Дмитро ЛИТВИН: «Мрію про сильний чемпіонат і виклик до збірної»

29-річний вихованець «Динамо» в Україні зіграв усього нічого: два роки в «Зорі» в 2018-2020 рр. і сезон в «Олімпіку», де він так і не зміг стати основним гравцем. Зате по світу Литвин поїздив пристойно: від Португалії, де грав на початку кар'єри, до Фарерських островів, Азербайджану та країни 404. Там нетривалий період захисник грав до повномасштабного вторгнення і розірвав контракт одразу після нападу росії на Україну.

Останній сезон Дмитро провів у екзотичному чемпіонаті Малайзії, захищаючи кольори клубу «Куала-Лумпур».

- Якими були перші враження від Малайзії, коли вийшли з літака? - запитав у Литвина на початку розмови.
- Перші враження - дуже багато зелені та напрочуд висока вологість повітря. А коли під'їхали до міста, я був вражений тим, що це - справжній мегаполіс посеред джунглів. Неймовірні будівлі, хмарочоси - усе виглядає дуже незвично та справило на мене сильне враження.

- Що найекзотичніше чи найнезвичніше ви вже встигли побачити в цій країні?
- Напевно, величезний вибір овочів і фруктів. А ще - місцева живність. Наприклад, тут таргани розміром мало не з пів долоні, та ще й літають. Це справді вражає.

- Як адаптувалися до місцевого клімату?
- Так, це було непросто. Перший час навіть на вулицю складно було виходити через вологість. Поступово звик, хоча на різних островах вона відчувається по-різному.

- Що скажете про місцеву кухню? Вже куштували щось шокувальне?
- Кухня тут дуже різниться з нашою. Тому, поки дружина була вагітна, ми переважно готували вдома. Благо, в магазинах величезний вибір продуктів. А якщо казати про місцеві страви, то мені вистачало просто дивитися, що їдять партнери по команді. Тоді я зрозумів, що не настільки сміливий. У них поєднання дуже гострого з дуже солодким - це абсолютна база. Тому як ревізор я б таке не рекомендував.

- Як там уболівають? Чи впізнають футболістів на вулицях Куала-Лумпура?
- У команд з історією багато фанів, навіть на виїзді. Моя команда відносно молода, тому фан-база не така велика, але все одно впізнають у місті, підходять сфотографуватися або взяти автограф, підтримують у соцмережах.

- Наскільки популярний футбол у Малайзії порівняно з іншими видами спорту?
- Напевно, що так, футбол - найпопулярніший вид спорту.

- Якщо порівняти рівень чемпіонату Малайзії з європейськими лігами, де ви грали, на що це схоже?
- Це зовсім інша ліга, не схожа на Європу взагалі. Кліматичні умови дуже впливають на темп гри. Легіонери в кожній команді роблять різницю на полі.

- Що в Малайзії коштує невиправдано дорого, а що - смішні гроші?
- Назагал тут життя набагато дешевше, ніж в усіх місцях, де я мешкав до цього. Із дорогого, наприклад, імпортні товари з Японії: м'ясо ваґю, відбірні екзотичні фрукти, але це те, що ти не купуєш у повсякденному житті, а ось дешевого тут дуже й дуже багато.

***

- У 18 років ви переїхали із системи харківського «Металіста» до Португалії. Як узагалі виник цей варіант?
- Мій батько - футбольна людина. Через знайомих він знайшов агента, завдяки якому я потрапив до Португалії.

- Складно було адаптуватися до португальського менталітету та мови в такому юному віці?
- На адаптацію знадобився час, але дуже допомогло те, що я був не єдиним українцем тоді в команді. І моє сильне бажання грати також допомагало не звертати ні на що уваги.

- Ви потрапили до «Бенфіки» Б. Що найбільше вразило в структурі цього європейського гранда?
- Найбільше мене вразило те, що це була справді одна велика родина. Була спільна їдальня, де харчувалися всі разом - від гравців академії до футболістів першої команди. Для мене це чудовий приклад того, що між молодими й досвідченими гравцями немає жодних бар'єрів, а молоді футболісти куди легше адаптуються до вимог першої команди.

Також дуже вражала конкуренція на кожній позиції та високий рівень індивідуальної майстерності гравців з усього світу. Надто запам'яталося ставлення до роботи: на тренуваннях кожен викладався на 100%, а по їх завершенні багато хто залишався, щоб додатково працювати індивідуально над собою.

