Карло Анчелотті: хроніка пікіруючого бомбардувальника

Карло Анчелотті, колись один з кращих тренерів світу, після відставки з «Наполі» досить оперативно знайшов собі нове робоче місце. Італієць працевлаштувався в англійському «Евертоні». За офіційною інформацією, 60-річний фахівець підписав контракт з ліверпульським клубом аж на чотири з половиною роки. Зарплата Анчелотті, за неофіційною інформацією, складе від 10 до 15 мільйонів фунтів на рік. Стало бути, «Папа Карло» стане одним з найбільш високооплачуваних тренерів АПЛ (крутіше тільки Гвардіола, Клопп і Моурінью). Та й, зрештою, і всього світового тренерського цеху.

Дункан Фергюсон, який виконував обов'язки тренера «ірисок» до призначення Анчелотті, увійде до тренерського штабу італійця. Шотландець і не приховував, що очолював свою фактично рідну команду в якості тимчасового правителя. І був готовий відразу ж піти в сторону, якщо з'явитися на горизонті кандидатура сильного і досвідченого тренера. Таку боси ліверпульського клубу побачили в Анчелотті. Переговорний процес між сторонами пройшов швидко - подейкують, на все про все знадобилося менше тижня. І ось вже усміхнений Карліто дякує президенту «Евертона» за підтримку і «розуміння того, як завоювати трофеї». І обіцяє ці самі трофеї починати завойовувати. Але ось чи впорається - з цього приводу дуже багато скепсису.

Читайте також: Фергюсон, Дункан Фергюсон

***

«Евертон» - перший в післяміланській кар'єрі Анчелотті-тренера клуб-середняк. До цього італієць пригодився лише грандам, не розмінюючись на дрібниці і дурниці. «Мілан», «Челсі», «ПСЖ», «Реал», «Баварія» - подібного послужного списку практично немає ні у кого. Карло став першим наставником, який був успішний у всіх п'яти топ-лігах. Але, на жаль, після «Баварії» його кар'єра пішла на спад.

За багато років роботи на тренерському «електричному стільці» Анчелотті зарекомендував себе фахівцем «забігу на короткі дистанції», а не на «марафонські». Іншими словами, у Карло краще виходило в матчах на виліт, ніж на довгій дистанції чемпіонату. Здавалося б, він протягом майже двох десятиліть очолював кращі команди Європи, але національні першості вигравав лише чотири рази. Зате в його кар'єрі тренера дві перемоги в Лізі чемпіонів і стільки ж виграних Суперкубків УЄФА. Італієць здобув два «вухатих» Кубки і під час перебування футболістом, граючи за непереможний колись «Мілан». Так що в його особистому музеї трофеїв більше, ніж достатньо. Але за ці довгі і славні роки Анчелотті-тренер так і не зміг виробити свою особисту філософію, свій фірмовий стиль. І в зв'язку з цим він істотно поступається таким своїм колегам, як Моурінью, Клопп або Гвардіола.

Італієць довго брав своє за рахунок незаперечного авторитету (спочатку позначалося багате на перемоги гравецьке минуле), вміння знаходити спільну мову і з клубним керівництвом, і з футболістами в роздягальні. І так, футбол він міг поставити будь-якій своїй команді. Але той футбол був заточений швидше «під суперника», ніж «під себе». У Карло не було стилю ні в «Мілані», ні в «Реалі», ні в «ПСЖ». Ні, тим більше, пізніше. Але, що саме парадоксальне, він умів ламати, і не обов'язково через коліно, класно вибудувану тактику опонентів. Де б то не було. Анчелотті в кращому своєму варіанті (часів «россонері») був, напевно, одним з найуспішніших наставників по «партизанській роботі». Його, швидше за все, не можна ставити в один ряд Ліппі, який тренував в той час «Ювентус», в частині розуміння тактики і системи, але Карло як ніхто інший вмів знаходити червоточинки в роботі майже ідеального механізму «старої синьйори». Та й не тільки її. І так, він завжди міг покластися на підтримку не тільки лідерів роздягальні, але лідерів на полі. У «Мілані» у нього під рукою були Мальдіні і Шевченко, в «Челсі» - Террі і Дрогба, в «Реалі» - Кріштіану і Рамос. А ще він, за чутками, завжди радився з провідними своїми гравцями з приводу тактики - яку формулу використовувати, а які недоліки ви бачите у того чи іншого суперника, у тієї чи іншої команди, а як вас тренували до мене... І все було добре до тих пір, поки така ось нехитра методика Анчелотті приносила для його команд результат - перш за все, на міжнародній арені. Але коли Карло почали запрошувати для того, щоб не тільки тримати в порядку і не розгубити здобуту спадщину попередніми наставниками, а й примножити, створити щось нове, тут ось і виявилося, що створити свій особистий тренерський бренд Анчелотті не в силах.

