«Висіли борги, але я терпів». Дрозд – про кікбоксинг, Ломаченка та Добвика

Пройшов шлях від роботи за їжу до чемпіонства з кікбоксингу. Український спортсмен Олександр Дрозд у свої 30 років здолав головні перешкоди та самотужки проклав собі дорогу до «золота».

Вигравши медалі чемпіонатів світу та Європи, Олександр не збавив обертів і продовжив рух - він увірвався в професійний бокс, де вже видав серію з 8 перемог.

Тепер його мета - успішний виступ на чемпіонаті Європи, який дозволить вибороти путівку на омріяні Європейські ігри.

Перед стартом змагань Дрозд ексклюзивно поспілкувався з журналістом Sport.ua. Поговорили про все - проблеми спортсменів в Україні, успіхи в кікбоксингу, Олександра Усика та Василя Ломаченка, українців в UFC.

«Поїхав на чемпіонат світу без тренера, бо не було фінансування»

- Раніше ви казали, що в кікбоксинг ви потрапили випадково, хоча дуже хотіли на бокс. Як так сталося і чим же зачепив той кікбоксинг?

- Та я не скажу, що мене кікбоксинг так зачепив, і я залишився в ньому. Тоді я не спробував бокс, просто так почав кікбоксингом займатися. То так і залишився в ньому, не маючи можливості піти на бокс.

А потім я вже підріс, спробував себе в боксі і мені сподобалося. Просто не було альтернативи, тому займався кікбоксингом. Спочатку це було більше як хобі, потім у мене почало виходити, і я почав вигравати змагання. Багато, хто казав, що треба залишатися в спорті. Але ж це доросле життя. Я намагався залишитися, але коли не було змагань з кікбоксингу, то я спробував бокс. Тобто поки не змагався кілька років у кікбоксингу, то виступав у боксі на рівні аматорів.

- Вашим улюбленим боксером є Флойд Мейвезер, саме він надихнув вас піти у спорту. Розкажіть про цей епізод.

- Це просто перший боксер, якого я побачив на просторах інтернету. Він дуже медійний, дуже багато було з ним різних відео, тому він зацікавив мене як особистість. Я почав слідкувати за ним та пізнавати інших боксерів, з якими він бився.

- Не було кікбоксингу, довелося йти на бокс. А яка ж різниця між цими видами спорту? Наскільки було важко перейти в бокс після стількох років кікбоксингу?

- Та складності перейти в бокс насправді не було. Просто вже стільки років займався кікбоксингом, там у мене свій колектив і тренер, а перейти з однієї сім'ї в іншу... Труднощів не було, просто вже не хотілося. Я концентрував увагу на кікбоксингу, хотів його вивчити, та й мені подобалося бити ногами. І я зрозумів, що для якихось моментів у житті кікбоксинг знадобиться більше за бокс. Саме для самозахисту та оборони. Він більш практичний. Нога довша за руку, а саме ногою ти можеш ударити з далекої відстані.

- Дивлячись назад, як оціните свій шлях у кікбоксингу? Щось би змінили?

- Кар'єрою в кікбоксингу я задоволений. Усе чудово. Я пізно почав брати участь у міжнародних змаганнях, при цьому кілька топових турнірів пропустив. У мене не було можливості поїхати на два чемпіонати світу - до Ірландії, у Дублін, 2017 року. А потім через два роки мав брати участь у ЧС у Туреччині в 2019 році, але теж туди не поїхав. Однак у 2021-му все змінилося - я побував на чемпіонаті світу в Італії, і там став другим. Але поїхав без свого тренера, бо не було фінансування. Це були мої перші міжнародні змагання, і одразу чемпіонат світу. Тому загалом я задоволений результатом.

«Чому хтось заробляє 10 тисяч доларів, а хтось тисячу»

- Не було фінансування? Якось проводжу паралелі з футболом і не можу зрозуміти: як так виходить, що збірна України їде на чемпіонат світу, але грошей на турнір не має?

