Михайло РОМАНЧУК: «Знаю, коли грають Шахтар та Барселона»

Наприкінці липня Романчук, якого вважають головною надією України в плаванні на майбутній Олімпіаді в Токіо, став віце-чемпіоном світу в південнокорейському Кванджу на коронній дистанції 1500 метрів вільним стилем.

В інтерв'ю Sport.ua Романчук розповів, наскільки задоволений нинішнім сезоном, скільки часу проводить у басейні під час тренувань, а також про свої симпатії у футболі.

- Михайло, зараз ви мали невеличку перерву в сезоні. Чи повернулися вже до тренувань?
- Зараз я знаходжуся в Антальї на тренувальному зборі разом зі своїм клубом Energy Standard. В принципі, починаємо сезон, потихеньку втягуємося у роботу.

- Під час пауз між змаганнями наскільки інтенсивний ваш тренувальний графік?
- Якщо ми беремо середину сезону, коли йде пік, то тренування не припиняються. Змагання - це найкраще тренування, а сам тренувальний процес йде, не зважаючи на різні умови і обставини.

- Існує легенда, що Майкл Фелпс проводив у басейні по 12 годин на день. А скільки зазвичай проводите ви?
- Навряд чи він проводить по 12 годин на день в воді, тому що це в принципі було би неможливо. Наприклад, я можу проводити у воді 5-6 годин. Шість, це коли йде колосальний об'єм і багато вправ. Це пік бази.

- Цей рік для вас в принципі, можна вважати хорошим - золото на турнірі в Бельгії, срібло на чемпіонаті світу, бронза в США. Наскільки ви задоволені поточним сезоном?
- Звичайно, що те, що хотілося, ми не зробили. Але вдалося провести роботу над помилками, тому рухаємося далі. Найважчим був чемпіонат світу, звичайно. Тому що це все ж таки, дуже велика відповідальність. У суперниках - найкращі хлопці з усього світу. Але ми не зробили те, що хотіли, напевне, тому він і видався настільки важким. Я завжди їду на такі змагання тільки за максимальним результатом - золотою медаллю.

- У Швеції ви встановили рекорд України на дистанції 800 - метрів вільним стилем. Для вас оновлення рекордів - наскільки це сильна мотивація? Чи головне просто бути першим?
- Зараз рекорд України для мене - це просто покращення мого ж результату. Тому зараз я ставлю перед собою зовсім інші цілі і стараюся до них іти.

- Нещодавно ви сказали, що вас не впізнають на вулицях навіть в рідному Рівному. Чому так складається, на вашу думку?
- Мені здається, що це проблема українського спорту. Немає масового спорту, немає потужних спортивних каналів, які би транслювали змагання світового рівня та розповідали про життя спортсменів. Проблема, як на мене, полягає у цьому.

- Попри це, до вас виріс медійний інтерес. Чи відчуваєте ви певне зростання медійного інтересу до вашої персони?
- З кожним роком інтерв'ю стає все більше, багато пропозицій надходить, що не може не тішити. Але, на жаль, зараз в Україні така ситуація, що навіть якщо ці інтерв'ю хтось читає, то це невелике коло людей, яке цікавиться саме тобою. Я знаю, що в Італії часто пишуть про плавання. Є чисто спортивна газета, виходить кожного дня, в якій завжди є сторінка, де пишуть про плавання. Якщо є змагання, то пишуть про них, якщо немає - знаходять якусь цікаву інформацію про спортсменів. Якщо цікавитися цим, то можна багато чого перейняти з інших країн і зробити щось подібне і у нас. Мені здається, що це не так тяжко, як здається.

- Питання спортивного маркетингу дедалі більше стає актуальним в Україні. На вашу думку, якою має бути модель підтримки спортсменів? Це більше комерційна історія зі спонсорськими контрактами чи підтримка від держави?
- Зараз я можу сказати, що підтримка має бути як від держави, так і від комерційних структур. Чим більше брендів цікавиться спортсменами, тим більше впізнають спортсменів на вулиці або десь у інших багатолюдних місцях. Треба розуміти, що чим більше впізнають спортсменів, тим більше людей цікавиться спортом. А чим більше людей цікавиться спортом, тим більше починає ним займатися. Це все має бути одним цілим механізмом. Не можна сказати, щоб держава повністю мала фінансувати спортсмена. Тут має бути певний симбіоз роботи держави і комерційних брендів.

