Це було безславне полювання

З жеребом дійсно не пощастило. Пари могли бути і такими: «Динамо» - «Янг Бойз», «Шахтар» - «Олімпіакос». Але жереб, як і Батьківщину, не вибирають. Тому вийшло так: дві найкращі команди України на стадії 1/8 фіналу Ліги Європи зіграли проти п'ятих за підсумками минулого сезону команд Іспанії та Італії.

Чи було спочатку, ще напередодні протистоянь, відчуття краху? На мій погляд, ні. Ну точно ні. Особисто я сподівався, що «Динамо» дасть гідний бій «субмарині», а «Шахтар» і зовсім пройде «вовків».

На чому грунтувався мій оптимізм? Стосовно нашого віце-чемпіона - на прищепленому команді Луческу умінні терпіти, чекати чужі помилки і використовувати свої сильні сторони, які, на щастя, в нинішньому єврокубковому сезоні прорізалися. Хоча, в той же час, я прекрасно усвідомлював те, що на даний момент «субмарина» з точки зору класу, перш за все індивідуального, перевершує «біло-синіх».

Стосовно «Шахтаря» мої «рожеві окуляри» трималися, перш за все, за рахунок вірування в те, що в даному випадку індивідуальний клас вище саме у нашої команди. Ну правда, кого ми зараз можемо назвати з «Роми» гравцями дуже серйозного рівня? Джеко та Мхітаряна. Але обидва проти «гірників» практично не зіграли. Решта - нам до снаги. Плюс я думав, що погана форма нашого чемпіона - це лише тому, що Каштру просто її не форсує, намагаючись вийти на пік десь у квітні. Нарешті, персона нинішнього тренера римлян, колишнього тренера донеччан, повинна була стати для «Шахтаря» справжнім подразником.

***

Як же я прорахувався. Причому в обох випадках. Класова різниця між «Динамо» і «Вільярреалом» виявилася просто непереборною, як між люмпеном і олігархом. І якщо в першому матчі це впадало в очі лише тоді, коли гості володіли м'ячем, бо решта нівелювалася мотивацією і завзяттям господарів, то в другому поєдинку ця різниця була схожа на прірву.

Та що там говорити, якщо сам Луческу махнув рукою на результат. «Не дуже-то й хотілося»: саме так можна інтерпретувати й стартовий склад від київського Містера, і особливо його заміни. Чесно кажучи, це було гнітюче по своїй буденності, по своєму спокою видовище. Адже практично всі команди цієї стадії, програвши в перших матчах (за винятком, хіба що, «Янг Бойз»), зуміли дати бій в повторних поєдинках. А загребське «Динамо» і зовсім створило маленький подвиг, відігравши фору в два сухих м'ячі і розбивши хоч і кризовий, але все одно дуже сильний «Тоттенхем». Ви побачили хоча б крихти того, що київське «Динамо» намагалося провернути в такт своїм хорватським одноклубникам? Я теж не побачив. «У цьому році у нас не вийшло, в наступному буде інакше» - ось головний підсумок двох ігор проти «Вільярреала» від Мірчі Луческу. І не причепишся ж, все начебто правильно. Але правильність ця - якась стерильна, пластилінова. З нею грати в чемпіонаті України, а не в єврокубках. Велике цій команді не по плечу.

***

Не по плечу воно виявилося і «Шахтарю». Півфіналіст Ліги Європи, який вижив в групі смерті ЛЧ, приємно здивувавши футбольну Європу своїми молодими даруваннями, у весняній частині сезону був схожий лише на свою тінь. Провал за провалом, а ще відчутна в очах і діях гравців байдужість - часом складалося враження, що підопічні банально «плавлять» Каштру. На мій примітивний погляд, матчі проти «Роми» повинні були врятувати сезон для «Шахтаря». Адже, якщо в чемпіонаті не вдасться стати «золотими», успіх в Лізі Європи міг би певною мірою стати індульгенцією і для тренера, і для деяких його підопічних.

На жаль, такої індульгенції не буде. Та ніякої не буде, взагалі-то. «Хай живе Фонсека: ті, хто йдуть на смерть, вітають тебе»: приблизно за таким сценарієм пройшли стики «Шахтаря» і «Роми». Яка там нафіг принциповість, яке там нахрін бажання довести і покарати. Навпаки: суцільні посмішки та обнімашки. А ще з точки зору гри «Шахтар» виявився до банальності прогнозованим. Фонсека знав, чого очікувати від Каштру. Каштру, схоже, так і не дізнався, чого очікувати від свого попередника і друга. «Тоттенхем» не показав на полі не те що основ футболу, а навіть основ життя» - так відреагував Моурінью на вліт його підопічних на «Максимірі». Мені здається, ці слова міг би вимовити і Каштру. Було б справедливо і правильно.

Але португалець визнав сезон «задовільним», а причиною провалу з «Ромою» назвав «психологічну і фізичну втому». І якщо з першою частиною десь можна погодитися (в сенсі з «задовільно»), то з другою - ні в якому разі. Тому що всі види втоми у «гірників» були після минулого євросезону. Взимку вони добре відпочили, останніми з клубів УПЛ вийшовши з відпустки, перезавантажувалися, зволікали під час турецьких зборів, а в чемпіонаті і Кубку мали лише одного суперника приблизно однакового зросту: звідки втома, пане Луїш Мануел Рібейру? Ви ось говорили перед грою, майже що чистою українською - «Ми віримо, що ви вірите». Ми то і правда вірили, а ось ви і ваші підопічні, схоже, ні...

***

Підсумок закономірний за формою, але страшний за своєю суттю: чотири поразки з чотирьох, різниця забитих/пропущених 1 - 9. І відчуття на «підкірці», що навіть і не намагалися стрибнути вище свого заду.

Печалька. І безвихідь. Волали в один голос, що можемо втратити пряме місце через сезон в ЛЧ, і ось, догралися. Потрібна була хоча б одна перемога з чотирьох, але «ті, що йдуть на смерть» тупо йшли або прогулятися, або поржати. Отримайте і розпишіться. Через рік в Лізі чемпіонів від нас взагалі може нікого не бути. Такий ось головний підсумок ідолопоклонства і стерильності.

І ось ще що. Тут недавно один колишній діяч, який незабаром стане нинішнім, віщав, що, мовляв, буду займатися своєю командою лише тоді, коли 30 тисяч глядачів будуть регулярно ходити на матчі. А якщо, мовляв, не будуть - гори воно синім полум'ям. Ось він, наш особливий шлях, наша ментальність: починаємо не з фундаменту, а з даху. Тому і маємо. Точніше, нас мають.

Нехай краще відразу все горить синім вогнем...