- Це ж різні види спорту. По-різному їх фінансує наше міністерство: вони розділяють види спорту на олімпійські та неолімпійські, тому хтось отримує більше грошей. Я це так розумію для себе.

- Тобто виходило платити зі своєї кишені, аби поїхати кудись?

- Спочатку. Якщо ти людина, яка тільки потрапила в збірну, і вони не розуміють, чи потрібно тебе фінансувати, чи принесеш ти бажаний результат, то треба поїхати за власний рахунок, а кошти згодом повернуть. Але все ж потрібно заплатити одразу за поїздку. Втім, я не знаю, як працює Міністерство молоді та спорту, там же звіти... Тому частину коштів повертали.

Тому на той рік, коли я на перший чемпіонат світу мав поїхати, мені було 19 років. Тож у мене не було можливості навіть заплатити спочатку, аби ці кошти повернули. Мені 19, у мене не було таких можливостей та зв'язків, аби в когось взяти гроші чи хтось мені допоміг. Я був дуже юний.

- Десь можливо треба було спонсора знайти, аби вас підтримували як молодого бійця?

- Так, але ж як ти його в 19 років будеш шукати, якщо ти тільки закінчив навчальний заклад? Де його можна було знайти, того спонсора, якщо я не знав, як працює цей механізм спорту: звідки беруться кошти, звідки заробляє спортсмен. Так, на картинці в інтернеті писали, що такий боксер вийшов на бій, заробив стільки, гонорар такий...

Але багато людей не розуміють, звідки береться той гонорар. Чому хтось заробляє 10 тисяч доларів, а хтось тисячу? Або хтось заробив 100 тисяч доларів за бій, а хтось 30? Бо там більша фан-база, більше продали квитків, багато реклами продукції, трансляцій і багато інших аспектів, звідки професійні спортсмени беруть гроші. Тому коли ти з цим не ніколи не зустрічався... У 19 років я не мав розуміння, де брати гроші на поїздку, коли збірна тебе не фінансує. Мені казали, що немає фінансування на всіх, бо нас багато. Гроші були лише на 10 учасників, від яких чекали перемоги на турнірі.

«Були такі моменти, що не мав коштів і висіли величезні борги»

- Чи реально зараз українському бійцю заробити гроші в Україні, не шукаючи іншого прибутку?

- Це дуже важко. Спочатку доведеться поєднувати спорт з іншою роботою. Якщо тебе не підтримують фінансово, немає спонсора чи якихось людей, то де ти будеш брати кошти? З неба вони не впадуть. Доведеться це поєднувати, а потім, можливо, знайдеш якусь рекламу чи спонсора... Ну от уяви: ти таксуєш на власному авто, яке колись подарували батьки. Ти доставляєш їжу, заробляєш якісь гроші, але при цьому маєш улюблений вид спорту. І от згодом ти показуєш результат і когось цим зацікавлюєш. Тобі починають допомагати, і вже тоді можна кинути роботу кур'єром та повністю присвятити себе спорту.

- А як було у вашому випадку: ви поєднували чи батьки допомагали?

- Та ні, у мене такого не було. Ніколи не поєднував, і батьки не допомагали. Я просто перетерпів у свій час. Були такі моменти, що не мав коштів і висіли величезні борги за комунальні послуги. Я не поєднував стабільну роботу зі спортом - хіба якась шабашка, будівництво, аби було за що купити поїсти. Я довго не платив за комуналку. Пощастило, що було власне житло й не доводилося орендувати, адже я жив окремо від батьків. Вони мені одразу сказали, що за комуналку не платитимуть, бо я вже дорослий і треба щось робити в житті. Я ж пізно почав займатися спортом - десь у 18 років. Навіть ніде не навчався, тому й не платив.

У 19 поїхав до Варшави, хотів там побудувати кар'єру, але не вийшло. Повернувся й працював офіціантом, аби заробляти на хід ноги. Попрацював офіціантом три місяці, звільнився й поїхав до Львова, де відпочив пару тижнів. Потім повернувся додому, де просидів місяць-два у режимі: дім, тренування, дім, тренування. Інколи ходив до мами. Комунальні не платив, і вони наростали, але я вірив, що спорт принесе якісь гроші.

