харківському стадіоні «Динамо», Лозанна надіслала свій вердикт. Але до цього ще потрібно було дожити. І переварити деякі резонансні слова і події.

На той момент «Металіст» отримав нового власника - Олександр Ярославський був змушений продати своє дітище Сергію Курченку. У травні того року «Металіст» вперше в своїй історії зайняв друге місце в чемпіонаті країни, що дає право стартувати в кваліфікації Ліги чемпіонів. І харків'яни таки стартували в бажаному турнірі - 30 липня проти грецького ПАОКа.

Через тиждень вони повинні були вже в рідних стінах приймати греків. Але не встигли. 2 серпня наспів для когось довгоочікуваний, а для когось і не дуже вердикт УЄФА, згідно з яким «Металіст» був відсторонений в тому сезоні від єврокубків. Після більш ніж п'ятирічного розгляду, торгів, звинувачень і апатії САС визначив, що матч «Металіст» - «Карпати», зіграний 19 квітня 2008 року, є договірним.

З клубів не знімали очки, деяким фігурантам справи пом'якшили покарання, а то і зовсім «відбілили», але те, що дві наші елітні команди скатали в банальний неприємний договірняк, офіційно визнали в Європі.

«Карпати» після того вердикту в результаті опинилися на задвірках УПЛ: команда в останні сезони регулярно бореться за виживання. І чи виживе - велике питання (в плані, чи збереже елітну прописку). «Металіст» і зовсім зник з футбольної карти країни. Вище правосуддя таки відбулося. А ось багато учасників того договірняка - непрямі або безпосередні - як ні в чому не бувало, продовжують мудрувати, повчати або займати високі посади. Вони дуже швидко про все забули. Чи роблять вигляд, що забули.

А ось нам, футбольним уболівальникам, з цим жити.

Читайте також:

Від капітана до ізгоя. Київська історія Юрія Калитвинцева
Михайличенко був одним із найкращих гравців Европи. А міг стати і великим
У Греції є все, крім футболу. Цю істину не змінив навіть Протасов
Якщо хлопець в горах не ах, або Чому Леон-кілер став просто Леоном