Ще додам цікаву історію. Один із моїх перших днів перебування на базі. Йду на обід, і з їдальні виходить легенда клубу, тодішній капітан Луїзау (для розуміння: на той час «Бенфіка» кілька років поспіль була чемпіоном, я дивився всі їхні матчі проти «Порту» й «Спортінга», бачив, як він «виносив» людей, тож для мене це був великий приклад топового захисника). Також центральний захисник, тільки втричі більший за мене.

І я, як укопаний, зупинився і дивлюся на нього. А він, побачивши це, просто підійшов до мене та почав спілкуватися. Як у мене справи, на якій позиції я граю і т. ін.

Саме про такі моменти я й кажу: коли ти перебуваєш там, то відчуваєш себе, як у великій родині. Психологічно такі моменти дуже впливають на молодих гравців та їхню впевненість.

- Із ким із нинішніх світових зірок доводилося тренуватися чи перетинатися на базі в Ліссабоні?
- Захисник Рейнілду Мандава - дуже швидкий, цупкий і непоступливий гравець. Півзахисник Жоау Фелікс - найсильніший та найяскравіший гравець із тих, з ким я грав. Тоді він ще був юним талантом, але на полі приймав будь-який м'яч - на рівні коліна чи шиї, все одно - й одразу вперед. Техніка та ухвалення рішень були взагалі на іншому рівні. Він завжди відкривався поміж лініями, й потрібно було просто туди доправити м'яч, можна було хоч на удар це робити.

Нападник Карлос Вінісіус - це просто машина для забивання голів! Він грав за «Бенфіку», «Наполі», «Тоттенгем», «Фулгем» - усі команди не пригадаю, зараз він грає в «Греміо».

- Вже тоді було видно, що Фелікс - майбутня суперзірка?
- Так, із першого тренування я зрозумів, що це топгравець. Хоча йому тоді було, напевно, 15 чи 16 років, і фізично він виглядав дитиною. Проте, коли він зробив перші дотики до м'яча, одразу стало зрозуміло, що це великий талант.

- Який він поза полем?
- Він був веселим і простим хлопцем. Його одразу взяли під крило найстарші хлопці в команді Б на той час, і він дуже багато жартував із ними. Взагалі тоді в команді була дуже дружня атмосфера.

- Який головний урок ви винесли зі школи «Бенфіки»?
- Потрібно завжди над собою працювати й удосконалюватися. Це, в принципі, урок із Португалії та по життю.

Ну й, звичайно, якісь тактичні й технічні моменти саме в грі.

- Чого, на вашу думку, не вистачило, щоб закріпитися в першій команді ліссабонців?
- Дуже велика конкуренція. Зараз усі захисники, які зі мною були на той час у команді Б, грають у прем'єр-лігах різних країн.

***

- Ви змінили кілька португальських клубів. За чим португальським зараз сумуєте найбільше?
- Тренувальний процес, відкритий футбол та атмосфера на стадіонах від уболівальників. Це завжди було дуже емоційно.

- Після Португалії ви грали за «Зорю» та «Олімпік». Який етап в УПЛ згадуєте найтепліше?
- «Зоря» - дуже крутий період і дуже важливий у моїй кар'єрі. Багато чому навчився і дуже виріс у футбольному плані та як людина.

В «Олімпіку» був також чудовий колектив, але я там затримався всього на пів року.

- У 2021 році ви ухвалили рішення перейти до чемпіонату росії. Як зараз, з огляду на все, оцінюєте той свій крок?
- Моя миттєва реакція на те, що відбулося, - це найголовніше, я вважаю. Це мій досвід, не найприємніший, але такий, який є.

- Ви розірвали контракт зі СКА (Хабаровськ) 1 березня 2022 року. Як і де ви зустріли ранок 24 лютого?
- 24 лютого з командою ми були на зборах у Туреччині.

О 5-й ранку мене розбудив сусід по кімнаті Гліб Грачов з криком: «Прокидайся, на нас напали». Одразу подзвонив батькам, вони сказали, що почалася війна. О 10-й ранку я пішов і попросив розірвати контракт. О 12-й дня підписав папери.

- Що в ті перші дні повномасштабної війни казали ваші російські одноклубники та керівництво клубу?
- Вони були також у шоці й не вірили в те, що відбувається. На той час я вже майже ні з ким не спілкувався та повсякчас перебував у своєму номері.

- Як у вас фізично вийшло виїхати з росії у перші дні вторгнення? Це був складний шлях?
- Я покидав команду з Туреччини.