А потім мене забрали в армію. На той момент у мене вже були певні досягнення в спорті. У результаті вдалося все поєднати, і з'явилася можливість не ходити на роботу. Ну, а згодом я звільнився й почав заробляти виключно спортом.

- Зараз такий час, що наша молодь їде за кордон. І є думка, що там буде легше, ніж тут. У чому складність збудувати спортивну кар'єру не в Україні?

- Я їхав тоді не по боксу, а по кікбоксингу. У мене була інша вагова категорія: вони по професіоналах боксували у 63 кг, а я тоді важив лише 57. Мені важко було знайти суперника, тому й не пішло. Але за кордоном із цим легше, бо люди там люблять ходити на такі івенти. Тому там простіше.

- Це з урахуваннями війни чи це ви говорити про життя до повномасштабної агресії?

- До війни - не знаю. Але зараз через те, що у нас війна, немає багато таких турнірів і подій, тому й важче. Та й фінансування стало гіршим. Якщо раніше гроші вкладали в спорт, то з початку 2022 року у багатьох бізнес згорів або хтось переїхав за кордон. Тому зараз кошти йдуть не в спорт, а, наприклад, на армію.

«Я проти росії як країни. Погані люди є і там, і тут»

- Бачив, що у вас 8 перемог з 8. Були битви з українцями та навіть з молдованином. Хотілося дізнатися, коли чекати наступних боїв? Чи кидали виклики іноземцям?

- Плани є, але іноземцям викликів не кидав. На цьому етапі кар'єри це було б трішки безглуздо, тому ні. Бої будуть, професійна кар'єра в боксі теж буде. Але в мене зараз більше кікбоксинг, бо він приносить мені кошти - тому й роблю на ньому акцент. Попереду на мене чекає чемпіонат Європи, де я хочу вибороти ліцензію на Європейські ігри в Стамбулі. Ви ж знаєте про Європейські ігри? Це як аналог Олімпіади. Так от, це дуже крутий рівень, тому хочу для своїх регалій здобути ще й цю медаль. Та й подивитися, як усе проходить, бо кажуть, що це щось неймовірне. Я там не був, не знаю, але хочу глянути.

Якщо в мене не буде забагато тренувань з кікбоксингу, бо треба готуватися, це ж по 2 хвилини ногами бити... І якщо бокс вписуватиметься в цей графік, то вийду на ринг побоксувати. Можливо, у грудні буде бій, але з не дуже сильним суперником. Це буде, напевно, 8-раундовий бій для рейтингу, аби не застоюватися. Мені хотілося б так зробити після чемпіонату Європи. От саме до Європейських ігор, які будуть літом, хотів би провести 1-2 бої в професіоналах.

- Нещодавно був Кубок світу в Будапешті. Наша збірна виступила яскраво, але смак перемоги погіршує присутність білорусів. Скоро ще й росіяни повернуться. Хотілося б почути ваше ставлення до їхнього допуску. Готові з ними битися чи готуєте якусь акцію протесту?

- Дивіться: якби цей протест щось дав - то можна було б протестувати. Але є вище керівництво, федерації міжнародні, президенти, і вони вирішили їх пустити. Якщо ми будемо протестувати, то нічого не доб'ємося - просто перестанемо брати участь. Навіщо тоді так довго й важко тренуватися? Аби дізнатися, що там є росіяни, і туди не піти? Для чого взагалі тоді займатися спортом?

Тому ні, буду боксувати, якщо потрібно. Буду вигравати у них, але не тиснутиму та не подаватиму руки. Просто виконаю свою роботу і зроблю все, щоб забрати результат, за яким приїхав.

- Одним словом - ви поведетеся як професійний спортсмен. Соціум наш все-таки розділися, особливо після ситуації з Гераскевичем на ОІ-2026, коли його не пустили на змагання через шолом. І тут відбувся розкол: хтось підтримав його, а хтось просто висміяв.