- Андрій Говоров минулого року розповідав, що потребував певних умов, аби досягати максимальних результатів. У нього є меценатська підтримка. А в яких умовах працюєте ви? Хто допомагає вам?
- В мене є підтримка від мого клубу Energy Standard, який забезпечує мене повністю всім, що мені треба. Тому, на рахунок умов я нічим не обділений.

Що входить в ці умови? Має бути хороша база, на яку приємно повертатися. Вона має бути недалеко від дому, аби було зручно з логістичної точки зору. А вдома є багато чинників, які відволікають тебе від спорту. Має бути хороше відновлення, команда, яка допомагає тобі досягати результатів. Словом, дуже багато чинників. Екіпіровка - це вже в останню чергу.

- Розкажіть трохи про вашу команду: наскільки вона чисельна?
- Зараз буде новий формат: Міжнародна ліга плавання. Там буде 8 клубів по 32 спортсмена в кожному клубі. Відповідно, збільшується і тренерський штаб. Я в своєму клубі знаходжуся вже майже шість років. За ці роки ні разу не було такого, щоб мене хотіли скинути на якогось іншого тренера. Мене все влаштовує - я починав із Петром Борисовичем Нагорним, так зараз у нього і тренуюся.

- Хто із вами працює, окрім головного тренера?
- У нас в клубі є головний тренер - британець Джеймс Гібсон, у нього плаває українець Сергій Шевцов. Потім є мій тренер - Петро Борисович, потім є тренер з Канади - Том і італієць Марко Косо, який займається із нами в тренажерному залі. Ще є масажист - Андрій Чернявський. Він зі мною і в збірній, і в клубі, тож знає мене, як ніхто інший.

- Багато розмов в суспільстві щодо закону про меценатство. Чи дійсно потрібен він в Україні?
- Це актуальне питання. Наприклад, в Італії, є такий закон. Чому Італія, тому що Палтіньєрі - це мій основний суперник і хороший друг, із яким ми завжди спілкуємося. Так ось, ми багато говорили на цю тему. Він каже, що в Італії дійсно існує закон, який забезпечує зниження податкових платежів для меценатів або брендів, які підтримують спортсмена. Бренду легше дати ці гроші спортсмену, який рекламує цей бренд, і всі відчувають себе шикарно. І бренд, і спортсмен, і держава. Державі також вигідно, щоб спортсменів впізнавали і вони завжди були на слуху.

- Як відомо, в Україні в принципі є проблема зі спортивною інфраструктурою. Найгірше та найкраще місце для тренувань, в яких вам доводилося працювати?
- Найкраща база для тренувань, на мою думку, у Дніпрі - басейн «Метеор». Це найкраще, що є в Україні для тренування саме у плаванні. А найгірші… Я багато де був і щось одне виділити я не можу. Тому що всі басейни у нас ще з радянського періоду, тому все однакове. Ніхто то не ремонтує, а якщо ремонтує, то неякісно.

- А було таке, що вас прямо лякало в басейні?
- Ну, такого прямо не було. Я професіонал і ставлюсь до своєї справи належно. Навіть не знаю, що мене може налякати в басейні. Так, є страшні басейни, є такі, що туди страшно заходити. Але, тим не менш, треба робити свою справу.

- Ваша дружина - взірець для багатьох українських дівчат з точки зору ставлення до себе. Як ви реагуєте, коли деякі паблікі або ЗМІ використовують її фото?
- Треба віддати їй належне - по кожній фотографії, яку вона викладає, завжди радиться зі мною. Тому я завжди знаю, що вона може викласти сьогодні, а що завтра. Це для мене не є секретом. Мені здається, що кожна дівчина хоче відчувати себе красивою, а якщо я буду забороняти їй виставляти фотографії, це ні до чого хорошого з часом не призведе.

- Як ви сприймаєте підвищену увагу до вашого сімейного життя?
- Я б і не сказав, що занадто багато уваги до нашого сімейного життя. Так, поговорили пару днів, коли у нас було весілля минулого року. Але на цьому все і закінчилося. Після того мало хто щось говорив про наше сімейне життя.