- Як вийшло розірвати контракт із російським клубом? Бо є гравці, які казали, що їм не дозволяли цього зробити.
- Все дуже просто. О 10-й ранку я поспілкувався з начальником команди й тренером і сказав, що не зможу грати під час війни, давайте розривати контракт. Вони з розумінням поставилися до цього, й о 12-й підготували папери. Я підписав їх, і на цьому все.

Приблизно за 3-5 днів з'явився варіант із Фарерами, я одразу полетів та уклав контракт. А з приводу інших можу сказати, що це правда - з гравцями не хотіли розривати контракти й відпускати їх, надто на початку.

***

- Майже одразу після виїзду з рф ви опинилися на Фарерських островах у клубі «Клаксвік». Контраст був разючим?
- Так, це зовсім інший світ - Скандинавія. Дуже цікавий досвід.

- Як це - грати у футбол там, де майже завжди вітер, холод і немає дерев?
- Це набагато легше, ніж сильна спека та вологість. Ми ж з України.

- Що роблять місцеві футболісти на Фарерах у вільний час?
- Зранку багато хто працював на роботі, ввечері були тренування. Хлопці дуже професійно ставилися до роботи. Всі окремо працювали в залі за спеціальною програмою, а дисципліна була на найвищому рівні.

- Ким працювали ваші одноклубники поза футболом?
- Найцікавіше, що я запам'ятав: один із гравців збірної на той час, Рене, працював на електростанції або в електроенергетичній компанії. Одного разу він приїхав на тренування з каскою в руках, і я почав розпитувати його про роботу. У нього була справді серйозна посада.

Деякі хлопці працювали в офісах, а молодші здебільшого були зайняті на підприємствах. У нашого воротаря Мейнтхарда був власний спортивний магазин. Я навіть замовляв собі бутси через нього.

Всі місцеві гравці поєднували футбол із роботою, тоді як від іноземців вимагали щодня о 10-й ранку бути на стадіоні. Тренажерний зал і тренування на полі були обов'язковими. Командне тренування відбувалося о 17:00, і, якщо чесно, взагалі не відчувалося, що хлопці після роботи, тому що всі викладалися на максимум.

У них інший менталітет у цьому плані, й для мене це був важливий досвід.

- Скільки футболістів могли повністю забезпечувати себе лише футболом?
- На це питання мені складно відповісти. Я лише знаю, що майже всі місцеві хлопці або працювали, або вчилися залежно від віку.

- Як команда виступала в єврокубках, якщо багато гравців паралельно працювали на звичайних роботах?
- Це взагалі ніяк не впливало на команду. Всі знали свою роботу на полі. Ми дуже серйозно готувалися до кожного суперника: дивилися відео, розбирали їхню гру та відпрацьовували все на тренуваннях.

Перед матчами в роздягальні була стіна з купою паперів (приблизно 30-40): аути, кутові, переміщення, зони для передач - усе було детально розписано. Як направду, такий рівень підготовки мені не траплявся ні до того, ні після.

В єврокубках ми програли «Буде-Глімт» 0:3 на виїзді, але виграли 3:1 вдома. Пройшли «Сутьєску» (Чорногорія) (0:0, 1:0), а команді «Балкані» (Косово) після 2:3 й 2:1 поступилися лише в серії пенальті.

За 6 матчів забили 8 голів, із них 5 - після стандартів. Це наочно демонструє, скільки уваги ми приділяли деталям.

- Згодом ви відіграли сезон в Азербайджані за «Сабаїл». Чим запам'ятався місцевий чемпіонат?
- Запам'ятався зустріччю з дружиною. Дуже цікавий і конкурентний чемпіонат, мені дуже сподобалося.

- Ви пограли в Україні, Португалії, на Фарерах, в Азербайджані та Малайзії. Де найкомфортніше жити футболісту?
- Київ і Баку.

- Яка країна з цього списку вас найбільше змінила як людину?
- Кожна країна змінила мене. Україна - це база та домівка. Португалія - це зростання та футбольне становлення. Азербайджан - це дружина, зміна цінностей і пріоритетів. Сім'я. Малайзія - роль батька та безумовна відповідальність.

- Про що зараз ваша головна футбольна мрія?
- Потрапити до сильного чемпіонату, до команди, з якою зможу здобувати трофеї. Це буде чинником і шансом дістати виклик до національної збірної.

Працюватиму, а час усе розставить на свої місця.

- Чи розглядаєте варіант колись завершити кар'єру саме в українському клубі?
- Чому б і ні! Україна - це мій дім. Якщо буде цікава пропозиція, я із задоволенням повернуся.

Вадим АНДРЕЄВ