- Знаєте, всім не вгодиш. Я живу не для когось, а для себе та свого результату. Я проти росії як країни. Погані люди є і там, і тут. У мене батько загинув на війні, як я можу до них ставитися? Звісно, лише з негативом до цієї країни й до цієї війни. Але в мене не застелила очі лють, я розумію, що там є і цивільні люди, і діти. Тому, мені здається, це не ті питання, які зупинять війну. Якщо ми не будемо боксувати - це нічого не змінить.

- Тяжка реальність, співчуваю вашій втраті... Завершуючи про кікбоксинг: спортивна кар'єра мине, а життя залишиться. Яким ви бачите себе після кар'єри, ким ви будете?

- Ну, я планую боксувати дуже довго, бо почуваюся дуже добре фізично. У мене, слава богу, немає травм - усе чудово. Відчуваю себе на 24-25 років: як почувався в молодості, так є і зараз. Планую виступати довго, до 38-40 років - як Усик, Гвоздик, Ломаченко, вони ж усі виступають. От Дерев'янченко боксує в Америці. І багато таких прикладів є - той же Віктор Постол, якому 42 роки.

Тому я боксуватиму стільки, скільки виходитиме. Хотілося б виступати ще років 10. Якщо кар'єра піде вгору, в країні закінчиться війна і люди захочуть дивитися спорт та займатися ним - я хотів би боксувати на різних вечорах боксу. Можливо, якщо кар'єра буде вдалою, допомагав би спортсменам ставати професіоналами. Типу менеджер, але це голосно сказано - просто робив би щось у спорті, чимось допомагав.

А от тренером себе не бачу. У мене немає бажання у 30 років займатися тренерством. Не знаю, як життя зміниться, може, воно змусить, але поки ні.

Відкрити свій бренд? Для цього треба мати кошти й певну жилку. Треба знайти себе й розуміти, чим саме займатися. Я поки бачу себе саме спортсменом: є я, є задачі й тренер, який каже, як їх досягти. Поки так.

«Усику не потрібного нічого доводити. Він живе так, аби не було сумно»

- Ви якраз згадали Усика. Він же хоче повернутися до попередньої вагової категорії та провести останній бій проти Девіда Бенавідеса. Що думаєте стосовно цього? Можливо, треба було все ж побитися з Тайсоном Ф'юрі чи Ріко Верховеном?

- Ну, йому так хочеться. Як я зрозумів з його кар'єри, він любить кидати собі виклики. Він же міг закінчити кар'єру дуже давно - ще років 10 тому. Це зараз не про гроші чи амбіції. Він олімпійський чемпіон, виграв Кубок Мухаммеда Алі проти росіянина. Тому йому немає чого доводити, він живе так, аби не було сумно. Він кидає собі виклик, йому цікаво, він оцінює шанси - зробить чи ні.

Стосовно Бенавідеса - усе під силу. Усик досвідчений, фізично сильний, гарно почувається. Він не старий і швидкий. У нього чудова боксерська кар'єра, він ніколи не був у нокаутах. І зараз йому хочеться, аби світ здригнувся, влаштувати шоу.

- Не складно йому буде скинути вагу та повернутися в попередню категорію?

- Ну, він же сам із цієї ваги. Він пішов у більшу категорію і там був не найкремезнішим - усі були більші за нього. Усик розумний і дорослий чоловік, він розуміє: як набрав ці 10-15 кілограмів, так їх може й скинути та повернутися у свою природну вагу. Мабуть, йому не складно, він же аналізує, він розумна людина. Тим паче є кошти, команда, харчування, лікарі - усе це доступно на тому рівні, де він перебуває. Тому йому все під силу.

- Ну, він же шоумен. У боксі він усього досягнув, вже й Ріко Верховена потягнув у бокс. Також виходив грати за «Полісся», він же там один із функціонерів. Куди йому ще податися? Може, він зможе щось виграти в кікбоксингу?