- Чи часто ви зіштовхуєтесь із хейтом в інтернеті?
- Я стараюся таке не брати в голову. Тому що ці люди ніколи не зрозуміють, наскільки тяжка наша праця. Вони не зрозуміють, що таке професійний спорт високого рівня. На такому рівні все впливає на твій кінцевий результат. Звичайно, деколи буває, що я щось таке прочитаю, але стараюся не сприймати. Що людині ще робити, окрім того, щоб писати ганебні коментарі? Значить, вона не досягла нічого ні в житті, ні в якійсь конкретній галузі. Вона просто хоче прирівняти всіх до себе. Це особисто моя думка. Стараюся сприймати такі речі із посмішкою.

- Як ви проводите свій вільний час поза змаганнями та тренувальним процесом?
- Зараз почав читати книжку Алекса Фергюсона про Манчестер Юнайтед. Люблю читати, пограти або просто прогулятися. Стараюся бути трішки різноплановим.

- Якщо вже заговорили про Фергюсона: чи можете ви віднести себе до футбольних вболівальників?
- Скажемо так: я люблю футбол, стараюся слідкувати. Часу дивитися матчі у мене немає, тому що все забито. Але знаю, коли грає «Шахтар» в Україні і «Барселона» в Іспанії. Стараюсь не відставати. Це я назвав два своїх улюблених клуба. «Шахтар» - мій улюблений клуб в Україні. Ми з татом вболіваємо за «Шахтар» досить довго. Мабуть, більше слідкую за «Шахтарем», аніж за «Барселоною», тому що намагаюся більше вникати в український спорт, слідкувати за іншими спортсменами.

Ми були на чемпіонаті світу у Кореї, я зустрівся з синхроністкою Лізою Яхно. Ми якось заговорили про тренування, і коли починаєш говорити з людьми з інших спортивних галузей, то розумієш, що робиш не так багато, як тобі здавалося. Обмінюємося якимись вправами, це корисний досвід. Плавання - це не так просто. Якщо підійти до цього з різних сторін, то можна збагнути, що до тренувань можна включати якісь вправи з того ж синхронного плавання. Можна залучати щось з силової, важкої атлетики, або навпаки - з легкої атлетики. Доволі цікаво різнопланово підходити до різних видів спорту.

- Ви згадали про «Шахтар». А з кимось з футболістів «Шахтаря» ви спілкуєтеся?
- Був час, коли ми пару раз поспілкувалися із Тарасом Степаненком та Андрієм Пятовим. Але після чемпіонату світу ми вже не спілкувалися.

- Вже менше року залишається до Олімпіади в Токіо. Ви - одна з надій України на майбутніх Іграх. Чи вже є якійсь план підготовки до Олімпіади?
- Глобально, підготовка до Олімпійських Ігор почалася ще з минулих Олімпійських Ігор. Підготуватися до Олімпіади на високому рівні неможливо за рік чи півроку. Поки що все йде по плану. Робимо все, що в наших силах. За ці три роки ми багато чого здобули. Багато було і неприємних моментів, але робимо висновки і за рік, що залишається, будемо робити все, що в наших силах. Але треба розуміти, що це спорт і в усьому світі працюю і прогресую не тільки я один. Дуже багато сильних спортсменів, які також дуже хочуть здобути Олімпійську медаль. Надія - це все класно, але це спорт і треба усвідомлювати, що статися може що завгодно. Уся моя команда робить все, аби був позитивний результат. Як воно буде насправді - покаже тільки час.

- Багато спортсменів мріють виграти чемпіонат світу. Що для вас цінніше - ЧС чи Олімпійські Ігри?
- Якщо взяти плавання, то чемпіонат світу проводиться раз на два роки. Олімпійські Ігри завжди були в пріоритеті. Якщо ти олімпійський чемпіон, то це звання на все життя. А чемпіон світу - це також поважне звання, але… Наприклад, коли ми плили 1500 метрів із італійцем, то всі говорили, що він захищає титул. Тобто, це звання, але його треба підтверджувати і захищати, а Олімпійські Ігри завжди були Олімпійськими Іграми.