***

Перші симптоми цієї невиліковної професійної хвороби проявилися вже в «Челсі». Італійцю вдалося в першому ж своєму сезоні на «Стемфорд Брідж» зробити золотий дубль - виграти і золото АПЛ, і Кубок. Але Абрамович хотів не тільки цього - бос «пенсіонерів» марив перемогою в Лізі чемпіонів. Для цього, взагалі-то, він і покликав Карліто - визнаного фахівця з гри в плей-оф. Але перебудувати «Челсі» на новий лад, дати команді новий імпульс він не зміг. І був оперативно відправлений у відставку. Щось схоже сталося у нього і в «Реалі». З «вершковими» Карло виграв Лігу чемпіонів, але Перес вимагав від італійця побудувати такий «Реал», який би міг постійно перемагати «Барсу» на внутрішній арені. Анчелотті не побудував, і був змушений піти не за своїм бажанням.

Але головне професійне розчарування чекало його в Мюнхені. У «Баварію» Анчелотті приходив в статусі одного з кращих тренерів світу, а йшов уже з порядком зіпсованою «кармою». Вся справа в тому, що він не зміг впоратися з цією командою в її «постгвардіолівський» період. Так, підбір гравців у кращої німецької команди був все ще ого-го, що і дозволило Анчелотті здобути титул чемпіона країни. Але він не зумів впоратися після Пепа з тренувальним процесом. Подейкують, що Роббен співтовариші відверто сміялися над італійцем. І не стільки через його незнання німецької, скільки через його невміння, хай вибачать мене апологети Анчелотті, будувати сучасний тренувальний процес. У Мюнхені, вперше в своїй кар'єрі, Анчелотті вщент розсварився з провідними гравцями. Тобто, він втратив контроль не тільки над процесом моделювання тренувальних занять, а й над футболістами, з авторитету перетворившись в буркотуна. Тому відхід з «Баварії» був неминучий. Причому не за власним бажанням.

Після «Баварії» Карло вже, напевно, не міг піти на підвищення. Роки вже не ті, методика роботи свідомо «олдскульна», та й футболістам зараз більше потрібен тренер-ментор і мотиватор, а не старший брат. І в «Наполі» Анчелотті хотіли бачити скоріше «другим Саррі», ніж тим добрим «Папою Карло», який колись вигравав для «Мілана» Лігу чемпіонів. Де Лаурентіс, неприборканий бос неаполітанців, хотів, щоб досвід і авторитет Анчелотті допомогли «Наполі» хоча б не відставати від «Юве» на внутрішній арені. Але головне - щоб один з найвідоміших і заслужених тренерів Італії свого покоління зробив з «партенопеї» європейський бренд. Тобто, щоб «Наполі» став постійною потужною бойовою одиницею в Лізі чемпіонів.

На жаль, але, як і в «Баварії», «потягнути» складний ігровий механізм після новатора-попередника Карло не вдалося. Він зруйнував «саррібол», але натомість не дав чогось свого, оригінального. Та й не оригінального теж. Його «Наполі» - це команда і без душі, і без думки. Сім матчів без перемог в серії А - і Анчелотті вказали на двері і в Неаполі.

І ось він в «Евертоні». Це вже сходинка нижче. «Іриски» щось серйозне вигравали останній раз в 1995 році (Кубок Англії), на євроарені вони лише миготять, гри як такої, а точніше свого стилю у цієї команди немає. Вона бореться за виживання. Та й під рукою апріорі не буде когось на кшталт Лемпарда чи навіть Гаттузо. Дуже і дуже складне завдання для Анчелотті. Він, звичайно, молодець, що взявся за нього - новий виклик і все таке. Але повинен розуміти, що з його нехитрим інструментарієм досягти успіхів навіть на «Гудісон Парк» практично неможливо. Там потрібно битися, потрібно фонтанувати емоціями та ідеями, потрібно дивитися в завтра. Італієць, схоже, дивиться лише у вчора.

Тому місія, на жаль, напевно нездійсненна. Це пізня осінь патріарха.

Валерій ВАСИЛЕНКО