- Так, він зміг би себе проявити в кікбоксингу. Можливо, не одразу, бо треба потренуватися, зрозуміти специфіку ударів ногами, як захищатися та тримати дистанцію. Але кікбоксинг і бокс - схожі види спорту, а в боксі він найкращий. Тому так, він зміг би.

- Це буде це останній бій Усика чи чекати на його виставкові бої?

- Можливо, будуть виставкові бої. А, можливо, скаже, що кар'єру завершено - але буде триматиме себе у формі. І мине десь 1-2 роки, і знову повернеться, як Тайсон та інші боксери. Так робив Гвоздик, той же Ломаченко, який завершував і нещодавно повертався. Тому все можливо. Це знає тільки Усик, а так вгадати важко.

«Ломаченко нічого не вкрав та нікого не вбив, а люди накинулись за політику»

- Про Ломаченка. Як ставитеся до його особистості? Враховуючи його поведінку в період війни та реакцію людей на нього?

- Ну, я з ним особисто не спілкувався, бачив лише уривки фраз. До нього гарно ставлюся, бо він людина з великої літери. Майже всі, хто погано про нього пише, не зробили б і половини того, чого досягнув Ломаченко. Такі люди народжуються лише раз на 200 років. Можливо, в світі й є такі, як Вася, але в Україні таких не буде 100 років, і навряд чи хтось зможе повторити таке.

Як спортсмен я ставлюся до нього з повагою, це величезна праця. А коли почалася війна... Він же не військовий, не політик, а на нього накинулися люди, почали щось із нього вимагати. Він спортсмен, бере і боксує. Він заробив усе своїми руками. Ломаченко нічого не вкрав у когось там, як депутати чи судді, яких ледь не щодня ловлять на хабарях - це ж смішно. Вася нічого не вкрав, нікого не вбив, а своєю працею та талантом добився результату й популярності в усьому світі. А ми почали його чіпати за політику... Ну, в нього таке бачення, він так бачить. Не можна сказати, правий він чи ні, але він бачить це саме так. Можна з цим не погоджуватися, але як до спортсмена в мене - лише повага.

- Процитую слова відома українського каратиста Станіслава Горуни про Ломаченка: «Це, по суті, людина, яка грає на руку ворогу. Він абсолютно не розуміє своєї публічної ваги. Те, що він транслює зараз на аудиторію, є максимально шкідливим для нашого інфопростору, для настрою людей. Він був натхненником, кумиром. Люди з таким авторитетом повинні розуміти свою публічну відповідальність за слова...». Що скажете?

- Ну, а якщо поруч стоятиме Василь Ломаченко, він так зможе висловитися? Мені от цікаво. Він там велика медійна персона - Василь Ломаченко, беззаперечно. Ну, якщо вийде Василь, візьме мікрофон і скаже «стоп війні», вийде Усик і скаже «стоп війні» - то що, вона закінчиться? Ні. Це не ті люди, які ухвалюють рішення. Ну й що з того, що він має медійну вагу? Що зміниться?

Ті люди, які живуть у країні-агресорці... Там Дрозд, однофамілець мій - боксер. Я не знаю, не дуже стежу за тим, як він висловлюється про війну чи політику. Але я бачив деякі його інтерв'ю зараз, уже під час війни, де він з повагою говорить про Усика, про український бокс. Ну, бо він адекватний боксер і розуміє рівень нашого боксу.

Тому так само: якби Ломаченко сказав «ні війні», то його фан-база в росії від цього не зменшилася б і не збільшилася. Його люблять не за висловлювання в інтернеті, а просто за його бокс. Тому я не розумію цього. Це просто люди ловлять хайп, усім не вгодиш. Не всі можуть дивитися широко й розуміють усю цю картину глобально.

Так само, як і в боксі. Хтось думає, що боксувати - це просто вийти й бити. А ми розуміємо, що це не «просто бити». Треба вчасно вдарити, вибрати момент, відійти. А коли людина теж усе це вміє, то потрібно ще й обманювати: показово розсмикати, а потім уже вдарити. Це все не так легко.

Тут те ж саме. Це ж не так, що ми всі вийдемо й скажемо: «Ми проти війни». Та всі нормальні, адекватні люди проти війни! Якщо хтось «за» - це просто аморальна людина, у якої немає мізків. Так, на тому боці таких людей, можливо, більше. Але ми ж теж знаємо, як у тій країні живуть - їх там теж загнали, вони бояться власного режиму. Просто диктатури там більше. Я ж кажу, впевнений, що там теж є адекватні люди. Не можна узагальнювати й казати, щоб вони всі повмирали, що там одні нелюди. Ми ж усі ніби у Біблію віримо, а там немає такого поділу. Треба бути людним.

Я думаю, той каратист просто вирішив хайпонути на Ломаченку. Але як спортсмен... Ну, Ломаченко - це дуже велика постать. Він робив усе дуже класно: боксував, «Українські отамани», Олімпіада, професійна кар'єра. Трохи в нього не вийшло забрати абсолюта, але все одно - круті бої! Усі ми знаємо, що він дуже фізично сильний на свої 59 кілограмів. У свій час я не знав, хто такий Усик, ну от не знав. Але при цьому знав, хто такий Ломаченко. І я знаю, що багато людей зі мною погодяться: свого часу Ломаченко був крутішим за Усика. У боксерських колах його більше знали й поважали, розуміли, що він боксує видовищніше та технічніше.

«Про Амосова чув. Кажуть, що у нього чудовий партер»

- Як у вас із UFC? Стежите за боями? Може, знаєте когось?

- Чесно, зараз за UFC не стежу, та й мало коли стежив. Знаю таких медійних, великих особистостей - Макгрегора, наприклад. А так, щоб регулярно дивитися - ні, мені не подобається.

- А чому так? Часто ж люди фанатіють від такого, там же ціле шоу.

- Я не дуже люблю боротьбу. Не розумію її, не розумію, за що їм там нараховують бали. Вся ця метушня в партері... Я цього не сприймаю, і мені просто нецікаво. А майже все UFC так чи інакше пов'язане з боротьбою.

- А чули про наших українців, які там зараз запалюють? Може, подивитеся їхні бої?

- Про Амосова чув... Ну, якщо у них будуть якісь гучні бої, то гляну. Я дивився пару останніх боїв Амосова. У Bellator не дивився, а в UFC пару поєдинків бачив. Але так, щоб регулярно стежити...

Він гарно боксує, у нього хороший партер. Я так розумію, всі кажуть, що в нього чудовий партер і при цьому хороший удар. Достатньо технічний, тому дивитися цікаво. Ну і, звісно, тому що він українець - треба підтримувати. Мені б теж було приємно, якби хтось дивився мої бої.

Спорт має об'єднувати людей і націю. Має бути культура спорту, а вона у нас у країні не дуже розвинена. Тому що в людей багато інших проблем: то коронавірус, тепер війна. Людина прокидається й думає: де заробити грошей, де знайти роботу, як не потрапити в ТЦК. Якби у людини все було чудово, вона б знайшла хобі, ходила на вечори боксу чи на інший спорт, розвивалася б культурно. А так вона тільки працює й приходить виснажена додому.

А коли ще й проводиться якийсь вечір боксу, де за трансляцію треба заплатити або купити квиток, людина думає: «Та ну, навіщо?». Усе йде з глибини, це не так поверхово, як багатьом здається: мовляв, «якби робили, я б ходив». А чому зараз не роблять? Бо прийшло б якихось 100 людей, а більшість не прийде.

Тому завжди, навіть у часи Ломаченка й Усика, всі їхали за кордон. Гвоздик виїхав, Митрофанов виїхав, Хитров виїхав... Ну, багато хто їхав по гроші та визнання за кордон, мало хто залишався. Берінчик от залишився, але ж ми всі знаємо, скільки він боксував за не дуже грошові бої. Тому він і пішов у кулачні бої - щоб хоч якось заробити й підняти свій чек.

«У футболі не розумів: куди віддати, а куди побігти»

- Ще в дитинстві ви займалися футболом. Як у вас зараз із ним, стежите хоч трохи?

- Футбол дивлюся - якісь великі матчі, фінали. Збірну України теж, коли фінали чи вирішальні матчі, а відбіркові не дивлюся - якось не дуже цікаво. Я навіть коли грав у футбоо, сам майже не дивився його. Ну, грав, але мені було важкувато. З-під палки фактично примушував себе. Тому я й не затримався у футболі.

- А чому було так важко грати в нього?

- Я добре бігав, грав на позиції півзахисника. Був швидким, достатньо технічним - міг і м'яч повести, і подачу зробити. Але мені головою було важко зрозуміти тактику: куди віддати папас, чому саме туди, а куди побігти. Можливо, через те, що я пізно почав займатися, а всі хлопці в команді грали набагато довше. Я був таким «наздоганяючим», може, через це. Ну а потім - підлітковий вік, гульки. Треба було йти на тренування, а не хотілося. Так і футбол закінчився. Я ще тоді травму отримав - меніск, рідина в коліно набралася, і я пів року взагалі нічого не робив.

- Кікбоксинг набагато безпечніший за футбол?

- Звісно, так. Футбол дуже травматичний: шипами по ногах б'ють, коліна... Мене навіть не збили - я сам підвернув коліно. Ми взимку грали якусь гру - чи то чемпіонат області, чи щось таке, тобто серйозний матч, не у дворі. Саме на грі я вивернув коліно й надірвав меніск чи щось у цьому роді. Із меніском точно пов'язано, бо була рідина в суглобі.

- Усі ми в дитинстві дивимося на когось зі спортсменів і хочемо бути як вони. Чи були футбольні кумири?

- Роналдіньо і Кріштіану Роналду мені дуже подобалися. Роналдіньо - прям талант, він мені подобався своєю роботою з м'ячем, був неймовірно швидким. А Кріштіану Роналду імпонував дисципліною та завзяттям. Він дуже талановитий, але водночас неймовірно дисциплінований.

Мессі мені ніколи не подобався - він маленький. Теж швидкий, але мені більше до душі були технічні дії Кріштіану та Роналдіньо. Коли грав Роналдіньо, Мессі ще й близько не було. Я ще пам'ятаю ту стару «Барселону», коли Ето'о забивав. А потім якось Кріштіану мені запав у душу: у нього класний дріблінг, робив технічно круті штуки.

- Тобто ви балансували між «Реалом» і «Барселоною»?

- Ну... Кріштіану мені сподобався ще за часів його гри в «Манчестер Юнайтед», а Роналдіньо грав за «Барселону».

- А маєте улюблений футбольний клуб?

- В Україні - ні. Хоча... «Металіст» колись, мабуть, подобався - за часів Маркевича. Було непогано, так, імпонувала їхня гра.

«Довбик - класний та наївний»

- Знаю, що ви знайомі з Артемом Довбиком. Хто він для вас? Кум, родич?

- Не кум і не родич. Ми грали разом в одній команді в футбол, спілкувалися. Він трішки молодший за мене. Я в команді був трохи старшим, більше знав, вмів. Ну і Артем нормально ставився, тягнувся. Ми більше почали спілкуватися вже тоді, коли я закінчив грати у футбол, а він грав уже достатньо добре. Зустрілися в місті, розговорилися, домовилися кудись сходити. Потім почали товаришувати: гуляли, Новий рік святкували. Раз, два, три - ну, достатньо часто. Уже потім він за клуб у Данії грав, і ми ще разом Новий рік зустрічали.

- Який Довбик як людина за межами поля?

- Дуже класний, дуже простий, дуже наївний. Він навіть тоді, коли заробляв достатньо коштів, ще до кінця не розумів, скільки він має, і міг здивуватися: «Та там сумка - 1,000 доларів, це ж так дорого!» Хоча заробляв уже багато і міг би хоч сто таких сумок купити. Класний пацан, справжній.